"Амадока" Софії Андрухович - це великий український роман.

Про це каже письменник і літературний критик Олександр Бойченко. Був модератором презентації твору на Міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz, пише журнал "Країна".

"Трохи більш ніж 10 років тому написав, що нам більше не треба великих романів, - продовжує Бойченко. – Що епоха Томасів Маннів і Марселів Прустів далеко в минулому. Десь за місяць після того вийшов "Музей покинутих секретів" Забужко, і знову настала епоха великих романів. Тепер це тренд. Якби Ольга Токарчук не написала цеглину "Книги Якова", очевидно, не отримала би Нобелівської премії. Навіть Марія Матіос торік випустила грубезну "Букову землю". Тепер знову так: ти є автором серйозним, якщо написав об'ємний роман. "Амадока" - перший грубий роман, який я дочитав. На це пішло три тижні. А ти писала трохи довше?"

"Три роки, відколи сіла й написала першу сторінку, - говорить Софія Андрухович. - Але це відносно. Наприклад, раніше цікавилася темою Голокосту і обдумувала, чи могла би я писати про це. Так само тема Віктора Петрова і неокласиків вже років п'ять тому була наполегливо в моєму житті".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна на Донбасі поєднується з Голокостом в Галичині. І як обидві ці теми стосуються сталінських репресій - Софія Андрухович

"Одна з головних тем книжки – Голокост в Україні. Коли про це пишеш, хочеш чи ні, те, що вийде, звучатиме символічно. Маю на увазі учасників подій. Чи ти досліджувала, скільки українців рятували євреїв, а скільки допомагали німцям їх нищити? А хто й боявся й не ризикував своїм життям? Яке співвідношення нашої святості й злочинності?" - запитує Бойченко.

"Всюди було так, що рятували набагато менше, ніж убивали, – відповідає авторка. – Але найбільше було тих, хто залишався осторонь. Через страх і загрозу для життів їхніх і їхніх близьких. Дотепер ми про це мало говоримо".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 17 вересня.

×