Досі українці отримують пенсії через солідарну систему. Іншими словами – це принцип солідарності поколінь. Нинішнє покоління працюючих українців платить внески у Пенсійний фонд, щоб профінансувати виплати існуючим пенсіонерам. На сьогодні така система абсолютно безнадійна. По-перше, проблеми пов'язані з погіршенням співвідношення працюючих та непрацюючих українців. Чому у всьому світі солідарна система у чистому вигляді перестає діяти? Тому що співвідношення тих, хто працює та людей пенсійного віку стрімко погіршується. Населення старішає, народжуваність падає, а люди живуть довше. По-друге, взяти і відмовитися від першого пенсійного рівня, також не можна. Держава просто зніме з себе зобов'язання фінансувати виплати людям, які досягли пенсійного віку. Якщо уявити, що вони з тих чи інших причин не змогли накопичити грошей на старість, то проблема все одно залишається. Держава не може дати громадянам померти з голоду. Доведеться виплачувати хоча б мінімальну соціальну допомогу. Навіть якщо ці гроші не називати пенсією, дефіцит Пенсійного фонду нікуди не зникне. Джерело фінансування залишиться тим же – державний бюджет.

 

Сенсу в цьому немає. Хто буде опікуватися уже існуючими пенсіонерами? Наприклад, фізичним обліком виплат. Звісно, такі функції можна перекласти на Міністерство соціальної політики. Але і там будуть потрібні люди, щоб займатися цим. Фактично нічого не зміниться. Дефіцит Пенсійного фонду точно не скоротиться. Крім того, без змін у солідарній системі він зростатиме далі.

Ті, хто вимагає обов'язкового накопичувального рівня, називають людей безвідповідальними. Вважають, що їх потрібно змушувати до накопичень. Але це працює в межах солідарного рівня. Все інше має бути добровільним. Тому я проти обов'язкової накопичувальної пенсії. По-перше, ми живемо у світі, де ніхто не може гарантувати збереження накопичень. Увесь український досвід кричить, що нічого крім корупції з цього не вийде. Фактично ніхто не буде нести відповідальність, якщо за роки вклади знеціняться. Причому це може бути пов'язано із суб'єктивними факторами. Наприклад, зараз пандемія коронавірусу, яка руйнує економіки та окремі галузі. Виходить, що держава з одного боку в обов'язковому порядку збирає з людей кошти. З іншого - нічого не гарантує. Була пропозиція вкладати кошти за кордон. Але ці гроші мають працювати на українську економіку. Їх не можна виводити з країни. Крім того, накопичувальний рівень планували запустити, коли вдасться забезпечити стабілізацію та бездефіцитність солідарної системи. Цього не сталося і навряд чи найближчим часом ситуація зміниться.

Держава має взяти на себе мінімум зобов'язань, пов'язаних з солідарною системою. Якщо ти все життя працював і робив внески, значить повинен мати гарантований дохід на пенсії. Все інше потрібно віддати на відкуп недержавній системі накопичення. Тобто, людині необхідно дозволити вирішувати самій, у яких спосіб накопичувати кошти на майбутню пенсію. Це відповідальність самого громадянина. Він може продовжувати сплачувати внески у Пенсійний фонд і сподіватися на гроші від держави, страхувати життя, відкрити цільовий рахунок у банку чи вкластися у нерухомість. Принаймні квартири нікуди не зникнуть. Їх можна як продати, так і здавати в оренду. За ці гроші жити на пенсії. Можливо треба передбачити систему, де можна буде вкладати кошти у навчання дітей. Тоді ті будуть зобов'язані утримувати батьків, які досягли пенсійного віку. Така модель значно гнучкіша і не покладає на державу вимог, які просто не реально виконати. Крім того, це зменшує витрати на Фонд оплати праці. Тоді і продукція стає більш конкурентною, й бізнес добровільно виходить "з тіні ". Особливо малий і середній. Адже потреба приховувати офіційні обороти компанії зникне. Зараз це роблять через суттєві витрати, пов'язані з виплатою заробітної плати. Тобто, держава повинна знизити до мінімуму податки, щоб гарантувати виплати уже існуючим пенсіонерам. Тоді звільнену частину грошей громадяни зможуть заощаджувати на власний розсуд.

На рівні 10 відсотків з мінімальної заробітної плати. Сьогодні єдиний соціальний внесок становить 22 відсотки. Потрібно розуміти, що в один момент знизити податки для всіх не вдасться. Це краще робити поступово. Найперше знизити податки для малого і частини середнього бізнесу. Для великих та середніх підприємств можна встановити процедуру і щороку внески зменшувати на 1 відсоток. Людям, яким за 50 років, потрібно дозволити користуватися усіма перевагами старої пенсійної системи. Їм і будуть виплачувати пенсію з тих податків, які продовжать надходити у Пенсійний фонд. Всі інші платитимуть мінімальні внески, при цьому зможуть відкладати кошти собі на пенсію. Інакше, крім мізерних виплат від держави нічого не отримають. Таким чином, темпи падіння державних доходів поступово скорочуватимуться. За 15-20 років зможемо збалансувати пенсійну систему. Вона звісно залишиться дефіцитною. Але в абсолютних цифрах дефіцит можна буде покрити за рахунок коштів державного бюджету.

Якщо людина мала невелику офіційну зарплату, то розраховувати на гідну пенсію не може. Вона платила малі внески у Пенсійний фонд. З іншого боку, людям потрібно чесно сказати - не обманюйтесь і нехай вас не обманюють. Нічого крім гарантованого мінімуму у солідарній системі ви не отримаєте. Щоправда пенсіонерам дійсно допомогли 2017-го, коли під час реформи розмір пенсії прив'язали до рівня інфляції та зростання середньої заробітної плати по країні. Тепер виплати щорічно мають індексувати. При цьому з'явилося джерело за рахунок чого підвищувати пенсії. Якщо зарплата зростає, то і внески збільшуються.