Філософ Олексій Панич: олігархи більше не мають монополії в Україні

Я постійно воюю з суто негативним образом Донбасу. Насправді він дуже строкатий, - говорить філософ і культуролог, перекладач, член наглядової ради "Національної суспільної телерадіокомпанії України" Олексій Панич.

- Не треба фарбувати всіх одним кольором. Є проукраїнське, є нейтральне й те, що вагається. Є таке, що голова йде обертом – вчора хотіли Росію, а сьогодні вже самі не знаємо. Є ті, що вже активно ненавидять РФ за те, що вона прийшла. Є ті, що досі тримаються Росії. Бо вони, як квиток на "Титанік" собі купили, - у каюті першого класу сидять і сподіваються, що не потоне, - веде далі Олексій Панич.

Що на Донбасі всі зрадники. Підозрюю, він має джерело свідомого поширення. Бо це підігравання ідеї відмови від регіону. Як розвалити Україну? Розсварити. Наприклад, тих, хто хоче й не хоче повертати Донбас. Якщо накрутити: люди гинуть ні за що, за тих, хто того не варті - давайте це закінчувати. Це провокація. Але на неї піддаються й політсили. У "Самопомочі" лунають заклики відгородитися від Донбасу, сказати - це не наша територія, робіть там, що хочете.

Регіональні розбіжності – це нормально. Вони всі не шкідливі, поки не доходять до стадії збройного конфлікту, поки ми іронічно ставимося до недоліків один одного. Почули б ви, що в Нью-Йорку жартують про Техас або навпаки. Всі ці образи перебільшують недоліки, але з цим всім можна жити. Поки не втручається зовнішня сила.

Донбас більш патерналістський у цілому. Зациклений на великих підприємствах, тому там люди начальствозалежні. Значно більше, ніж у Центральній і Західній Україні.

Ті, чиє виживання залежить від роботодавця, - не патріоти будь-якої нації. Вони патріоти свого місця праці. Бо в них або є ця робота, або ніяка. Часто є містечко і його хазяїн. Тобі треба з ним домовлятися або жити тут не зможеш. Це середовище дуже піддається маніпуляціям. Чим користувалися і Росія, і донбаські олігархи.

Сподіваюся, після звільнення Донбасу малий і середній бізнес буде пріоритетним для інвестицій.

За Януковича приходили його люди й казали: "Перепиши на мене 60 відсотків або за місяць втратиш усе". Ця загроза зникла. Люди розуміли: прийдуть росіяни - буде не солодше, як за Януковича.

А от патерналістські люди, які сидять на шиї держави, від неї харчуються, думали, що Росія впорядкованіша й потужніша. Мовляв, з неї можна більше здобути.

Ті, хто поїхав у Росію, навряд. Хіба коли там ситуація різко погіршиться, повернуться зі шкурного інтересу. Де грошовитіше, там і батьківщина. Категорія людей, які так мислять, у Росію потягнулися, бо вона по телевізору здавалася заможніша за Україну та впрядкованіша

Буде дуже болючий процес формування еліти наново. Це як збирати розбиту чашку з уламків. Там будуть ті, хто були в Росії або проросійські. Ті, хто залишалися в Донбасі й по-різному ставилися до ДНР. Чи можна до них однаково ставитися? Навряд чи. Чи можна кожного індивідуально диференціювати? Неможливо. Важко сказати, як формувати з них місцеву інтелігенцію. Ті, хто повернуться туди з України, сподіваюся, будуть у центрі процесів. Такі як Олена Стяжкіна, Єгор Фірсов. Це проукраїнські люди. Вони будуть каталізатором реакції.

Хто там чим буде володіти – це велике питання. Зараз власність ще й націоналізується. Тобто коли прийде Україна, треба буде відновлювати. І з кожним об'єктом буде цікава ситуація: хто був власником, чи він залишається новим? Чи це забирає собі держава і потім наново приватизує? Це буде гра з багатьма невідомими.

Ті, хто не побив горщики з владою - точно. Я не думаю, що Клименко, Янукович-молодший, Азаров колись наважаться переступити кордон України. Не подарують їм тут. Це емігранти до кінця життя. Їхні гроші тут можуть працювати, вони самі – ні. А решта, хто був на Донбасі й може сказати: "Це моє. Я тут буду жити. І я з вами особливо не сварився", поновлюватимуть свої позиції.

Той же Рінат Ахметов. А які до нього претензії? Він невдало грав на суперечностях між Росією та Україною, намагався між двох крапельок лавірувати. От вони собі чубляться, а я братиму дивіденди і з тої, і з тої сторони. Врешті-решт ці дві сили зійшлися у двобої напряму й розчавили те, що посередині. Тут треба було тікати на бік України або Росії. Ахметов в Україні сидить. І попри всі його ризикові політичні проекти, йому не пришиєш державну зраду, на відміну від Януковича. Держава Україна кримінальних претензій до нього не має. І навряд чи будуть.

Таких афер у бізнесі вдосталь. Він завжди шукає, як обійти закони та максимізувати свої прибутки, байдуже за чий рахунок.

Але постмайданна влада ні в чому не підіграє олігархам такаж настільки, щоб державою керували вони. Олігархи вже не мають вирішального впливу на те, що відбувається в політиці.

Свого часу в Куршевелі могли зібратися кілька олігархів і сказати: "Він буде президентом, а вона не буде". І стало так, як вони перетерли між собою. Зараз хай би про що домовилися, у акціонерного товариства Україна є такий акціонер - громадянське суспільство. Він має блокуючий пакет. Отже, в олігархів більше немає монополії. Не настільки вони олігархи, як були раніше. Бо олігарх - це людина, яка має державу під собою. Вона в нього в кишені, а не навпаки.

Саме тому ситуація в такому підваженому стані. Це об'єктивно відбиває розклад сил інтересів у нашому суспільстві. Хтось зацікавлений ширше відкривати кордони, хтось - повністю їх закрити. В результаті ми їх не те, що повністю відкриваємо і не те, що повністю закриваємо. Через них можна просочуватися. Ну заодно тут вже й контрабанда. Доведеться терпіти. А яке зараз може бути розв'язання? Розрубати цей гордіїв вузол ніяк не можна.

Як укладали ці домовленості?. Посадили ворожі сторони - Росію та Україну. І сказали: "Якщо хочете миритися, то ось сценарій, як спустити на гальмах ситуацію. От арбітри – Франція і Німеччина. Давайте пропишемо, як це зробити. Якщо виходити з того, що обидві сторони щиро прагнуть компромісу, розрядки, а не загострення". Прописали.

Проблема в тому, що Росія цього не прагнула. Навпаки. Їй цікаво було накачувати напруження. Від початку було зрозуміло, що угоди вона не виконуватиме. Це ідеальний сценарій, як би воно було, якби в обох сторін була добра воля. В Росії - зла.

Окей, тоді йдемо по кроках. Більш-менш, худо-бідно це вдалося. Люди гинуть, але не сотнями. Це все ж інший рівень втрат. А далі – стоїмо та чекаємо. Поки що для України головне не як ці угоди виконуються, а кого світ визнає винним у їх невиконанні. Це має бути Росія. Поки нам це вдається. Інакше з РФ негайно зняли б санкції. Частина західного бізнесу цьому аплодувала б.

Якщо ми денонсуємо Мінські угоди, бо Росія їх не виконує - їй нічого буде втрачати. Закине з десяток батальйонних груп в ОРДЛО, і вони просто залізом нашу армію закидають. Навіть не вступаючи в близький контакт. Технікою, яка стріляє здалеку. Можуть нанести дуже відчутні втрати. Маємо цього не допустити.

Усі сторони чекають. Три базові сценарії: або в Україні станеться щось внутрішнє, вона так лусне, що нам буде не до відвоювання територій. Або Захід настільки впаде у внутрішній розбрат, що йому буде не до підтримки України. Або Росія буде так заклопотана внутрішніми проблемами, що їй буде не до підтримки ОРДЛО. Щось одне з цих трьох обов'язково станеться.

У Західному світі робити кроки назад від загострення – це нормально. Для Москви – це програш. Якщо в чомусь Путін відступить - він більше не вожак зграї. А ціла Росія тримається на феодальних стосунках особисто з Путіним. Якщо він іде в момент спаду своєї впливовості – не має легітимності призначити собі спадкоємця. А з ким тоді укладати нові васальні угоди масі місцевих князьків: Татарстан, Башкиртостан, Калмикія, весь Північний Кавказ, Сибір, Далекий Схід…

Не бачу рухів, щоб Путін його активно шукав. Але сценарій прописують. Та щоб призначати наступника, треба мати достатню легітимність. А в нього виграші закінчилися. Він у цьому плані загнаний у глухий кут.

Звісно. Бо Путін поки не відступив ніде. Він завойовує, тримає рубежі, хоч і з проблемами в країні. Проблема Єльцина була в тому, що цей картковий будиночок почав розвалюватися. Він сказав: "Беріть собі суверенітету, скільки можете проковтнути". І країна втратила керованість. Вона розбилася на феодальні князівства. Були розмови про відділення Уральської Республіки, Далекосхідної, Татарстану. Путін врятував тоді ситуацію. Він виграв війну з Чечнею. Криваво, з жертвами, руйнуваннями, великою ціною, але пацан сказав – пацан зробив. Тим показав: з ним "князькам" можна говорити і треба домовлятися.

Поки вони зберігають ідею Росії як імперії, примирення неможливе. Тому що це ідея світу, на мапі якого немає незалежної України. Її можна терпіти як тимчасовий компроміс, але не більше. Тут, цитуючи Микиту Хрущова, розходження з аграрного питання: хто кого закопає. Або російська імперія - нас, або ми її.

Ідея Росії як імперії – це Росія в теперішніх кордонах із перспективою додавання нових. Альтернатива тільки одна - це Росія, яка втрачає кордони, тобто демонтаж імперії.

Рівнятися на Захід – можна й треба. Сліпо копіювати – ні. Є загальні правила, а є окремі для кожної країни. Немає двох західних держав з однаковим законодавством. Завдання - наші традиції, етос (культура певної соціальної спільноти, виражена в її панівних цінностях і нормах поведінки, - ред) і мораль уписати в загальні правові норми як ще один унікальний місцевий варіант.

Кілька місяців тому "Фейсбуком" гуляло рішення якогось судді районного суду, який його ухвалив напряму посилаючись на нормативну практику Європейського суду з прав людини. От європейське правове поле зайшло в районний суд і там спрацювало в мотивувальній частині. При тому буква закону вимагала від судді іншого рішення. Але він скористався правилом верховенства права над законом. Умотивував, що права людини в цьому разі вимагають саме такого підходу.

У Росії принцип rule of law, до речі, перекладають як "верховенство закону", а не "верховенство права". І тим самим капітально перекручують західну ідею. Бо закон – це вторинне відносно базових прав людини, даних Богом чи природою. Вони є невід'ємними. А в Росії навпаки – верховенство закону. А закони дає законодавець, а це – самі знаєте хто. Ми поволі відходимо від цього.

Ще приклад. Суспільне мовлення створили. У що перетворилося в Росії "Общественное российское телевидение" - ОРТ? А в Україні реально створили суспільного мовника. Він аж на стільки незалежний, що влада, яка його створила й радо відрапортувала про це Раді Європи, тепер фінансує його крізь зуби. І менеджмент не вдалося взяти під контроль, і наглядову раду. І нікому не вдалося здобути контрольний пакет. Тепер у нас європейська структура.

Правила гри. Суспільний мовник не завжди має більшу долю ринку, але діє на ньому, як камертон. За ним не стоїть жоден олігарх, якому вигідно маніпулювати вами в ту чи іншу сторону. Є золотий стандарт якості новин. Плюс це відповідь на той попит суспільства, який не покривають олігархічні канали. Тому що їм це економічно не вигідно або це не працює на їхній політичний інтерес.

Зараз тільки починається перебудова. Перші помітні зміни будуть із вересня, системні – з наступної весни. За рік це має бути впізнаване нове обличчя, яке можна обговорювати й казати, що вдалося, а що – ні.