Ця практика не поширена. Стосується осіб, які переховуються від правосуддя на окупованих територіях Донбасу та Криму, в Росії чи інших державах світу. Тому це більше виключення, ніж правило, бо у звичайних кримінальних провадженнях заочних вироків майже не виносять.

Є багато наслідків засудження, щоб людина відчувала це на собі, хоч і не сиділа в тюрмі.

Правосуддя - це більше про встановлення справедливості, а не покарання винного. В кримінальній справі завжди є потерпіла сторона: жертви, її родичі, знайомі, держава. Встановлення судом факту злочину неможливо без встановлення особи, яка його вчинила. Це необхідне для жертв, які точно знатимуть хто спричинив їх матеріальні, психологічні та фізичні страждання.

Це обов'язок України, як держави - вершити правосуддя.

Але говорячи про винесення вироку особі без її фізичної присутності, створює певні проблеми. По перше, відсутність засудженого створює ризик того, що процес не матиме певної змагальності. Але в Україні йде війна і частина її територій окуповано Росією. На ці землі ніхто не може потрапити, й тому іншого виходу ми не маємо.

Якби злочинці переховувалися, ми могли б просити про екстрадицію, чи зупинили кримінальне переслідування. Але у випадку з РФ та окупованими Кримом і Донбасом це не діє. Оскільки ці території завтра ніхто не деокупує і, на жаль, Росія залишиться державою-агресором, яка не співпрацюватиме з нами в правовому вимірі, то заочне засудження - це єдине, що ми можемо зробити.

Єдиний мінус - важко дізнатися позицію засудженої особи, що важливо в будь-якій справі. Але коли людина свідомо ховається від правосуддя - це вважається її свідомою позицію. Величезний виклик, коли засуджений активно працює в цьому напрямку, а на суді присутні його адвокати. Такі справи тягнуться довго.

Іноді це навіть гарно, але в разі, якщо хочуть заарештувати невинну людину. Є навіть хрестоматійний приклад - кейс Чикатило, коли розстрілювали невинних.

Загальний випадок заочного засудження - це випадок, коли особа переховується на окупованих територіях, чи в РФ. В інших випадках Україна має всі механізми для нормального процесу судового засідання.

Насправді ніяк. Але є нюанс - засуджена людина має певний статус в Україні й у світі. РФ тримає в себе нашого злочинця, без проблем. Але при цьому злочинець не може їздити по інших країнах. У нього є майно, яке ми можемо конфіскувати в рамках кримінального провадження в межах вироку як компенсацію за вчинену шкоду.

Насправді значна кількість осіб, яких ми заочно засудили, мають в Україні майно.

У певних виключних категоріях справ у багатьох країнах це поширено. Я не дам переліку, бо він величезний. Але його застосовують індивідуально. Сама процедура заочного засудження не є порушенням міжнародного права та не порушує прав людини. Головне, щоб процедура була дотримана й не мала порушень.

Статус біженця - це політико-правова категорія. Кожна держава самостійно приймає рішення, чи надавати його особі, яка переховується, чи ні. Тому, якщо ми візьмемо ситуацію, коли громадянин України хоче отримати статус біженця - в будь-якій державі це розглядається індивідуально з урахуванням ситуації. Розглядають обставини, за яких вона переїхала і береться до уваги індивідуальне ставлення держави до України. Прикладом сьогодні в низці цивілізованих країн на статус біженця можуть претендувати наші внутрішньопереміщені особи з Донбасу, бо вони тікають від конфлікту. Однак це не означає, що їх раз і визнають біженцями, але деяких визнають.

З іншого боку Російська Федерація надає прихисток злочинцям, які втікають від українського правосуддя починаючи від подій Революції гідності та закінчуючи війною РФ на Донбасі. Це також певною мірою зрозуміло, чому вона так робить.

Іноді людину дійсно політично переслідують. Вона наводить рішення українських суддів та інші докази. На жаль, не в усіх ситуаціях ці тези є брехливими й такі ситуації були до 2014-го та після.

За таких умов цивілізовані країни розглядають ці докази та надають статус біженця. Однак всі справи розглядаються індивідуально і загальної практики не існує.