У соцмережах з'явилися подробиці про життя й загибель 10 захисників Авдіївки.
З сімома із них 1 лютого попрощалися на майдані Незалежності у Києві.
34-річний Володимир Крижанський за годину до загибелі телефонував дружині.
" Ми розмовляли з ним о першій годині. Казав, що усе тихо. Обіцяв скоро приїхати. Я йому подарунок купила, чекали на нього і я, і син. Не повірила спочатку, коли замполіт подзвонив. Думала, що наплутали щось, що не з моїм Володею таке", - згадує дружина Яна Крижанська.
Володимир мешкав у селищі Сквира Київської області. Отримав фах бухгалтера у Сквирському професійно-технічному училищі. Після того навчався у Білоцерківському інституті економіки та управління за фахом менеджера. Строкову службу проходив у 6-му учбовому артилерійському полку, в селі Дівички Переяслав Хмельницького району Київської області.
Після початку війни, у першу хвилю мобілізації, Володимира призвали до лав ЗСУ. Спочатку ніс службу у Сквирському районному військкоматі. Проходив навчання у центрі "Десна", після чого перевівся до 72-ї бригади ЗСУ. Його направили на передові позиції Донеччини.
Полюбляв тварин та пекти пиріжки.
"Хочу, щоб наші дітки жили в нормальній країні і не знали війни", - сказав дружині Яні перед відправкою на фронт.
Володимир загинув 29 січня під час важких боїв в районі промзони міста Авдіївка Донецької області.
28-річний Олександр Оверченко мріяв стати фермером.
Народився у селі Вишнопіль Тальнівського району Черкащини. Ріс у багатодітній сім'ї, добре навчався, цікавився історією та фінансами. Працював арматурником на будівництвах, їздив на об'єкти до Києва та Казахстану. Був солдатом 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. На дозвіллі любив грати в шахи і в змаганнях бригади завжди виходив переможцем, згадують побратими.
26-річний Олег Бурець одружився з жінкою, яка вже мала двох дітей від першого шлюбу. Народився у місті П'ятихатки на Дніпропетровщині. Навчався в Ерастівського коледжі імені Бродського Дніпропетровського державного аграрного університету. Здобув кваліфікацію агротехніка. Працював різноробочим по найму. У шлюбі народилася донька. У січні 2016 року Олег підписав із ЗСУ контракт на три роки. Солдат, гранатометник 1 батальйону 72-ї окремої механізованої бригади загинув під час мінометного обстрілу.
25-річного Володимира Бальченка з теплотою згадує шкільний вчитель. "Володя був здібним хлопцем. Завжди допитувався більше, ніж давали на уроці. Як випустився, на вулиці завжди зі мною вітався", - розповів чоловік.
Володимир народився у селі Берестовець Борзнянського району Чернігівської області. У шкільні роки захоплювався футболом і грав за місцевий ФК Берестовець. Після закінчення школи працював лісником у єгерні. Мріяв створити сім'ю. Призваний на військову службу 08.10.2015 року. Спочатку перебував у 169-му Навчальному центрі сухопутних військ в Десні, а згодом підписав контракт із ЗСУ. Молодший сержант, кулеметник 1-ї роти 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.
Загинув вранці 29 січня під час важких боїв в районі промзони міста Авдіївка Донецької області.
У Володимира Бальченка залишилися мати, брат й сестра.
23-річний капітан Андрій Кизило за позивним "Орел" загинув під час артобстрілу 29 січня.
"120-й прилетів (120-міліметровий снаряд для міномету. - gazeta.ua). Андрій встав, подивився і каже: ну, хлопці, я пішов. Завжди попереду був, не ховався за спини інших. Мали і каски, і бронежилети, а що з того? Бронежилет закриває спину й живіт. Андрієві осколок пройшов через бік й поцілив прямо в серце. Окоп вузенький. Снаряд там повністю розірвався. Шансів у хлопців не було", - згадує прес-офіцер 72-ї бригади Олена Мокренчук.
Після 9 класів Уманської гімназії вступив до військового ліцею імені Богуна у Києві, аби продовжити родинну справу. Дідусь і батько Андрія теж були військовими. Навчання продовжував у Львівській академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Захоплювався спортом, особливо забігами з перешкодами "Гонка Нації". Мріяв вибороти усі нагороди у цьому виді спорту.
У 21 рік став командиром роти 72-ї бригади. 2015 року його назвали кращим командиром у секторі "М". Брав участь у боях поблизу сіл Петровське та Нової Ласпи, півтора роки тримав оборону у полях біля Волновахи.
Капітан, заступник командира 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.
"Молодий, постійно із усмішкою. Сам спортсмен і постійно всіх примушував зарядку робити. На нього не ображалися. Дядьки по 50 років його слухали. На передовій нема віку й звань. Там є одне: людина або ні. От він був людина. Андрій - командир з великої літери", - згадує бойового товариша боєць 72-ї бригади Дмитро Талько.
"Об'їжджав позиції й звернув увагу на двох солдат 8-ї роти. У ній завжди було важко навести порядок. Ці двоє стояли із синцями під очима. Запитав, що трапилося, але вони мовчали. Потім невпевнено сказали, що побилися між собою. Тут підійшов Андрій. Відвів убік і розповів, що солдати напилися і мусив з ними "поговорити". Мене вразило, що прийшов і сказав це сам, хоча всі в роті знали мій жорсткий характер. На завтра призначив Андрія командиром роти. З того часу там був порядок", - каже заступник командира 72-ї бригади Валерій Гудзь.
1 лютого президент України Петро Порошенко підписав указ про присвоєння Андрієві Кизило звання "Герой України" посмертно.
У капітана залишилися молода дружина й 8-місячна донька.
23-річний Володимир Бублієнко із Володарки на Київщині загинув 1 лютого, коли на Майдані Незалежності прощалися із сімома його бойовими побратимами.
26-річний Віталій Шамрай з міста Монастирище на Черкащині втратив батька у шість років. До війни чоловік закінчив Іллінецький аграрний коледж на Вінниччині. Працював апаратником виробничої дільниці та різноробом. У травні 2016 року підписав контракт із ЗСУ. Потрапив на полігон "Десна" до 169-го навчального центру. У липні записався на курсі снайперів у Білій Церкві.
Солдат, снайпер взводу снайперів 72-ї окремої механізованої бригади. 1 грудня 2016-го отримав нагрудний знак "За взірцевість у військовій службі".
Загинув 30 січня в районі промзони Авдіївки. Під час артобстрілу саме заступив на чергування. У чоловіка залишилися мати, сестра, дружина та маленький син.
36-річного Ярослава Павлюка з села Петрівки на Кіровоградщині виховувала бабуся. Мати хлопця померла, коли той ще був малим. Навчався у Компаніївському технікумі ветеринарної медицини, потім вступив до Білоцерківського національного аграрного університету. Після закінчення університету залишився в аспірантурі на кафедрі епізотології та інфекційних хвороб.
Студенти любили Ярослава Павлюка за знання предмету й доброзичливе ставлення.
Займався вільною боротьбою. Працював ветеринаром у Баку, але повернувся до України, коли дізнався, що молодшого брата мобілізували на війну. У листопаді 2016 року підписав контракт із українською армією. Бабусі телефоном розповідав, що викладає в університеті й має багато роботи. Літня жінка мала проблеми із серцем і Ярослав не хотів її зайвий раз хвилювати.
Загинув 30 січня в районі промзони міста Авдіївка. У Ярослава Павлюка залишилися дружина, донька та двоє молодших братів.
30-річний молодший сержант Роман Гульченко з міста Татарбунари на Одещині 30 січня під час артобстрілу позиції у Водяному неподалік Авдіївки своїм життям врятував побратимів. Він був досвідченим військовим, командиром десантно-штурмового взводу. Пройшов Донецький аеропорт, бої за село Логвинове на Донеччині 2014-го, був поранений. За особисту мужність та героїзм Романа було нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеню.
Удома залишилися дружина та маленька донька.
37-річний Леонід Дергач на передовій давав раду найзатятішим любителям випити та порушити дисципліну. Позивний "Академік" отримав не лише через посаду доцента в Чернівецькому університеті, але й за педагогічні здібності. Лейтенант Дергач брав участь у боях поблизу сіл Петрівське і Біла Кам'янка на Донеччині.
Особисто розробив план захоплення панівної висоти поблизу села Вікторівка Волноваського району і на очах у спантеличеного ворога облаштував там позицію "Наглий", згадують побратими.
Вранці 1 лютого під час обстрілу з "Градів" Леонід Дергач та його товариш, солдат Роман Бублієнко, загинули від численних осколкових поранень.
Удома у Леоніда Дергача залишилися двоє синів.
5 
25817
Коментарі
6