Навіть у країнах з ліберально-ринковою економікою держава бере активну участь у регулюванні економічних процесів. Економіка розвивається циклічно, й під час стадій падіння та стагнації допомога з боку уряду є вкрай необхідною. Помітна роль держави й у процесі запобігання кризі перевиробництва. Уряди країн ЄС доплачують своїм фермерам, щоб вони не виробляти надлишок сільгосппродукції. За двадцять п'ять років уряд США здійснив дотації у сільське господарство на більше ніж $900 млрд. Сума вражає. Сільськогосподарські виробники відчувають підтримку з боку держави, мають впевненість у завтрашньому дні та бачать чіткі перспективи розвитку.
Українська економіка лише недавно стала ринковою, тож усі його ризики відображаються більш гостро. Відповідно, уряд має займати більш активну позицію. Особливо при захисті й сприянні розвитку провідних галузей економіки. У спадок від СРСР Україні дістався потужний гірничо-металургійний комплекс, який складає третину у валовому внутрішньому продукті. ГМК є основним донором державного бюджету, даючи більше 40 % надходжень в іноземній валюті. Металургійна галузь не лише забезпечує своєю продукцією потреби машинобудування, металообробки, будівництва та інші галузі економіки, але й дає робочі місця більше ніж півмільйону людей у найбільш густонаселених регіонах країни.
Але тут є зворотна сторона медалі - українська економіка надто залежна від провідних експортних галузей. У нас уже давно склалася дивна ситуація: якщо кон'юнктура на зовнішніх ринках сприятлива для українських металургів, то "уряд працює добре", якщо попит впав, відповідно, "уряд поганий".
Хоча за роки незалежності більшість урядів не робили нічого, щоб сприяти розвиткові галузі. Звідси й болючі наслідки від економічної кризи, а, отже, й падіння попиту на металургійну продукцію, що мала місце в США, Європі та країнах СНД. Значне скорочення експорту продукції української металургії, зменшення виробництва – хіба це не той привід для того, щоб почати щось робити для підтримки провідної галузі?
Ще однією проблемою української економіки в цілому, й металургії зокрема, є відчутний розрив між внутрішнім і зовнішнім споживанням. Досвід передових країн Європи свідчить про те, що внутрішній ринок має таке ж величезне значення навіть для орієнтованих на експорт галузей. Звідси – збалансованість економіки, її стабільний та поступальний розвиток. Тож завданням номер один для українського уряду є розвиток внутрішнього ринку. Попри економічну кризу, така нагода в нього була. Мається на увазі проведення в Україні Євро-2012. За даними експертів, непрямі витрати, пов'язані з підготовкою до футбольного свята й прийому армії зарубіжних вболівальників, склали більше чотирьох мільярдів доларів США (деякі говорять навіть про десять мільярдів). Значною є сума і прямих витрат - на будівництво стадіонів було виділено $750-780 млн.
Масштабне будівництво та реконструкція стадіонів, аеропортів, готелів, доріг, транспортних розв'язок та інших інфраструктурних об'єктів мало б дати значний поштовх для зростання внутрішнього споживання продукції української металургії, а з нею й гірничо-збагачувальних комбінатів та феросплавних заводів. Але, за великим рахунком, підготовка до європейського футбольного свята чомусь не призвела до відчутних позитивних змін в металургійній галузі. Чому? Правильна відповідь на це питання дозволить не тільки вирішити нагальні проблеми вітчизняної металургії, а й вивести її на новий рівень розвитку. Хоча ця відповідь очевидна – держава не повинна відсторонюватися від розвитку провідної галузі, в цьому питанні вона займати більш активну та конструктивну позицію.
В чому конкретно вона полягає? Треба нарешті розробити стратегію розвитку гірничо-металургійної галузі на 10-15 років. Вона має бути побудована на балансі інтересів усіх зацікавлених в розвиткові металургії – від держави і суспільства в цілому до власників підприємств, трудових колективів, профспілок, екологів та членів територіальних громад, на яких розташовані підприємства. Ця стратегія повинна визначати загальнонаціональні цілі й завдання розвитку ГМК, передбачити механізми підтримки державою внутрішнього попиту, необхідні для цього джерела та обсяги фінансування. Крім того, слід розробляти та реалізовувати довгострокові інвестиційні програми з розвитку галузей-споживачів металургійної продукції.
Провідна галузь української економіки вже давно чекає на прецедент реальної державної підтримки. Можливо, варто піти на сміливий експеримент, впровадивши механізм державного замовлення. При цьому не лише на продукцію безпосередньо сталеливарних підприємств, а заводів з виробництва феросплавів та гірничо-збагачувальних комбінатів. Державне замовлення забезпечить планомірне завантаження українських металургійних підприємств, феросплавних заводів та ГЗК, зробить їх роботу стабільною, з перспективою на майбутнє.
Буде досягнуто й ряд інших позитивних ефектів. Природне зростання цін, яке відбувається в силу інфляційних процесів, неодмінно призводить до зростання тарифів. Відповідно зростає й собівартість продукція української металургії. В свою чергу, все це відображається на споживчих цінах в цілому по країні. Все це може відбуватися до безкінечності. Можливе пом'якшення ситуації – введення держзамовлення принаймні на той обсяг продукції металургії, який є необхідним для виконання металоємного замовлення державних монополій, що втілюють масштабні інфраструктурні проекти.
Гірничо-металургійну галузь справедливо називають "локомотивом" української економіки. Для того, щоб він і далі "їхав", його треба підтримувати в належному стані, створювати умови для того, щоб в цю галузь було вигідно вкладати кошти. Зрештою, урядовці повинні зрозуміти, що від підтримки підприємств ГМК, держава буде лише у виграші. Планомірне завантаження металургійних комбінатів, ГЗК та феросплавних заводів – це гарантовані робочі місця, постійні надходження до бюджетів усіх рівнів, стабільна соціально-економічна ситуація, зменшення навантаження на оточуюче середовище.
1 
8642
Коментарі
3