Про комбата "Мауглі" легенди ходили навіть у сепаратистів

Фото: Ельдар Сарахман

- Андрій був справжнім чоловіком і загинув як чоловік, - каже боєць 72-ї бригади, волонтерка і журналіст 48-річна Олена Мокренчук. - Із двома підлеглими робили зачистку посадки. Наткнувся на тимчасову позицію бойовиків. Першим побачив їхні тіні. Його обстріляли з 50 метрів. Отримав шість вогнепальних поранень. Останнє, в голову, виявилося смертельним.
29 травня о 15.00 біля каплички збираються люди, щоб проститися з загиблим командиром 3-го батальйону 72-ї бригади ЗСУ Андрієм Жуком із позивним "Мауглі". Він загинув 27 травня під час сутички з диверсійною групою бойовиків поблизу Волновахи на Донеччині.
- Андрій своєю смертю врятував усіх, - каже Олена Мокренчук. - З'ясували, що ворог хотів зробити провокацію в селі. Можливо - з розстрілом місцевих. А потім звинуватити українську армію. Якби Андрій їх не побачив, були б жахливі наслідки.
Проститися з комбатом прийшли близько тисячі людей. Серед них - мати, сестра та дружина бійця, побратими, волонтери і кияни. Внизу на Хрещатику триває спортивний конкурс "Веселі старти" та святкують День міста.
Темно-червоне оксамитове шатро охороняє почесна варта. Вхід вистелений ковровими доріжками. З вул.Інститутської під'їжджає білий мікроавтобус з написом "Груз 200". Бійці у червоних беретах виносять труну та в супроводі почесної варти несуть до намету.
Усі присутні стають на коліно.
- Герої не вмирають! - скандують тричі.
Жінки втирають сльози. Чоловіки хрестяться.
- Не можу повірити, що його вже немає, - шепочуть.
Щойно труну ставлять на опори, до неї у сльозах підбігає мати Андрія.
- Синочку! - чіпляється за край труни і цілує сина. - Будьте прокляті ті, хто почав цю війну і ті, хто не завершує її, бо йому це вигідно!
Люди підходять і кладуть до труни живі квіти під пісню "Ген, плине кача...". Чорнява жінка років 35 починає падати. Двоє військових медиків з аптечкою відносять її вбік, кладуть її на землю, втирають у скроні нашатир. Щойно відкачують, хилиться вбік літній військовий. Медиків кличуть ще декілька разів.
- Комбату було лише 32. Але дуже слідкував за дисципліною. Перевіряв посилки на алкоголь. За порушення саджав у "яму", - розповідає 45-річний водій комбата на позивний "Акула". Імені не називає, бо їде на фронт. - Казав, що офіцер має надихати інших, бути елітою. Не терпів підлабузництва. Сам нікому не догоджав і іншим не дозволяв. Не вів солдат у бій, поки не вивчить усі ризики та завдання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На майдані Незалежності попрощалися із загиблими бійцями "Айдара".

- "Мауглі" завжди був готовий допомогти на війні, та і у цивільному житті. Ні разу не матюкнувся. Допомагав полоненим. Про нього ходили легенди навіть серед сепарів, - згадує високий темноволосий боєць 72-ї бригади.
Після покладання квітів до слова просять представника Адміністрації президента. Напередодні президент Петро Порошенко написав у соцмережі, що "доручив підготувати нагородні документи на Андрія". До мікрофона ніхто не підходить.
- Брат служив у зоні АТО з 2014-го. Достатньо дав цій державі і нічого не отримав назад, - каже сестра загиблого Оксана Дзяна. - Загинув не лише від кулі, а й від байдужості політиків, які звикли нічого не робити. Від байдужості людей, які мають вигоду на цій війні. В Україні немає людини, яка б вважала Андрія поганим. Коли інші ходили по клубах, він читав та навчався. Ні на що не скаржився. Мама тільки вчора дізналася, що Андрій в АТО. Я мусила сказати їй про загибель сина. За весь час не отримали жодної подяки від держави. Хоча він брав участь в усіх боях бригади. Зроблю все можливе, щоб його смерть була не марною. Щоб після похорону був новий початок. Сподіваюся, що його смерть буде останньою, а політики врешті звернуть увагу на людей, які захищають нашу країну від ворога.
До мікрофона підходить повнувата жінка років 55:
- Країна має знати своїх героїв. Українська Православна церква Київського Патріархату не встигла нагородити Андрія за життя.
Від імені Патріарха Філарета матері загиблого вручили медаль "За вірність українському народові.
Після покладання квітів у супроводі військового оркестру труну проносять вгору Інститутською до буса "Груз 200".
- Чому не в катафалк? - перешіптуються люди.
- У таких машинах загиблих воїнів везуть в інше місто, - каже один із офіцерів.
Люди шикуються у дві колони та проводжають комбата в останню путь. Під час ходи скандують: "Слава Україні! Героям Слава".
- Бачиш, онуця, - каже чоловік років 60 до дівчинки у червоній сукні. - Зараз ми ховаємо героя. Мільйони росіян не варті одного нашого бійця. Такі люди захищають наш спокій. Маємо бути їм вдячними.
Командира Андрія Жука поховають 30 травня у рідному Хмельницькому.