Криза неминуча: економіст оцінив бюджетну декларацію уряду

Цього року уряд спрогнозував значно нижчу інфляцію, ніж у результаті отримаємо. Крім того, основні макропоказники – індекс споживчих цін, індекс виробників, імпорту торік явно занизили по відношенню до ситуації, яку спостерігаємо зараз. Зрозуміло, що з такими даними будь-які прогнози номінального ВВП будуть нереальними.

Крім того, у тексті, який супроводжує затверджену декларацію, вказано, що уряд орієнтується на 246 мільярдів гривень дефіциту. З великою ймовірністю можу стверджувати, що він буде меншим. Справа в тому, що Мінфін проводить політику максимального заниження обсягу запозичень. Таким чином намагається втримати процентні ставки по запозиченням на якомога нижчому рівні. Тому не може залучити кошти. Це означає, що уряд фінансує тільки соціально захищені статті видатків. Все, що стосується розвитку фактично зависає. Торік ми доволі суттєво не профінансували видатки, бо запозичили значно менше коштів. Така ж ситуація буде цього року. Однак якщо не вдасться покрити деякі статті, то це потрібно буде зробити наступного року. Наприклад, все одно доведеться фінансувати незавершені будівництва.

 

Також маю серйозні підстави вважати, що світова економіка цього та наступного року зростатиме. А у 2023-му її чекає падіння. Враховуючи українську сировинну структуру економіки та залежність від зовнішніх цін на сировинні товари, прогнози на 2023 рік можуть бути нереалістичними.

У бюджетній декларації фактично немає того, що давало б українській економіці почати розвиватися не на сировинному факторі. Адже у нас пряма залежність від цін на зовнішніх ринках. Зростають вони – зростає українська економіка. Ціни падають – у нас проблеми. Ця залежність не зменшується, а тільки збільшується. По відношенню до 2012 року, торік падіння промислового виробництва склало $50 мільярдів. Звісно дані враховують втрати від окупованих територій Донбасу та Криму. Така деіндустріалізація економіки, якщо нічого не робити, призводитиме до ще більшої залежності від сировинного фактору. А це загрожує скороченням кількості робочих місць. Якщо порівняти 2021 і 2017 роки, то ми втратили 500 тисяч штатних працівників. Цей процес може тривати далі. Якщо не створювати робочі місця, то люди просто будуть їхати з країни на заробітки.

Існує п'ять складових економічної політики: регуляторна, фіскальна або податкова, митна, бюджетна, монетарна політика або політика Національного банку. По кожній з них потрібно спільно стимулювати ефективні підприємства з більшим рівнем доданої вартості і заробітних плат.

Необхідно правильно знижувати податки. Для малого бізнесу зменшити ставку єдиного соціального податку до мінімуму - 10 відсотків від мінімальної зарплати. Адже їхня перевага для економіки не в тому, скільки дадуть коштів у бюджет. Головне - скільки робочих місць вони можуть створити. Забезпечити не тільки себе, а й свої родини. Потім з цими ж доходами люди купуватимуть товари і по суті сплатять головний податок – податок на додану вартість. Він формує більшу частину від загальних надходжень. Це дозволить вивести малий бізнес "з тіні" і більш активно створювати нові робочі місця.

Для великого бізнесу потрібно перейти до податку на виведений капітал. Щоб симулювати переробку в межах країни, необхідно зняти мито з сировини і практично з усіх напівфабрикатів, які ввозяться в країну. Крім того, залежно від складності виробництва та тривалості технологічного циклу від 90 днів до 730 днів варто давати відстрочку по сплаті ПДВ.

Інфляція дуже часто має немонетарний характер. Тому Нацбанк не завжди може вплинути на її рівень. Крім того, індекс споживчих цін має менше залежати від коливання вартості товарів, які мають немонетарний характер. Українець за статистикою на продукти, алкогольні напої та тютюн втрачає 51 відсоток доходів. Водночас певні категорії населення – пенсіонери, малозабезпечені змушені віддавати 70 відсотків доходів. Для них інфляція залежить від цін на продукти харчування, вартості комунальних послуг. У тій же Німеччині на продукти за статистикою витрачають 13 відсотків доходу. У них можуть подорожчати продукти внаслідок світових коливань, але це не вплине на загальний індекс споживчих цін. В українських реаліях це суттєвий фактор. Так буде доти, доки матимемо низький рівень доходів. Тобто не потрібно розповідати про спробу стримати інфляцію споживчих цін, а необхідно створювати економіку з низькими відсотковими ставками, великою кількістю робочих місць. Якщо стимулювати заходи по енергозбереженню, то витрати на комунальні послуги стануть меншими. Знову ж таки не варто витрачати кошти на будівництво асфальтованих доріг, де є імпортний бітум. Їх краще направити на цементно-бетонні дороги. Це давало б 100 відсоткову локалізацію виробництва в межах країни.

Зараз маємо надлишок валюти на ринку. Так сталося внаслідок зростання цін на зовнішніх ринках на сировинні товари та переказам коштів від трудових мігрантів. Щоб стримувати зміцнення гривні, Національний банк має викуповувати валюту. Інакше кількість гривні в економіці збільшується, а тому зростає загроза інфляції. Водночас у травні Нацбанк жодного разу не виходив на валютний ринок. Це призвело до того, що імпорт подешевшав, а продукція внутрішніх виробників стала менш конкурентною. На цей рік уряд дав некоректний прогноз курсу валют. Якщо Нацбанк і далі не буде купувати валюту на ринку, гривня продовжить зміцнюватися. Цілком можливо, що 2022 року матимемо 28,6 гривень за долар як прогнозують. Однак далі закладають занадто мале зростання. Навіть інфляцію очікують значно вищу.