Найбільш нормальним і доцільним з позиції здорового глузду було б ще у 1999 році (після введення у дію відповідного законодавства) оголосити, що центральний ("національний") депозитарій в Україні вже створений і діє. Це МФС, у якого вже на той час було все, що потрібно для задоволення вимог законодавства – і державна частка у статутному фонді (хай і незначна, але суттєва), і широка участь прямих учасників депозитарної системи (фактично усі зберігачі). Та цього не сталося. НДУ був утворений як власність держави (86% статутного фонду), яку ніхто "не пізніше" чи "не раніше" відчужувати не збирався. МФС (нині ВДЦП) усі ці роки динамічно розвивався як центральний депозитарій, але в статусі депозитарію "звичайного"
Ми б не згадували часи, що давно минулися, якби не "дежа вю", яке виникає при усвідомленні наслідків останніх подій в депозитарній системі України. Створюється враження, нібито ми повернулися у 1995 рік і нарешті вирішити виконати положення Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України (затверджена постановою Верховної Ради України 22 вересня за № 342). Чомусь саме в 2011 році уряд і регулятор фондового ринку вирішили надати НДУ статус єдиного в країні центрального депозитарію, контрольний пакет акцій якого (навіть після певної реорганізації цієї юридичної особи) має належати державі. Вочевидь, назавжди. Без усілякого відчуження контрольного пакету іншими учасниками ринку.
Важко зрозуміти, чому приймаються рішення, які абсолютно не враховують реалії сьогодення. Наприклад, таку "дрібну" обставину, як наявність потужного й активно діючого Всеукраїнського депозитарію цінних паперів (ВДЦП) – лідера сучасної депозитарної системи за усіма показниками. Статистика свідчить, що станом на 25 березня 2011 року обсяг цінних паперів, що знаходяться в депозитарному обслуговуванні ВДЦП, сягнув 481,9 млрд. грн. За минулий рік депозитарні активи ВДЦП склали 470,5 млрд. грн., а НДУ – 75 млрд. грн., тобто ВДЦП обліковує 86,2 % цінних паперів за сумарною номінальною вартістю, а НДУ – 13,8%. Загалом ВДЦП у 2010 році урегулював 64354 біржові операції, в той час як НДУ тільки 829. Крім того, ВДЦП реально запровадив кліринг за технологією неттінга (з червня минулого року за операціями на ПФТС, а з березня поточного – на УБ). Щотижня для ринків заявок провадяться майже 80 тис. розрахункових операцій. Враховуючи наявність кореспондентських відносин між ВДЦП і НДУ, стверджувати, що в Україні немає центрального депозитарію і клірингу, є перекручуванням фактичного стану справ і відвертою дезінформацією.
Проте саме думка про відсутність централізованого обліку та клірингу покладена в основу урядових рішень, прийнятих у відповідь на доповідну записку Прем'єр-Міністрові голови наглядової ради НДУ В.Івченка. Згідно з дорученням керівника уряду був утворений оргкомітет із створення центрального депозитарію цінних паперів та запровадження клірингу на фондовому ринку України. Крім того, схвалені відповідні заходи з практичної реалізації цієї "свіжої" для українського ринку ідеї. Причому, жоден з фігурантів процесу не висловлює сумнівів щодо того, чи є справді в Україні центральний депозитарій та чи проводиться кліринг для біржової торгівлі. Створюється враження, що на вулиці 1995 рік і все починається з "чистого аркушу".
Ідея, яка має бути втілена на "аркуші", полягає у розмежуванні облікової та розрахункової складових єдиного процесу депозитарного обслуговування на фондовому ринку України. Причому розмежування має бути інституційним – НДУ повинен стати обліковим, а ВДЦП розрахунковим депозитаріями. Статися це має після внесення відповідних змін у законодавство.
Зміни передбачатимуть, окрім передання функцій депозитарію державних цінних паперів від Національного банку до НДУ, встановлення виключних повноважень НДУ як Центрального депозитарію цінних паперів на обслуговування емітентів за усіма випущеними в Україні цінними паперами в бездокументарній формі та, відповідно, норми щодо обов'язковості зберігання глобальних сертифікатів за цими випусками.
Процитований дослівно захід оргкомітету означає вирок ВДЦП як депозитарію цінних паперів, адже в разі передання взятих на обслуговування депозитарних активів на майже 490 млрд. грн. в інший депозитарій, можна сміливо анулювати йому ліцензію на депозитарну діяльність. Оргкомітет не бере до уваги ситуацію, яка виникне на ринку внаслідок наведеної вище "реформи" депозитарної системи. Не кажучи вже про неймовірну технічну складність передання активів з однієї облікової системи в іншу (навіть фахівці достеменно собі цю процедуру не уявляють), найбільшу небезпеку являє собою втрата цілих масивів інформації та зупинка післяторговельного обслуговування біржової торгівлі на невизначений термін. Будь-який маркшейдер добре розуміє, що закривають, як правило, порожню шахту. Закривати рентабельну шляхом перенесення вугілля в іншу шахту – божевілля. В фінансовій системі України уже досить прикладів, коли "різали по живому", але формально ліквідовані банки не можуть остаточно закритися й досі – кредитори не дозволяють.
Отже, терміново коригуємо законодавство за принципом "облік – окремо, розрахунки – окремо". Причому стосовно обліку зрозуміло – НДУ. А от скільки розрахунково-клірингових депозитаріїв може бути? Необмежено? Чи закон визначатиме, що такий депозитарій теж буде один і це ВДЦП? Відповідей поки немає. Сьогодні члени оргкомітету авторитетно заявляють на прес-коференціях, що ВДЦП буде перепрофільований у розрахунково-кліринговий… що? Депозитарій? Це неможливо, депозитарієм він уже бути не зможе за відсутності депозитарних активів. Установу (кліринговий центр, палату, корпорацію)? Так, це можливо, але в іншій країні, бо на наших теренах діє особливе законодавство й склалася інша ринкова практика. Не біда, кажуть оптимісти, хутенько змінимо законодавство.
Життєві реалії свідчать, що "хутенько" змінити законодавство в Україні досить складно. Навіть за нинішніх реалій. Зокрема, законопроекту "Про систему депозитарного обліку", який мав замінити собою чинний закон про депозитарну систему, виповнилося шість років. Та навіть у разі прискореного режиму законотворчості важливим є інше – що саме, які норми будемо змінювати? Голова ДКЦПФР на прес-конференції щодо цього висловився таким чином: "у рамках внесення змін у закон про депозитарну діяльність передбачається детальніше й сучасніше прописати функціонування в країні клірингової системи".
Нез'ясованими в оприлюдненій схемі залишаються ще декілька питань. Зокрема, депозитарна система в Україні дворівнева. Тобто клієнтами депозитарію є емітенти й зберігачі, а власники відкривають рахунки в цінних паперах у зберігачів. Це аксіома нині чинного законодавства. Питання полягає в тому, чи залишається непорушною в новому варіанті закону дана аксіома? Якщо ні, то НДУ зобов'язаний централізувати облік через відкриття усіх рахунків власників у себе, позбавивши такого права зберігачів. Така модель діє в окремих (як правило, невеликих за кількістю населення) країнах, наприклад, в Естонії. Проте це уже інша модель – однорівнева, тож системоутворюючий принцип радикально змінюється.
Члени оргкомітету не вдаються до деталей, вважаючи їх дрібницею, але пам'ятаймо, що саме в них ховається диявол. Наскільки можна судити з висловлювань на прес-конференціях, системоутворюючий принцип залишається непорушним. НДУ обслуговує емітентів, зберігачів та депозитаріїв–кореспондентів. Останнім мабуть (окрім іноземних) і буде ВДЦП, який обслуговуватиме біржі. При цьому виникає ще одне питання: у ВДЦП відкривають рахунки ті ж самі зберігачі, що відкрили рахунки в НДУ? А навіщо їм це потрібно, який сенс полягає у цьому? Глобальний сертифікат в НДУ, зведений обліковий реєстр теж формує НДУ, операції з переведення цінних паперів з рахунку одного зберігача на інший внаслідок позабіржового переходу права власності здійснює знову НДУ. Логічним є, щоб післяторговельне обслуговування біржових операцій теж здійснював НДУ, адже при обліковій операції немає значення – на біржі укладений договір чи ні.
Інша справа біржовий РКЦ. Він обслуговує брокерів та банки, де зберігаються брокерські гроші (клірингові члени РКЦ). Брокери не обов'язково мають ліцензію зберігача. Завданням РКЦ є врегулювання позицій брокерів наприкінці торговельної сесії (біржового дня). Після клірингу розпорядження надходять, як ми уже зазначали, у депозитарій. Чому? Бо саме депозитарій обслуговує зберігачів, отже, здатний (і зобов'язаний) здійснити поставку проти платежу.Знову таки запитання для шановних членів оргкомітету: після введення у дію запланованих змін до законодавства ВДЦП стане, на їхній погляд, центральним РКЦ для десяти діючих фондових бірж? Так чи ні?Якщо ні, то поясність усім, що таке "розрахунково-кліринговий депозитарій" і як він функціонує? І не варто лукавити: обидва депозитарії навіть після реформи залишаються розрахунковими.
Якщо так, то чому біржі зобов'язані користуватися його послугами? Дві найкрупніші біржі вже облаштували власні РКЦ ("центральні контрагенти"), це ж саме може вчинити й решта. Закон уже дозволяє. Питань багато, відповідей немає. Світовий досвід марно вивчати, адже аналогів чудернацькій моделі, винайденій оргкомітетом, на світових ринках не існує. Виключно український "велосипед", який невідомо чи здатний буде пересуватися.
1 
8642
Коментарі