Пʼятниця, 05 березня 2021 17:12
Артем Чех
Артем Чех
Письменник

Бамбуковий гай

Щороку з настанням весни мені щось відкривається. Якісь приховані знання про себе, пульсуюча правда, що не лише ріже очі, а й змушує переоцінити все своє життя. Подивитися на нього з іншого берега. Вповні, цілком, загально.

Різне відкривається. Та цього разу – гірка й наполеглива істина про старість.

Вже давно мав підозри, що я, попри свою відносну юність, швидко постарів. А вкорінюватися в мені ця думка почала кілька тижнів тому, коли прочитав інтерв'ю доброго приятеля і, не побоюся цього словосполучення, відомого есеїста і публіциста. І от мій добрий приятель, тобто есеїст і публіцист, після еквілібристичного жонглювання прізвищами Гегеля, Шпенглера й Ортеги-і-Гассета говорить, як на мене, страшну річ: "99 відсотків того, що запропонує нам майбутнє, мені й задурно не треба". Так і сказав. І це він передовсім про культуру. А я примірив це на себе й погодився на 99 відсотків.

Згадав, як років п'ять тому в попаснянських полях мій інший добрий приятель, товариш по зброї Саша попросив мене навчити його читати.

– Стільки всього є, – говорив він, – а я після дев'ятого класу жодної книжки, крім посібників із бджільництва, і не читав.

І от взявся я за невдячну справу: радити йому різні книжки, які підійшли би його незайманій літературним різноманіттям душі. Почав із "Мартіна Ідена", класики для початківців. Відтак – оповідання Чехова, "Ловець у житі", "Володар мух". "Бійцівський клуб", "Поштамт", "Пацики". Зрештою, Саша подякував і сказав, що далі сам. Принцип він зрозумів. Поліз до нашої коробки, що стояла в передбаннику до бліндажа. Коробку, повну книжок, прислали волонтери. Іноді до нас приходили бійці, як до бібліотеки, порпалися в тій коробці, мов в овочевому відділі, вибирали, що їм до смаку. Саша прочитав із тієї коробки все притомне. І навіть більше, бо знайшов десь у Вінниці свого власного книжкового волонтера, точніше, волонтерку, яка надсилала йому посилки з українськими книжками.

– Знаєш, – сказав він наприкінці служби, коли вже не те що читати, а й думати нам усім бракувало сил. – Розум не від читання. Дурне воно все. Не моє. Старий я для цих речей.

І мудрий, подумав я. Саша повернувся до посібників із бджільництва, а я вже трохи пізніше усвідомив, що за 14 місяців служби так жодної художньої книжки й не прочитав. Реальність була значно цікавіша.

А зрештою ж, починаючи від апелювання Аристотеля до Платона, закінчуючи сучасними фатально інтелектуалізованими суперечками про високе, в мистецтві глобально нічого не змінилося, тож марно в цю новочасну каламуть і зазирати. Не кажучи про майбутнє – сіре, хистке й невиразне. Культурний – чи псевдокультурний – пересит, інформаційне цунамі, мільйони творчих особистостей, легкий доступ до публічності, ексгібіціонізм легіону творчих натур. Цього всього більш ніж забагато. Надмір, оскомина, нудьга. І дай Боже осягнути ці масштаби, і дай Боже розібратися, де ліжко, а де його зображення, де мистецтво, а де безглузде споживання й нестримне вивільнення з себе контенту сумнівної цінності. Тому краще, як висловився в інтерв'ю відомий есеїст, публіцист і мій добрий приятель, "змиритися з тим, що ця потенційна нова дійсність тобі чужа, і доживати в своєму, так би мовити, бамбуковому гаю, на маргінесі, ні на що не впливаючи".

Для когось цей бамбуковий гай – Шпенглер і Гегель, для когось – посібники з бджільництва. Немає жодної різниці.

Напевне, це старість. Або підстаркуватість, коли все нове дратує або принаймні не викликає захвату й інтересу, а все старе здається справжнім, чесним і вагомим. І цей тріумф усталеного ладу, цей тихий вир і бамбуковий гай приносять не менше задоволення, ніж настання весни. Байдуже при тому, розкриваються тобі нові знання і пульсуюча правда чи ні.

Зараз ви читаєте новину «Бамбуковий гай». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі