Знаменитого шахіста перетворили на жінку

 

"Ферзевий гамбіт" вистрілив, але це не серіал десятиліття, а один із непоганих за минулий рік.

Так вважає письменник і сценарист, шахіст Михайло Бриних. Розповів Gazeta.ua про ключові особливості та фактори успіху семисерійної драми "Ферзевий гамбіт" американського режисера і сценариста Скотта Френка.

Стрічка стала найуспішнішим мінісеріалом в історії стримінгового сервісу Netflix. За перший місяць його подивилися понад 62 млн людей. Отримав 2 номінації на премію "Золотий глобус" - за найкращий мінісеріал та найкращу жіночу роль. Переможців оголосять 28 лютого у Лос-Анджелесі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Встановили найрейтинговіший епізод серіалу в історії Netflix

Дія відбувається у 1960-х. Головна героїня - сирота Елізабет Гармон, яку зіграла Аня Тейлор-Джой. Має талант до шахів. У 19 років перемагає на чемпіонаті США. Щоб здобути світову першість, має подолати алкогольну й наркотичну залежність та нервові зриви, за сюжетом.

‒ Кидав більшість серіалів Netflix, за які брався, - каже Михайло Бриних. - Добре зняті, попри невеликі бюджети. З перевіреною, надійною драматургією. Але всі трохи порожні. Не мають глибокої мистецької начинки. Не залишають простору для роздумів. Ведуть глядача як віслючка дорогою від першого епізоду до останнього. "Ферзевий гамбіт" мало чим відрізняється.

У чому причини популярності серіалу?

‒ Є дві складові успіху. Перша полягає в загальносвітовій кінематографічній тенденції на образ сильної жінки. Яка долає особисті життєві негаразди і досягає успіху, перемагає. Супервумен стає щодалі більш актуальною і затребуваною. Зокрема, торжествує у голлівудщині. Це вже мейнстрим.

У цьому випадку перед нами альтернативна історія про Боббі Фішера - з 1960-х єдиного американського шахіста, який став чемпіоном світу. Розповіли так, якби він був жінкою. Справжня історія про нього нікого б не зачепила і не зворушила. А якщо це жінка, то вже цікаво. Об'єктивно грають у шахи гірше чоловіків – завжди так було і є. Ніколи не претендували всерйоз на першість. А в серіалі Бет Гармон не просто сильна шахістка, а й чемпіонка світу. Це феміністичне кіно, що приваблює і жіночу, і чоловічу аудиторію.

Другий момент – тема. Шахова естетика часто експлуатується в кіно на рівні образів, ідей, маленьких сюжетних ліній. Але за весь час у маскультурі не було створено жодного великого і успішного проєкту, присвяченого шахам. І який би мав серйозну шахову начинку. Спрацював ефект новизни, несподіванки.

Саме завдяки серйозному підходу не можна назвати експлуатацією теми?

‒ Ми звикли, що незначний бюджет у голлівудських та європейських стрічках майже автоматично означає, що знято абияк. Треба віддати належне творцям, "Ферзевий гамбіт" якісний у деталях. Здавалося б, нафіга картині така натуральна шахова начинка? Для чого брати консультантом Гаррі Каспарова (російський гросмейстер, колишній чемпіон світу з шахів. - Gazeta.ua), щоб він ставив матчі, змушував грамотно розігрувати? У цьому не було потреби. На це звертає увагу 0,01 відсотків глядачів, які мають кваліфікацію не нижчу, ніж хоча б другий-третій розряд. Однак заморочилися. Їм важливо, щоб про це всі сказали, написали, зазначили.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Матч українського чемпіона світу показали в серіалі "Хід королеви"

Це однозначно не експлуатація теми. Але про будь-яке дослідження не випадає говорити через загальний напрям діяльності Netflix. Вони не митці й не новатори. Неможливо уявити, щоб випустили серіал масштабу "Фарго", "Справжній детектив" або "Твін Пікс". Їм це й не потрібно. Знають, що роблять.

Чому вигадана історія Бет Гармон цікавіша аудиторії, ніж реальна історія Боббі Фішера?

‒ На екрані постає фантазія. Людям цікава альтернативна історія. Чого не було, але могло би – в уяві прокрутити і побачити на власні очі. Також глядачеві подобається бачити героїню із залежностями. Яка страждає на всіх фронтах – любовному, психологічному, фізіологічному, та все одно досягає успіху. Але ця натяжка руйнує будь-яку реалістичність. Такої історії не могло би статися.

Проте ця нісенітниця працює. Не тільки в кіно. Більше половини книжкових розкладок у супермаркетах займає мотиваційна література. Як стати популярним, як заробити дофіга бабла, як побудувати своє життя – що завгодно. Усе мотлох. Але люди потребують.

Наскільки адекватно показали історичні реалії?

‒ Зобразили реалістично. Весь цей дикий ажіотаж, який викликали шахові партії. Коли у Москві проходили міжнародні турніри чи матчі за першість світу, люди справді оточували колонні зали, передавали ходи з вуст в уста, дивилися на здоровенні демонстраційні дошки. У серіалі представлено правдоподібні ситуації та обставини навколо неправдивої події – матчу Бет Гармон з абстрактним російським гросмейстером, який не має реального прототипу.

Єдиний нюанс, коли показують, ніби матч проходить в якомусь залі, але в проході. У центрі розставлені дошки, а по боках розташувалися глядачі. У Радянському Союзі була традиція проводити матчі у театральних приміщеннях, із гравцями на сцені.

З'являється ніби навіть мимовільна романтизація. Бо показано, наскільки шахи процвітали й були захопленням мільйонів. Але це правда. Саме тому понад пів століття тривала абсолютна гегемонія радянської шахової школи у світі.

Чи може серіал вплинути на стан речей у шахах, на популярність гри?

‒ Не варто перебільшувати. Може, спричинив додатковий тематичний шопінг. Виробники шахових комплектів на цьому заробили щось. Але думаю, далі ефект не просунеться (після виходу стрічки кількість пошукових запитів щодо шахів у Google подвоїлася, а запит "як грати в шахи" досяг дев'ятирічного піку. Попит на набори для гри на eBay зріс на 250%, а на Amazon – на 857%. У США продажі шахів зросли на 87%, книжок про гру - на 603%. Кількість нових гравців на найбільшому тематичному сайті Chess.com збільшилася вп'ятеро. - Gazeta.ua).

Шахи – складна гра. З довгим, марудним, тяжким шляхом навчання. Не вийде швидко опанувати, навіть на ентузіазмі від серіалу. Цей вид спорту має стабільну невелику аудиторію, що не може різко зростати. Тільки за рахунок адміністративного тиску і такого насадження, як у совку. Коли куди не плюнеш – шахова секція або гурток. І це було у добровільно-примусовому порядку. У школах змушували грати. Якщо немає команди, то це капець. Мільйони дітей заганяли у системи змагань. Ясна річ, кількість давала якість. Без цього шахи не можуть набути додаткової популярності в жодній країні, тим більше сьогодні. Ніякий Netflix не зарадить.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Хід королеви" повернув інтерес до шахів: "Це не гра для ботанів"

Більшість придбаних шахів лишаться на поличках припадати пилом. Стандартна ситуація. Скільки про футболістів назнімали фільмів? Можливо, це впливає на кількість проданих м'ячів. Але не вірю в те, щоб сьогодні твір мистецтва будь-якого рівня міг спричинити якийсь справжній бум. Короткочасне захоплення, емоційний відгук – так. Але це те, що швидко зникає.

Практичної користі від перегляду також не може бути. Людина, яка не вміє грати й не цікавилася шахами – нічого не винесе для себе корисного. Є купа прекрасних фільмів про музикантів. Від класичних, як "Амадей" Мілоша Формана, і до сучасних байопіків про Фредді Мерк'юрі - "Богемна рапсодія", та Елтона Джона – "Рокетмен". Чи хоч один дає практичне уявлення, як грати і співати, володіти інструментами й голосом? Так само й шахи не поясниш стрічкою.

×