У селі Розтоки на Івано-Франківщині працює реабілітаційно-відпочинковий табір для бійців АТО і ООС "З любов'ю в серці". Тут для воїнів організовують психологічні тренінги та різноманітні активності.
Gazeta.ua розповідала про те, як українським захисникам допомагають морально відновлюватися після пережитих подій та про роботу комплексу.
Засновницею табору є волонтерка та голова громадської організації "За покликом серця" Тетяна Костинюк. Жінка працювала у Міністерстві фінансів, однак вирішила змінити свою долю після початку війни на Донбасі.
Перший заїзд організувала у 2015 році. Зрозумівши необхідність такого місця для підтримки ветеранів, вона покинула престижну робота та присвятила себе допомозі бійцям.
Тетяна Костинюк знялася у одній із серій серіалу "Сильна" в якому розповідається про жінок, які допомагають воїнам після повернення із фронту.
Ми поспілкувалися із Тетяною та дізналися про труднощі з якими стикається під час волонтерської роботи.
Ідея табору виникла не відразу. Спершу в нас був волонтерський рух, у рамках якого ми проводили різноманітні акції. Зібрані на них кошти спрямовували на закупівлю всього необхідного для фронту. У 2015 році у нас якраз була така Великодня акція "Арт-Майдан". Вирішили на виручені гроші влаштувати відпочинок для захисників. Спробували спершу зібрати групу з хлопців-земляків із району. Не склалося. Після цього через волонтерів з Маріуполя та Києва ми зібрали групу з різних підрозділів та із різних регіонів. Так провели перший заїзд. Було це не в теперішньому таборі, а у селі Шешори.
Тоді ніхто не думав, що це забіг на довгу дистанцію. Однак нам почали телефонувати: "А коли наступний заїзд?". Не знали, що відповісти, бо у Шешорське лісництво нас пустили на один раз. Волонтери з Києва сказали, що десь у Косівському районі є база, яку власники готові надати для проведення таких проєктів. І от уже сьомий рік поспіль тут працює табір.
Реабілітація воїнів має свою специфіку. Напрацювання світових тренінгів, арт-терапія, робота із психологами – це добре. Але для наших воїнів найпотужніший інструмент, який допомагає відновлюватися – це вдячність народу, який вони захищають. Це дає їм можливість зрозуміти, що усе недаремно і їх цінують, їм готові дарувати тепло. Оце наша особливість.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Половина українців вважає вторгнення Росії реальною загрозою
Як змінилося ваше життя з відкриттям табору?
Кардинально. Майдан, Революція і початок війни – застали мене у декретній відпустці. Я тоді працювала у Міністерстві фінансів. У 2016 році мала виходити з декрету. Та зрозуміла, що якщо вийду на роботу, то це місце не працюватиме. Два місяці вагалася і зрештою прийняла рішення. Звільнилася і продовжила діяльність, як громадський активіст, волонтер.
Чи підтримав чоловік таке рішення?
Олексій був на фронті. Ми познайомилися із ним у таборі. Довго спілкувалися. Він настільки проникся усім, що відбувається в таборі, що запросив сюди волонтерів, друзів, яких знав ще до фронту. Ці люди стали основною підтримкою проєкту. З'явилося постійне фінансування, табір вийшов на новий рівень. Нехай воно зараз і не перекриває 100 відсотків потреб, але 60 процентів закриває.
До підтримки табору нині долучилися благодійники на постійній основі. Діаспора в Італії нам два роки допомагає фінансово, продуктами харчування, побутовою хімією. Завдяки цьому можемо стабільно працювати .
Вкладаєте власні кошти у комплекс?
Якщо працювати тільки за рахунок благодійних грошей, то будуть борги. Два роки тому виникла ідея проводити між заїздами воїнів - волонтерські благодійні заїзди для певних груп. Кошти, які вони могли б заплатити у санаторії чи на базі, вони спрямовують сюди. Це дозволяє нам перекрити борги і потреби в ремонті. Табір - це не тільки заїзд. Він тільки вершина айсбергу і триває 10 днів. А треба ще забезпечувати функціонування комплексу. Ремонтні роботи, догляд за транспортом, територією, прибирання, кухня, усі організаційні моменти - усе це потрібно робити, щоб потім влаштувати 10 днів свята захисникам.
Скільки людей працює у таборі? На яких умовах?
За великим рахунком, основна діяльність лежить на наших з Олексієм плечах. Він виконує усю чоловічу частину. Інколи приїжджають хлопці, учасники заїздів, бо розуміють і відчувають, наскільки важливо, щоб це місце існувало. Допомагають із глобальними ремонтними роботами. Буває, волонтери на заїздах допомагають.
Усі організаційні моменти на мені. Кухня також.Є помічниця, яка іноді допомагає. А загалом, доводиться самотужки все робити. Волонтерки чи учасниці бойових дій також приїжджають. Однак на постійній основі працівників немає.
Ви постійно спілкуєтеся з людьми. Чи нема ще втоми або вигорання?
За сім років не можу сказати, що не втомилися. Тут немає нічого дивного, бо дуже велике навантаження - прибирання кімнат, прання, закупівля продуктів. У родинному побуті жінка втомлюється все робити, а тут це робиш у таких масштабах. Зараз зрозуміла, що потрібно вводити режим економії ресурсу, коли завершується заїзд. Якщо відчуваю, що не можу щось робити - лягаю відпочивати, намагаюсь приділяти увагу дітям. Щоб не ходити, як зомбі, не перенапружуюсь.
Шукаю ресурси у дітях, сімʼї. Мотивують результати, які ми бачимо після роботи з групою. Коли хлопці щасливі, усміхнені і наповнені їдуть додому.
До конфліктних і критичних ситуацій, як правило, не доходить. Це ж військові люди. Вони прекрасно розуміють, що без дисципліни табір не може існувати. Спрацьовує і взаємоповага.
Підготовку до роботи з воїнами я починаю ще з телефонних розмов, з формування групи. Пояснюю людям, що це за місце, як воно працює, яка буде програма. Налаштовую на те, що це волонтерський проєкт, а не державний санаторій. Кажу, що тут немає обслуговуючого персоналу, що ми тут будемо усі, як одна велика дружна сім'я.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Напередодні переговорів зі США Кремль стягує війська до кордонів України
Як захисники дізнаються про табір?
Бійці до нас потрапляють через режим сарафанного радіо. Учасники заїздів розповідають про табір своїм побратимом. Або волонтери передають інформацію. Пробували кілька разів давати оголошення і формувати групу через Facebook. Не спрацювало, бо це мають бути "свої", перевірені люди. Перебувати в таборі можуть тільки воїни, які пройшли передову.
Чи доводиться відмовляти комусь?
Якщо група вже заповнена під зав'язку, то доводиться. Тоді прошу хлопців зателефонувати наступного місяця і записатися на наступний заїзд. Відмовляємо, коли телефонують воїни другої чи третьої лінії. Вибачаюся і кажу, що у нас люди тільки з передової.
Ми працюємо на довірі. Однак якщо людина обманює, то ми у перший же вечір біля ватри, коли всі розповідають свої історії, розуміємо це. Бувало відправляли людей додому. У таборі діє "сухий закон". Прощаємося з тими, хто злісно ігнорує це правило.
Що робите, коли людина у депресії чи у важкому психологічному стані?
У нас були хлопці у дуже важкому психологічному стані. Коли приїжджали, то відштовхували нас і не мали бажання включатися в роботу. Вдавалося знаходити необхідні слова, щоб достукатися. Був випадок, коли один із бійців не хотів брати участь у вправах. Грозився, що наступного дня поїде. Я кажу: "Ну ти ж не приїхав сюди для того, щоб завтра поїхати? Спробуй зробити над собою зусилля. Раптом сподобається". Він пішов на зустріч. А на четвертий день говорить: "Дякую, що не відпустила".
Іноді складається враження, що ми як інструмент в руках вищої сили. Бо це місце існує вже сьомий рік поспіль тільки на волонтерських та благодійних засадах. І потрібні ресурси знаходяться, і потрібна допомога теж. Даються сили й необхідні слова.
Як можна охарактеризувати українського воїна?
Вони всі різні. Однак це усі сильні люди, які розуміють, що їхня доля - захищати свою країну, боронити націю. Бувають прості хлопці з маленьких містечок чи сіл. Бувають високі інтелектуали. Їх не можна в якісь рамки вкласти і підігнати під один образ. Але вони неймовірно круті. Вони справжні - це слово підійде для них найкраще. Люди, які не живуть міщанськими чи меркантильними цінностями чи виключно власними потребами. Захисники готові віддати своє життя за країну та мир.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як армія тримає оборону на лінії фронту в Авдіївці, Нью-Йорку і Травневому: фоторепортаж
Чи впливає на Вас спілкування з бійцями?
Кожен з них впливає на мене, дає сили працювати далі. Пишаюся знайомством з цими людьми і дружбою з ними.
Їм дуже важко. Ти ідеш щиро боротися за цю землю, за цей народ. А коли повертаєшся, то часто чуєш: "Я тебе туди не посилав" чи "Какая разница". Мені навіть важко уявити, що вони відчувають у цей момент. У таборі намагаємося їх відволікти від цієї байдужості і показати, що є сила-силенна людей, які неймовірно вдячні їм, які люблять їх та поважають і шанують.
Коли закінчиться війна і тисячі героїв повернуться з фронту, як допомогти їх влитися в звичайне життя?
Це те, що ми робимо. Працюємо ж не лише з хлопцями, які виходять на ротацію і повертаються знову на передову. Ми допомагаємо і демобілізованим, воїнам після поранень, які вже не можуть повернутися на фронт. Тому цей процес розрахований на всі категорії бійців.
Держава підтримує проєкт?
Був період, що ми отримували певні фінансування з обласного бюджету, із районного. Але потім, відмовилися від цього. Там була історія, після якої я сказала, що більше свій час і зусилля на це витрачати не буду. З обласного бюджету виділили кошти на підтримку, а в результаті, на місцевому рівні, нам не дали можливості ці гроші освоїти. Тепер працюємо виключно за благодійні кошти.
Як допомагаєте людям, яким важко повернутися до нормального життя?
Можна повернутися з війни, але війна ніколи не полишить тебе. Я прекрасно розумію, що їм з цим жити вже до кінця життя. Може, трошки порушитися, відійти на другий план, але вони вже ніколи не будуть такими, як до війни.
У таборі можемо їх відволікти. Усі акції, такі як подякуй солдату, обійми воїна - для них важливі, щоб вони бачили, що всі жертви, боротьба, не даремні. Саме таке ставлення дає сили жити далі. Найбільше страждають від нерозуміння у цивільному житті. Чому всі вони хочуть повернутися назад, на передову? За їхніми словами, там набагато легше, там відчувають плече один одного, є довіра. Втратив стільки побратимів, здоров'я, а тут до них проявляють байдужість.
Як підтримуєте спілкування з захисниками після заїздів?
Більшість бійців, зазвичай, телефонують. Вони стають нашими близькими друзями, які невдовзі знову повертаються в табір. Кажуть, що це для них - місце сили. Телефонували і дякували рідні, близькі. Хлопці розповідають, що завдяки табору змогли реалізувати свої давні мрії та плани. Хоча до цього думали, що вони нездійсненні, а реабілітація дала поштовх і сміливість. У воїнів розпочинається нове життя.
Що найважче у роботі?
Мене дратує, що ми змушені через обмежені фінанси більшість обовʼязків брати на себе. Немає грошей, щоб найняти за нормально зарплату працівників. І злить, що я витрачаю на господарську частину дуже багато часу та сил. Від цього менше уваги приділяю організаційним моментам, роботі з бійцями.
Якою мрієте побачити Україну за 10-15 років?
Країною для людей. Де права і свободи - це основна цінність. Щоб не люди для держави, а держава для людей. Так має бути! Але поки все, що написано в Конституції, тільки слова на папері. Саме за це стояв Майдан, заради цього хлопці воюють, щоб країна нарешті змінилася і щоб ми могли себе відчувати в ній господарями, а не рабами чи обслуговуючим персоналом для сильних світу цього.
3 
25817
Коментарі
2