Попри всі руйнування і катастрофічні наслідки війна дає Україні можливості. Європейський союз скасував мита для українських виробників, є підтримка міжнародних донорів. Тому уже зараз треба думати про майбутнє і працювати над переорієнтацію ескпорту та зміною логістики. Бо й після нашої перемоги РФ і загрози від неї нікуди не подінуться.
Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів Олег Нів'євський. Він - голова Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки, експерт із земельних питань та аграрної економіки.
Майже місяць, як в Україні почали збір урожаю - 11 червня першими почали на Одещині. Які прогнози будуть по збору? Який відсоток від минулого року матимемо?
По врожаю приблизно на відсотків 30 менше, ніж минулого року. Пшениці торік було 33 мільйони, цього– 18-19. По інших культурах трошки менше. Це гарний результат, враховуючи теперішню ситуацію. Експортних залишків буде близько 30 мільйонів. Тобто досить непоганий результат.
Він міг бути кращий?
Не було б війни, було б значно краще. Можна пропорційно це збільшити. У Росії очікують цього року рекордний врожай. За тих умов у нас, напевно, теж був би чи не рекордний. А, може, як і минулого року. А тоді він, насправді, був рекордний, якого не було за всю історію України.
Уже зараз фермери кажуть, що ймовірно після збору цього урожаю сіяти озимі не будуть. Закупівельна ціна на ячмінь і пшеницю близько 2 тисяч гривень за тонну. У окремих областях 1500 гривень. Це щонайменше третина від реальної ціни на збіжжя. Вони працюють навіть в не нуль, а в збиток. Який вихід із цієї ситуації?
Відкритий експорт на повну потужність. Тобто повністю розблокувати порти, щоб можна було вивозити збіжжя. Нинішня ситуація – це прямий наслідок того, що логістика у нас подорожчала у чотири рази. Великий тиск внутрішньої пропозиції, бо у нас дуже багато цієї сировини – зернових. Тому є великий тиск на внутрішню ціну. І виходить так, що експортні ціни злетіли вгору, а внутрішні закупівельні впали. Тому така не дуже приємна ситуація для виробників. А вихід – треба, щоб наші експортували. Тоді і ціни будуть близькі до світових і зростатимуть далі.
Можна трошки зарадити, збільшуючи вивіз через західні кордони. Але не все можна вивезти – близько 20 відсотків того, що потрібно. І плюс – ця логістика дорожча. Чим вона дорожча, тим менше отримують сільгоспвиробники.
Ситуація з продовольчою безпекою погіршилася. Але це не означає, що вона катастрофічна
Як це позначиться на продовольчій безпеці країни?
Ніяк. Те, що ми не можемо вивезти, залишається в Україні.
А наступного року?
І наступного. У нас території однієї-двох областей достатньо, щоб прогодувати всю Україну. Якщо штучно голоду не роблять, то ніколи його б не було. Було тільки два-три епізоди, але це зробили руками "товаріщей" з Росії.
Продовольча безпека складається з двох компонентів. Перший – наявність продовольства в країні, другий – це доходи населення, які дозволяють купити. Якщо з доступністю у нас проблем немає, то з доходами є. Економіка скоротиться у два рази до кінця року. Тобто станемо біднішими у два рази. Зараз рахуємо індекс продовольчої доступності – він враховує ціни в Україні і доходи споживачів. Індекс впав на 40 відсотків. Зарплати вистачає на меншу кількість продовольства. В цьому плані ситуація із продовольчою безпекою погіршилася. Але це не означає, що вона катострофічна.
Вирішили не сіяти озимі. Ніхто не впевнений, що вони зможуть це вивезти
Укрзалізниця підвищила тарифи на 70% на всі види вантажів. Як це позначиться на експорті зерна за кордон? Загалом на економіці?
На експорті - ніяк. Будуть вивозити все одно. Дорожче просто коштуватиме логістика. Виробники отримають меншу ціну. Може статися, що додаткові 70 відсотків на постачання примусять виробника не продавати. Йому це може бути вигідніше. Тоді зменшиться експорт.
Говорив із знайомим фермерами – вони цього року вирішили не сіяти озимі. Ніхто не впевнений, що вони зможуть це вивезти. Для економіки це означатиме, що виробники отримуватимуть нижчі ціни, а споживачі – вищі. Ми платитимемо більше. Це мінус для економіки. Бо транспорт – це обслуговуюча галузь. Укрзалізниця - це державний монополіст. Обережніше треба ставитися до таких ситуацій. Багато зруйновано активів, менший товарообіг. Але неправильно зараз фінансувати відновлення інфраструктури за рахунок підвищення тарифів. Простіше було б апелювати до донорів. Можливості, щоб через заморожені російські активи можна було заводити гроші на відновлення інфраструктури. Зараз зменшилася вантажна база, і логічно було б зменшувати ціну. Тому що коли ціна підніметься, то вантажна база буде ще меншою. Тобто виходить нелогічно.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Є сильний перекос в ІТ-сфері. Потреба у фахівцях значно більша, ніж їхня кількість" - Артур Міхно
Які є зараз варіанти вирішити ситуацію з заблокованим зерно, крім портів і залізниці? Можемо побудувати зернозберігальні центри і так протриматися до наступного року? Бо по факту новий урожай зберігати нема де.
Можемо. Але питання, що це за центри. Тому що якість зерна теж важлива. Хто заплатить за підтримання зберігання – підсушку, вологість, провітрювання? Якщо це сучасний сілосат. Якщо це звичайні рукава типу аргентинських – то не знаю, скільки там можна зберігати. Чи протримаються вони рік?
Якщо зараз подивитися на світові ціни на зерно, то вони пішли вниз і наблизилися до передвоєнних часів. Це означає, що ринок доволі оптимістично дивиться на пропозицію пшениці. Це можна пов'язати з тим, що ринок вірить у відкриття наших портів. Можливо, це і так. Хоча я трохи песимістично на це дивлюся. Тому що росіяни зараз не можуть захопити південь і бомблять Миколаїв та зернові термінали. Таке ж робитимуть і з одеськими, чорноморськими. Ідея у них в тому, щоб обезкровити економіку України.
З моменту вторгнення РФ 15% агрогалузі зруйновано - прямі втрати активів близько $4,3 млрд, 50% фінресурсів також втрачено - непрямі втрати – $23,3 млрд. Як це можна відшкодувати? Скільки часу треба буде, щоб надолужити втрачене і відновити?
Це довгостроковий процес відшкодування збитків, які можна стягувати з Росії. Головне зараз – це все документувати.
Відновлення галузі потребуватиме щонайменше два-три роки. Це кажуть самі фермери.
Ціни на овочі виростуть
У нас є певна зональність вирощування агропродукції. Значну частину овочів вирощують на півдні, який зараз окупований або в зоні великих ризиків. Як це позначилося на структурі продовольства?
Переважна більшість – це південь. Огірки, помідори, кавуни, цибуля - все звідти. І це буде важко зараз поповнити моментально. Буде імпорт з інших країн. Але регіон, який це виробляв, втратить дуже сильно. Це буде серйозний удар. А в структурі виробництва в аграрному секторі овочівництво небагато займало насправді. Це не критична цифра для всього сектору. Боляче, але не критично.
Ціни на овочі виростуть.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Є декілька проблем" – економіст пояснив, що не так із декларацією з відновлення України
Оцініть по 5-бальній шкалі ситуацію в аграрній сфері зараз.
На двійку. Тобто доволі погано. Ми дуже залежимо від експорту зернових. Ні зернові зараз не можна вивезти, ні олію. Це серйозний удар по аграрній галузі. Я очікую, що буде багато банкрутств восени. З іншого боку, нас може врятувати малий сектор. Одноосібники, які виробляють до 40 відсотків. Вони менше залежать від експорту. Але виробляють багато. Це може стати спасінням сектору. А для них – це потенціал для розвитку.
Чому вся Україна не може бути індустріальним парком?
Верховна Рада ухвалила два закони, які надають податкові та митні пільги для індустріальних парків. Ви противник створення окремих зон зі спеціальними економічними умовами. Критикували це рішення ВР багато економістів. Можете пояснити, що з їх створенням у нас не так?
Я б тут навів два-три аргументи. Перший – їх більше 100 у світі, але їх ефективність доволі неоднозначна. Вони ніби й можуть існувати. Але коли основний акцент робиться на податкові пільги – ця історія, скоріше за все, буде неуспішна. Бо податкові пільги – це завжди шлях до отримання вигоди. Дослідження говорять, що успіх там химерний.
Другий факт – це не повторює наш досвід. У нас не було жодного успішного прикладу створення індустріального парку чи спеціальної зони. Тому що весь час йшлося про пільги.
Третій момент – чому робити тільки окремі регіони такими зонами? Чому вся Україна не може бути індустріальним парком? Коли надають пільги окремим територіям, то завжди виникне бажання скористатися такими речами тим, хто управляє цими зона чи парками і дає доступ до них. Краще фокусуватися на речах, які необхідні всьому бізнесу. Їм потрібно зменшувати податкове та регуляторне навантаження. Щоб всюди діяло адекватне правове поле.
Чи можливо це в Україні? Як отримати від цих парків той результат, який анонсує уряд?
Можливо. Але якщо є бажання створювати парки, то треба одразу відсікати цю податкову категорію. Лише забезпечити ці території інфраструктурою – електрикою, комунальним сполученням, підїздними шляхами. А не давати якісь пільги по податку на прибуток, земельному податку. Є цікава штука – хто працює в такому парку, має право на пільгу по земельному податку, тобто місцевому. З іншого боку, матимемо менше місцевих податків – за рахунок чого громади розвиватимуться? Зменшення земельного податку – це значить, що громади матимуть менше грошей на розвиток. Якщо хочете ці парки робити, то виділіть майданчик, підведіть інфраструктуру і все. Це вже добре, якщо для бізнесу це зроблять за рахунок бюджету чи донорів.
Росію, на жаль, ми нікуди не подінемо. Вони нас постійно тероризуватимуть. Ризики серйозні – на роки
До 24 лютого Європейський Союз був найбільшим торговельним партнером України. Зараз ЄС скасував торговельні обмеження на український експорт. Які галузі від цього виграють? Для яких це пройде непоміченим?
Багато хто експортував агропродукцію. А імпортні квоти заважали. Можна було би більше постачати в ЄС. Варто дивитися на це у проєкції кількох років.
Дивіться, що у нас вимальовується. Росію, на жаль, ми нікуди не подінемо. Вони нас постійно тероризуватимуть. За опитуванням Левада-центру – більше половини росіян підтримують війну. У них з мозком не все в порядку. Ризики серйозні – на роки. Морем буде ризиковано возити все. Попередня структура виробництва, яка у нас була, зміниться у бік більшої диверсифікації продукції. Якщо брати агропродовольчу сферу, то буде менше зерна, олії. А матимемо більше продукції із більшою доданою вартістю, переробленої, яку можуть купувати в ЄС. Тому що ринок там багатий. Все, що робиться у контексті лібералізації із ЄС, – це супер для нас. Це можливість виробляти і туди продавати. Діватися просто немає куди. Менше сіятимуть озимі, пройде рік – ризик нікуди не піде. Будуть діяти на те, щоб нові сектори для себе відкривати. Цей процес був до війни. Виробники всі потихеньку пробували щось. Мій дядько розповідає, що щороку збільшували площу під лохину. Посадили пару соток, наступного року гектар, наступного – п'ять. І це непоодинокі випадки. У селі картоплі менше садять, а більше малини, наприклад. Те, що зробили з нами росіяни, пришвидшить цей процес. Цю продукцію зможемо продавати в ЄС.
Переважна частина українського експорту до ЄС – сировинні товари. Натомість звідти Україна імпортує обладнання, машини та інші товари з високим ступенем обробки. Як це змінити?
Така ситуація, як у нас – це час прокинутися і подумати над можливостями. Тим більше зараз – із великою допомогою, яку ми отримуємо від Європи та світу. Починається все з кваліфікації кадрів, реформування освіти. Будь-яких реформ із налагодження інвестиційного клімату. Чим він у нас гірший, тим менше у нас буде можливостей отримати свій Mercedes або Starlink. Максимально потрібно лібералізувати законодавство, щоб сюди бізнесу було вигідніше приходити. Війна – це ризик на роки. Всі будуть його враховувати при рішенні, де розмістити бізнес – в Польщі чи в Україні. Тому маємо компенсувати кращими умовами. Зараз можливо неможливе. Потрібна лібералізація митного законодавства, бо на митниці жах. Люди стоять по десять днів, щоб завезти вантажівку із гуманітарною допомогою. Митниця ще до війни працювала вкрай погано. А зараз ми бачимо, де це вилазить. Тому потрібно, щоб політики максимально брали на себе відповідальність у таких питаннях.
Для нас Європа – це потенційний ринок збуту. Як ми ним скористаємося – залежить від нас
Офіс президента представив парламентському Комітету з питань економічного розвитку розроблений спільно з Кабміном план економічного відновлення України. Він передбачає повний доступ до ринків ЄС та країн G7. Але по факту нам нема чого експортувати аж в таких кількостях. Чи є?
Є. Та сама агропродовольча продукція. Її можна у більшій кількості експортувати. Принаймні зараз сировина, більше ми нічого не навчилися виробляти. Інші типи продукції – лінійка була непогана до війни. Але для нас Європа – це потенційний ринок збуту. Як ми ним скористаємося – від нас залежить.
Цей самий план представили у швейцарському Лугано. Це своєрідний план Маршалла для України. Що в ньому має бути ключовим?
Потрібно пропонувати Європі меседжі. Давати сигнали, що ми хочемо робити. І на це все просити допомоги. Військова допомога йде і буде більша. А в частині виробництва – потрібно пропонувати плани. Не побудувати завод, а більше ринкові речі. Щось конкретне зараз важко запропонувати. Була дискусія як налагодити виробництво з більшою доданою вартістю. Не варто пропонувати виробляти яблука чи груші, йогурти. Краще пропонувати рамку, в якій бізнес шукатиме можливості для виробництва. Коли є підтримка і виробники самі вибирають, в залежності від ситуації, яку продукцію їм випускати. Вони вироблятимуть товари із вищою доданою вартістю, буде підтримка держави, але вона не виступатиме у ролі всезнайки – яка знає, що потрібно робити. Бо у держави просто немає таких знань і прогнозів. У цьому напрямку потрібно більше рухатися.
Яку економічну політику нам варто вибудовувати з ЄС?
У нас немає великого простору для маневрів. Є підписана асоціація з ЄС. Там чітко прописані речі, які нам потрібно зробити у частині ринкової інтеграції. А у кандидастві будуть ще. Гармонізація із ЄС передбачає лібералізацію, тобто спільний ринок і гармонізацію законодавства у різних сферах. Ті ж самі санітарні заходи, політика щодо конкуренції. Чим більше інтеграції – тим краще. У нас населення багато, але купівельна спроможність невелика. Для населення це також ринок праці і можливість. Мобільність дуже важлива для економіки України.
Війна – це також і можливості. У частині реформ, змін економічної політики, переорієнтації виробництва
Яким може бути позитивний прогноз на цей рік?
Треба війну спочатку виграти. А це дорога штука. Вона на всіх впливає. Реальність нас починає накривати – у частині доходів, економічного розвитку, збитків. Але війна – це також і можливості. У частині реформ, змін економічної політики, переорієнтації виробництва. Багато хто отримує прибутки із зміни ставлення до країни, до власної ролі, лідерства, щоб вести за собою людей. Цей досвід у нас буде неоціненний. Хто зумів перелаштувати себе, щоб використовувати цей час як можливість, на таких людях будуватиметься майбутнє України. А щодо економіки – вона вдвічі скоротиться. Не бачу тут позитивного. А з іншого боку, кадидаство у ЄС – це теж гарний промінь. Це можливість, про яку ми не мріяли. Як ми скористаємося – то інше питання.
2 
8642
Коментарі