Ненавиджу професію

– Син буде у приватній школі. Від звичайної відмовилися в останній момент, – каже Оксана.

1 вересня її Максим мав піти у перший клас у Києві. Вони з чоловіком Віталієм довго обирали між чотирма закладами біля дому, передивлялися відгуки. Спинилися на тому, що мав найкращі рекомендації.

– Подали документи, познайомилися з директором, обрали молоду вчительку. Все подобалося – у класах свіжий ремонт, нові парти, плазми, – розповідає Оксана. – Все пішло шкереберть за півтора тижня до осені. Були на пляжі біля Дніп­ра. Неподалік розляглася п'яна компанія – два хлопці й дівчина. Я не зважала ні на лайку, ні на алкоголь. Але, коли жінка почала цілуватися, то із одним, то з другим, не витримала: "Поводьтеся пристойно. Тут діти!" Дівка зняла окуляри та панамку – і в мене шок: наша вчителька! Мене матом послала, не впізнала.

Наступного дня забрала документи зі школи. Директорка розпитувала, що сталося. Пожаліла, нічого не сказала. Приватний заклад дорогий, але потягнемо. Там за репутацією краще стежать.

– Усі бюджетники п'ють. За їхню мізерну зарплату це єдина розвага, яку можуть дозволити, – говорить знайома медсестра Вікторія, з якою ділюся історією. – Працювала в хірургії, терапії, проктології. Лікарі пили в обід, аби зняти стрес. Виділився один молодий проктолог, тільки закінчив інтернатуру. Заливався коньяком ще до прийому пацієнтів. Раз не витримала: "Чому п'єш стільки з самого ранку?"

– Що відповів? – питаю.

– Каже: "Професію ненавиджу. Батьки продавили, змирився. Але від пацієнтів нудить. На тверезу голову за геморой не візьмуся"

×