"Домашнє насильство — не приватна, а публічна справа. Це стосується усіх нас. Розірвати коло насильства в сім'ї можна, лише почавши говорити, читати і слухати про це. Втручатися, коли чуєш, що щось жахливе коїться за зачиненими дверима сусідів. Бо діти з цих сімей виростають і також вчиняють насильство стосовно тих, хто слабше. До дружини, чоловіка, своїх дітей, людей похилого віку", - говорить письменниця Лариса Денисенко. Вона уклала збірку і написала оповідання "Падати пляцком". Героїня у 19 років народжує сина. Батько не визнає дитину. Її бере заміж інший. Чоловік працює на державній службі. Бере хабарі. Згодом вона йому обридає. Починає бити і принижувати її. Свекруха і матір дорікають, що жінці немає на що жалітися. Бо він не п'є, взяв її з "нагуляною" дитиною, забезпечує родину.
"Суспільство нав'язує нам злочинні стереотипи. Такі як сором самотності. Вважається, що жінці краще жити погано з чоловіком, аніж піти. Їх сформувала церква, традиції, історія. Керуючись ними, насилля виправдовують і жертви, і свідки, і поліцейські, і соціальні працівники. Ідеологія "русского мира" побудована на виправданні насильства стосовно жінок і дітей. Вона відроджує середньовічний домострой, де чоловік єдиний мав право вирішувати долю членів сім'ї", - продовжує Лариса Денисенко.
Книжка видана в рамках проекту "Доступна та якісна правова допомога в Україні", який фінансує Міністерство міжнародних справ Канади. Розповсюджується безкоштовно. Можна скачати на сайті "Громадського радіо". Або отримати паперову версію в Центрах безоплатної правової допомоги.
"Казенна мова юридичних протоколів про насильство чіпляє не так багато людей. Я звернулася з ідеєю збірки до усіх знайомих письменників. Не силувала писати про конкретні випадки або типи поведінки катів і жертв. Обирали самостійно, опираючись на історії знайомих і власний досвід. Вийшло 10 оповідань про домашнє насильство над жінками та дітьми. Вони за статистикою частіше за чоловіків стають жертвами. Збірку рекомендую читати урядовцям, соціальним працівникам, вчителям, дорослим та дітям", - продовжує письменниця.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сідниці замальовані чорним фломастером
"Насильство, як і корупція, любить темряву. Кривдник не буде почуватися вільно, коли відчуватиме, що злочин можуть розкрити. Маю доказ із життя. В одному з випусків пізнавально-правової програми "Ген справедливості", яку я веду щочетверга на "Громадському радіо", обговорювали, як допомогти жінці. Невістка потерпала від сексуального насильства свекра. Сім'я покривала його. Попередньо в ефірі розказали її історію. Без уточнень регіону, населеного пункту й імені. Слухачеві не лишили жодної зачіпки, щоб дізнатися про особу жертви. На радіо одразу подзвонив її свекор. Вимагав оскарження і вилучення запису програми з інтернету. Йому здалося, що всі дізналися про його злочин", - каже Денисенко.
Лише одна з чотирьох потерпілих жінок за статистикою звертається по допомогу до правоохоронців. Однією із причин є те, що за кримінальним правом України насильство в сім'ї не виділяється як окреме правопорушення. Покарання часто обмежується штрафами без ув'язнення. Це робить жертв вразливими перед їхніми кривдниками.
"Персонажі та події мого оповідання "Тато в доброму гуморі" вигадані. Образ чоловіка, який б'є та залякує жінку і дітей частинно списала зі свого тата. Він був самодур", - говорить Євгенія Кононенко.
В оповіданні після бешкету тато дівчинки певний час перебуває у доброму гуморі. Чим більшої шкоди завдало насильство, тим довше триває його гарний настрій. Те, що відбувалося до цього, він жартома називає "танцем диких". Коли героїня подорослішала, чоловік починає її бити. Потім приходить напідпитку і приносить "бешкетні подарунки". То квіти дружині, то пляшку вина. Найстрашнішим для жінки стає очікування насильства.
"Коли писала, дізнавалася, які заходи передбачені для покарання за "домашні тортури" в українській правовій системі. Шокував один факт. Щоб насильника гарантовано притягнули до відповідальності, температура або тілесні ушкодження у жертви мають не проходити щонайменше 21 день", - продовжує вона.
Про побиття дитини вітчимом напідпитку розповідає Сергій Осока у "Гіркому запаху батька". Чоловік отримує "право на виховання" хлопчика за мовчазної згоди матері. Пропонує йому самому обирати інструмент кари — один з армійських шкіряних ременів із блискучими бляшками. Це благополучна на позір родина. Матері подобається "темпераментний" норов чоловіка. Дитина відчуває до вітчима відразу і ненависть. Батьки схиляють хлопчика самому скоїти насильство над собакою. Через те, що в неї почалися лишаї, хлопчик має прив'язати її у лісі і залишити помирати. Подорослішавши, він починає пити.
Оповідання "Юліус, або Темне індиго" Юрія Андруховича — це історія "Синьої Бороди" з Галичини маніяка Юліуса Гродта, який жив у середині XVIIІ сторіччя. Німець був з бідної багатодітної родини, воював у Семеричній війні. У 1760-х переїхав до Дрогобича. Був відлюдником. Оселився у занедбаному замку за високою огорожею. Запрошував працювати служниць. Обирав дівчат із вадами — горбом на спині, вовчою щелепою, заячою губою. Ґвалтував їх. Коли вагітніли, пропонував зробити аборт. Вони не погоджувалися. На той час це вважалося злочином, за який карали на смерть. Тоді примушував копати собі могилу. Катував, убивав і запрошував на службу наступну. За різними свідченнями, так згубив від однієї до десяти дівчат. А також дружину і сина, які знайшла ці поховання. Історія Юліуса Гродта не підтверджена документально. На суді він зізнався в убивствах після тортур.
"Оповідання проявляє особливості поведінки психопатів. Схильність до насильства пояснюється тим, що така людина не може співчувати. Вона живе у своєму світі, сприйнятлива до навіювання. Здатна до брехливості й алкоголізму", - говорить президент Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда — Україна" Катерина Левченко.
3 
4880
Коментарі