"Найгірші під'їзди - в колишніх державних будинках. Там, де люди отримали квартири задарма"

Був такий анекдот в Радянському Союзі, який закінчувався словами: "А в цей час робітники за двором крали залізо". Так і тут. Саме тому, що не говорять - підозріло. І останні законодавчі ініціативи підтверджують найгірші побоювання. Замість того, щоб почати щось змінювати, депутатами проштовхується закручування гайок. Ніяких змін у тарифній політиці. Зате пропонуються законопроекти, в яких передбачається відбирання квартир. Виконавча служба зможе це робити в спрощеному порядку, отримавши рішення суду. З недавнього часу ці питання відносять до малозначущих і суд у таких випадках має право проводити спрощений розгляд - без виклику сторін. Зібралися, розглянули, прийняли рішення - і відразу передали в виконавчу службу. В умовах, коли в судів немає грошей навіть на поштові марки для повідомлень, висока ймовірність, що люди не будуть їх взагалі отримувати. Тобто, не знатимуть про ці рішення. І житло буде продаватися з молотка.

Друга "ідея" - пощипати народ за старі борги, які підпадають під норму про термін давності. Пропонують, щоб для їх погашення можна було утримувати із зарплати українців до 25%.

Найбільш поширена думка - потрібно змінити тарифи і подолати монополізм. Але це те, що лежить на поверхні. На мій погляд, основна проблема реформування житлово-комунального господарства інша. Потрібен ефективний приватний власник житла.

Найуспішнішою реформою у нас була приватизація державного житлового фонду. Але легкість, з якою житло дісталося людям, зіграла злий жарт: громадяни не відчули на своїй кишені, менталітеті, способі життя тісний зв'язок між власністю і зобов'язаннями щодо її зміцнення, підтримання в належному стані. Як результат, найгірші під'їзди - в колишніх державних будинках. Там, де люди отримали квартири задарма.

Основна маса громадян продовжує жити в радянських реаліях. Стали власниками житла, але як і раніше чекають, що хтось щось зробить за них. Далі ця совковість накладається на наш олігархат, який за 30 років успішно захопив економічні та політичні висоти. Обдираючи громадян, вони заохочують подібні настрої.

 

Законодавство про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) - це звичайно прогрес. В цілому. Але коли починаєш його вивчати, то виявляється, що створити таке об'єднання майже неможливо. Або не маєш можливості від них піти, немає механізмів захистити свої інтереси. Жителі будинків рік можуть перераховувати гроші обслуговуючим компаніям, а ті використають кошти на інші цілі. Тут повна аналогія з будівельними аферами. Люди, як були безправними споживачами, так і залишилися. Немає ніяких гарантій, що гроші не вкрадуть. В результаті - програють всі.

Є друга запущена проблема - зношеність житлового фонду. Років 15 тому, коли почалася передача житла обслуговуючим організаціям, був закладений пункт про ремонтні роботи, що передують передачі на баланс. Якщо комунікації течуть і у людей немає бажання привести їх в порядок, то ОСББ не створюється. Люди боятися і правильно роблять. Вони цього не потягнуть.

Створення ОСББ - це варіант реформи зверху. А народ відповів — ми вже наїлися ваших гасел. Дякуємо, не треба. Не спрацювало. Зарубіжний досвід у вигляді кондомініумів не стикується з нашою олігархічною системою. Спритні господарники місцевої влади, навчились успішно красти гроші з місцевих бюджетів. Під ці реформи понастворювали на місцях купу керуючих компаній.

Усе починається з законодавчого поля. Тому кондомініуми - це успіх умовний, передумова. Якщо немає комплексного вирішення проблеми, то прогресивні починання затихнуть або будуть не такими, як очікували. Реформа - це все. Якщо тільки змінимо тарифи і не змінимо нашого ставлення до житла, толку не буде.

Горезвісна повірка лічильників. Один приклад із тисячі, коли мафія перемагає всіх. Майже всі роки витрати на повірку були закладені в тариф. Компанія приходить, знімає лічильник, перевіряє і ставить. Ніяких фінансових відносин. Але ці гроші теж крадуться і в якийсь момент виявляється, що їх немає. І водоканали обростають купою комерційних структур, які беруть за повірку гроші. Тобто, громадяни платять за лічильники двічі. Газовики теж подібним займаються. Придумують штучні порушення, щоб штрафувати людей. А потім починають домовлятися.

 

Це можна назвати колапсом. По Харкову знаю: приходить зима - починають лопатися труби. Каналізаційні, водопровідні, гаряча вода, опалення. Все місто перерите. Постійні відключення, прориви на рівні будинку, мікрорайону або магістральної міської труби. По всій Україні така ж картина. Машини провалюються в промоїни. Це техногенна бомба.

Тарифи піднімати можна, а що далі? Термін служби водопровідних мереж - 30 років. Тобто, вартість їх ремонту в тарифі була закладена завжди - 3% на рік. І гроші ці люди справно платили. Кошти накопичувалися на рахунках, а потім банально розкрадалися. І тепер грошей на ремонт треба більше. Тому, що рватися починає в усіх місцях і одночасно.

Вважається, що половина нашої економіки перебуває в тіні. Тому, можливо, що корупційна складова в тарифі може доходити до половини. Але важливо не те, які вони за розміром, а що з ними відбувається. Тарифи - це всього лише інструмент. До цього часу жодного з місцевих олігархів ЖКГ не покарали. Років 20 тому в Болгарії був судовий процес, коли посадили керівника тепломереж Софії. Він робив те ж саме, що і наші. Схеми однакові.

Місцева влада повинна погоджувати тарифи з регуляторним органом - спеціальною комісією по тарифам. Але цей державний орган замість контролю йде у них на поводу. Коли громадяни обурюються щодо тарифів, їм кажуть: такі ціни нам встановили в Києві. А там в свою чергу кивають на місцеву владу.

Основних два: якість послуг і співвідношення між середньою зарплатою, тарифами. Сьогодні частка комуналки в структурі доходів українців зашкалює. В розвинених країнах вона доходить до 20%, а іноді становить 30-40. Це виправдано - ти отримуєш якісний сервіс. Але тут важлива не тільки частка у витратах, але й рівень доходів. Наші політики часто посилаються на зарубіжний досвід: ось бачите, там теж багато платять за комуналку. Але при цьому мовчать, що в Європі на решту грошей можна жити добре. А в Україні - ні. Ти отримуєш 2000 гривень і половину віддаєш за комуналку. А потім доводиться відмовляти собі в найнеобхіднішому.

Виділю кілька напрямків. По-перше, потрібна комплексна законодавча робота. По-друге, не стільки економічні заходи, більше юридичні та правоохоронні. Міг би допомогти аудит комунальних підприємств. Рукописи не горять: відразу видно, що, де, хто, коли вкрав.

Як тільки провели аудит Нафтогазу, виявили крадіжку на десятки мільярдів. Думаю, що масштаби корупції в комунальній сфері не менші. Нічого особливого вигадувати не треба. Потрібна політична воля: прийшли, перевірили, посадили. Іншим буде урок. Багато хто думає - проблема в законі, стимулі, правильному тарифі. Ні! Основна проблема - в головах. У нас ще з часів Радянського Союзу вкоренилося: все навколо колгоспне, все навколо моє. За весь цей час відносини держави з громадянами мало змінилися. Держава робить вигляд, що про нас піклується. А громадяни вдають, що їй вірять.

 

Звісно. Тільки так можна створити умови, щоб власники житла, об'єднані в кондомініуми, брали участь в перетвореннях. Це те, що називається державно-приватне партнерство. Держава робить кредити доступними, домовляється про міжнародні програми і стежить за монополістами, поставками матеріалів. Зараз якусь муфточку або шайбочку, що коштує 3 копійки, купують за три гривні. Я бачив розрахунки, за якими в квадратному метрі житла в Україні 30% - це корупційні відкати. Уявляєте, якщо це прибрати, скасувати дозвільні процедури? І таких ситуацій десятки.

Зміни можуть бути вже в перший рік. Але ми знову переходимо в неекономічну площину. Як не крути політична воля і довіра - два ключових стовпи будь-якої реформи. У Польщі чому вона вдалася? Бальцерович сказав: буде погано, але недовго. Чи згодні потерпіти, щоб потім було нормально? Громадяни сказали - так. І він їх не обдурив. У будь-якій країні реформи можна провести швидко. При цьому ефективність обернено пропорційна швидкості їх проведення. А якщо швидкість недостатня, то ефективність стає нульовою. Тоді виходить імітація реформ. І поява нових олігархів навколо цих сфер.

Вважається, що можна взяти світовий досвід, посадити на нашу землю і буде те ж саме. Я позбавився цієї ілюзії ще на початку 90-х. А потім і наука пояснила, що це неможливо в принципі. Будь-який світовий досвід унікальний. Також як і конфігурація складових його в конкретній країні. Але при цьому є якісь базові речі.

В Україні умови були дуже сприятливі в 90-х. Наприклад, існувало Чорноморське морське пароплавство - провідна судноплавна пасажирська компанія. До 1994 року її успішно по кишенях розклали. Але ж могли зберегти і вона продовжувала б приносити валютну виручку. А скільки накрали на непрозорій приватизації? Ми можемо використовувати будь-який світовий досвід. Але спочатку треба створити умови, щоб він прижився.

 

Труби купуємо за монопольними цінами. А, якби за нормальними, то вони частіше б мінялися. Те саме стосується електричного обладнання, ліфтового господарства. Вкрали якийсь ротор, ліфтовики запросили купу грошей. Ціна завищена, а українці платять. Олігархи багатіють, люди навпаки.

В Азербайджані в готелі стоїть лічильник. Ти опускаєш монетку і користуєшся газом. Тобто, оплачуєш певний обсяг в кубометрах. При цьому зникає спроба тебе обдерти - платиш тільки за те, що спожив. Це ідеальна система. Громадянин вступає у відносини з комунальниками в момент, коли споживає послугу. У нас таке теж може бути.

Комунальникам вигідніше, коли стоїть один лічильник на під'їзд або будинок. А громадянам це невигідно. Водоканали теж хотіли б поставити один комерційний вузол на під'їзд. Тобто, я б платив і за того хлопця, у котрого немає лічильника.

Тим часом, сьогоднішні технології дозволяють ставити лічильник тепла навіть не на квартиру, а на кожну батарею. І гігакалорії, які на під'їзд нарахували, розподіляти за показниками квартирних лічильників.

У моєму будинку останні пару років топлять так, що неможливо доторкнутися до батарей. Тобто, комунальникам вигідно більше спалювати газу, щоб брати більше грошей. Значить закладена корупційна складова в тарифі. Ще питання: а чи надійні ці під'їзні лічильники? Наскільки захищені від втручання самих комунальників? Ніхто не пояснив цього. Ключовим фактором будь-яких реформ є довіра. До влади її немає, люди чекають підступу в усьому. Довіру ніяк не можна виміряти, але якщо її немає, то ніяких реформ не буде. Навіть якщо буде ідеальне законодавство.