У неділю, на другий день столичного етнофестивалю, пішов дощ. Відвідувачі ховаються у накриття від кафешок, продавці ховають свій крам у намети, накривають цератою.
"Скільки коштує?" - вказує білявка на фіолетове намисто зі скла.
"500 гривень разом із сережками, - каже майстриня Євгенія Чмелик, 28 років. - Намистини виплавляю самотужки. Купую шматки скла, нагріваю напильником і надаю форму. На це йде 10-15 хвилин. Складніші вироби потребують 2 години. Потім все застигає у печі. Це ще 8-12 годин. Мій коньок - це сережки-жолуді. Верхівка - справжні дашки жолудів, ядро додаю скляне".
"Колись було хочеш щось купити на ринку - відрізаєш частинку від намиста і платиш, - поправляє своє намисто з бісеру керівник київського гурту "Буття" Оксана Бут, 35 років. Жінка вбрана у традиційний буковинський костюм. Працює звукорежисером в серіалі про Миколу Гоголя. - Викладаю в університеті, у такому одязі приймаю іспити. У будні ходжу в сучасному одязі з етномотивами. Маю повних 14 костюмів. Колись росіянки виходили заміж у 11-12 років. Українки у такому віці тільки приймалися до дівочого гурту і могли ходити на вечорниці. Заміж аж у 14-15. Бо на заручини мусила дарувати сорочку хлопцеві та його батькам нареченого. Для цього виткати домоткане полотно. На це йшло 1,5 роки. Вже потім сідала вишивати. Щоб не линяли нитки, треба прати сорочки в крутому розчині солі. Потім виполоскати у воді з оцтом".
Біля намету з медовухою у козацькому костюмі стоїть 75-річний Олександр Мартинюк.
"20 років тому вирішив пошити шаровари. Не міг знайти необхідну тканину, поки не зайшов в ательє у себе на Троєщині. Потім купив чоботи. Рисунок на сорочку сам придумав. Кажуть, що гарно. Пошили ще шапку і доладнали золотий тризуб. Так ходжу на свята і дні народження. Разом із товаришами, коли є час, танцюємо у переході на станції метро "Театральна". Організували ансамбль. Весь при параді спускаюся сходами у будинку, а незнайомка питає, коли піду танцювати. Думаю, звідки вона знає. А вона: "Всі знають. Як йдете в козацькій одежі, то я з 9 поверха бачу". І сміх і гріх. З машин навіть махають руками. Ще хочу шаблю, але на неї треба дозвіл, бо ж то холодна зброя".
На головній сцені харківський гурт "SunSay" презентував проект разом із кримськотатарською співачкою Ельвірою Сарихаліл. Дівчина вийшла на сцену у національному костюмі болотного кольору.
"У нас є нова пісня. Така, що я навіть знаю її слова, - вокаліст гурту Андрій Запорожець намагається говорити українською. Зрештою переходить на російську. - Эта песня на суахили, называется "Укачуме".
"Фестиваль слабенький цьогоріч на гурти", - хлопець розливає у пластикові стаканчики медовуху. Разом із 5 друзями слухають виступ австрійського гурту "Фатіма спар" на зеленій галявині за 100 метрів від головної сцени. Його вокалістка співає у гучномовець, приставивши його до мікрофона.
"Мабуть, Скрипка запросив тільки знайомих музикантів, з якими виступав по клубам Франції", - білявка відщіпує кусень від лавашу.
"Дякуємо, що аж підскакуємо за те, що ви прийшли сюди і мріяли разом із нами, - 49-річний лідер гурту "Воплі Відоплясова" Олег Скрипка разом із глядачами тричі стрибав після виступу зі скрипалем Василем Попадюком. - Дякую Богу за таку прекрасну Україну, яку ми колись перетворимо у "Країну Мрій".
"А "Весну" Скрипка таки не заспівав", - компанія випиває медовуху, складає речі. Друзі прямують не за натовпом, а перелазить у дірку в паркані.
10-й етнофестиваль "Країна мрій" відвідали 30 000 людей. У ньому взяли участь понад 350 музикантів з 15 країн світу: Україна, Велика Британія, Франція, Австрія, Туреччина, Білорусь, Південно-Африканська республіка, Болгарія, Німеччина, Казахстан, Ізраїль, Канада, Мордовія, Вірменія, США.
3 
4880
Коментарі
5