У видавництві "Фоліо" вийшов історичний роман Василя Краса "Руїна". Описує події після смерті Богдана Хмельницького 1657-го. Книга отримала третю премію "Коронації слова" в номінації "Романи" та спеціальну відзнаку від Київського університету ім. Тараса Шевченка за історико-патріотичний твір. Також у "Фоліо" видали попередній роман автора "Татарський бранець", де діють ті ж герої. Василь Крас з Лиману Донецької області розповів, як почав писати у 50 років, чому його привабили історичні романи та про що йдеться у "Руїні".
Як ви прийшли до письменництва?
З дитинства закоханий в літературу. Моя приватна бібліотека почалася з "Одіссеї капітана Блада" Рафаеля Сабатіні. У п'ятому класі подарували серію "Бібліотека пригод і наукової фантастика". Захопився, на гроші, які мати давала на обіди, купляв книжки. Зараз маю понад 11 тисяч видань. Серйозно задумався про письменництво у 50 років. На ювілей донька побажала написати книгу. Адже дім вже побудував, дерева посадив, дітей виховав.
Чому вирішили звернутися саме до історичних романів?
Завжди подобалися пригодницько-історичні романи Александра Дюма, Агати Крісті, Артура Конан Дойля. З українських - Михайло Старицький, і особливо Володимир Малик. На мій погляд, це найкращий автор українських пригодницько-історичних романів, і його вплив на мою творчість завжди буде відчуватися. Однак не хочу копіювати Малика. Читав українських письменників - від Тараса Шевченка до Ліни Костенко. І подумав, невже наш народ має виховувати підростаюче покоління на скигленні, як з нас знущалися, як було погано. Де наші герої, які змагаються і перемагають? Чому японці створили ніндзя, якими пишаються, про яких створюють книги та фільми? Коли молоді люди слідкують за інтригою, пригодами, автоматично запам'ятовують історичні подїі, які описуються в романі. В нашій історії є чимало переможців, якими укранці можуть пишатися.
Вирішив, що буду писати історико-пригодницькі романи про героїв-переможців. Про добу козаччини, національно-визвольну війну під приводом Богдана Хмельницького, боротьбу за незалежність та побудову держави написали вже стільки відомих авторів та істориків. А що було після його смерті - в українській літературі майже не висвітлено. Твори, що є, написані ще в радянські часи під впливом комуністичної ідеології. Тоді задумав цикл романів, дія якого почнеться в рік смерті Хмельницького.
В нашій історії є чимало
переможців, якими укранці можуть пишатися
Хто ви за фахом?
Маю економічну освіту, закінчив Харківський агарний університет. Аж тут Майдан, війна, бізнес потрапив в кризові обставини. Я працював директором підприємства з виготовлення кондитерських виробів, яке розвалило війна в Донбасі. Всі ринку збуту залишилися на окупованій території, де зараз ЛНР та ДНР. Залишилися лише невиплачені кредити. Були важкі часи. Повернувся до написання аж у 2017-му. Зрозумів, якщо щось втратив в житті, маєш виконати іншу місію.
Василь Крас - це ваше справжнє прізвище чи псевдонім?
По паспорту я Василь Сєрік. Але останні роки веду публічну сторінку в соціальних мережах під прізвищем Крас. Жартую, що раніше був молодий і красивий, а залишився просто красивий. Також в історії був відомий давньоримський трибун і полководець Марк Ліциній Красс. Але насправді все значно простіше - я народився на Чернігівщині, 20 років прожив в мальовничому селі Красностав. Маю велику повагу до своєї Батьківщини та рідного міста. Таким чином хотів віддати йому шану. Своїх героїв також наділяю прізвищами, розповсюдженими в Борзні, Красноставі, тих місцинах. Так, Максим Перепечай, герой романів "Татарський бранець" та "Руїна" носить прізвище одного з моїх найкращих друзів.
Як готувалися до написання роману?
До літератури та філології ніколи стосунку не мав. Щоб написати гарний роман, поставив собі кілька цілей. Опанувати синтаксис, пунктуацію, літературну мову. Українська моя рідна. Живу в Донецькій області. Усі навколо балакають російською. 30 років і я розмовляв лише російською. Далі потрібно розібратися в історії, вивчити підручники, праці. Коли писав хронологію, схопився за голову, як можливо у всьому цьому не загубитися: посольства, угоди, союзники. Стільки облич. Систематизувавши, ширше уявив картину, зрозумів зв'язки між подіями та особистостями. Зрозуміти побудову самого роману, як писати, щоб твори були цікаві. І збільшити словниковий запас української. Мова йде про історичні події. І щоб у читача створилася уява присутності в цій епосі, треба було вживати тогочасну, вже застарілу лексику. Це додає шарму. На все це витратив два роки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Культура не буває поза політикою. Інакше це просто розваги – Островська-Люта про Книжковий арсенал, УКФ і кризу читання
Як ви дізналися про конкурс "Коронація слова"?
Якраз тоді, у 2017-му році в Лиман приїхали українські письменники в рамках акції "Українська книга на Схід". Прийшов на зустріч з ними в центральну бібліотеку. Звернувся до Сергія Пантюка, показав йому написану частину свого першого роману "Татарський бранець". Він порадив надіслати на "Коронацію слова". Тоді я дізнався про конкурс, в якому беруть участь тисячі авторів. Не встигав закінчити та надіслати роман. А до наступного конкурсу треба було чекати півтора року. Відправив рукопис в чотири видавництва, і в "Перуні" погодилися надрукувати. Другу книгу встигнув завершити та відправити на конкурс. Був впевнений, що отримаю якусь відзнаку.
Що б ви порадили авторам-початківцям?
Особисто мені не вистачило часу на літературне редагування. Тому рекомендую редагувати максимально. Бо важливо все - і фабула, і побудова роману, і як він написаний. Вважаю, якщо людина ставить перед собою велику ціль, вона має вірити у свої сили й ту справу, яку вона робить. Якби я не був впевнений, що можу перемогти, я б не подавався на конкурс.
Про що йдеться в романі "Руїна"?
Це продовження пригод героїв першого твору. Хотів назвати "Хатня війна", це застарілий термін на позначення громадянської війни, як "война домова" польською. В соціальних мережах я згадував по цю назву, тому для конкурсу змінив на "Руїну". Головні герої книги - двоє підлітків, українець Максим Перепечай і поляк Янек Сулковський, які познайомилися в татарському полоні. Янеку вдалося втекти, він зустрічає інших втікачів, болгарських гайдуків, і разом з ними йде в Болгарію. Бере участь у боях проти османів, знайомиться з красунею Ксантою. Максима Перепечая, який залишився в полоні, впливовий судновласник відбирає до яничарського корпусу. Це османська традиція: на захоплених християнських територіях забирали дітей, з яких робили справжніх фанатиків. Максим навчається керувати кораблями, потрапляє в шторм, а потім у полон до піратів. Також є відважний запорожець Тарас Завірюха з побратимами. Наділяю їх наближеними до супергероїв рисами характеру. Але без перебільшень. Не потрібно обманювати читача, який приміряє персонажа на себе. Кожна людина має чесноти та вади, може помилятися.
На чиїй стороні виступають герої роману?
Вони воюють за гетьмана Івана Виговського. Характерник Тарас Завірюха керує куренем його охорони. Чимало сторінок присвячені заколоту проти гетьмана. Маю кілька сюжетних ліній. І навмисно обриваю кожну з них на найцікавішому місці. Протягом роману ці лінії перетинаються і в кінці неочікувано сходяться в одному місці.
На які джерела орієнтувалися при описі події, адже в історії багато трактувань?
Для достовірного змалювання історичного тла вивчав багато праць. Зокрема, Тараса Чухліба, Дмитра Яворницького. Намагався висвітлити події так, як подають більшість науковців. Однак в історії багато білих плям, і це золота жила для письменника. Відомо, що повстання проти уряду Виговського очолили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий Січі Яків Барабаш. Після поразки під Полтавою Барабаш втік на Січ, вів переговори з московитами. І ось в кінці серпня 1658 року його схопили. Коли та як невідомо. І я вигадав цікаву історію про спецоперацію його захоплення, яку провів характерник Завірюха.
Створив хронологію майже за кожний день. В мене події відбуваються не тільки в Україні, а й на території Кримського ханства, в Османській імперії, Речі Посполитій, Болгарії. Також хотів, щоб у читача було відчуття присутності в епосі. Треба було розібратися з традиціями, культурою, побутом які існували в той час. Навіть створив словники маловживаний і забутих слів. Ці дрібні деталі викликають у читача сприйняття перебування в епосі.
Щодо хатньої війни досі є багато дискусійних питань. Мартин Пушкар, який очолював повстання, - визначна особистість в українській історії, один з героїв національно-визвольної війни. Богдан Хмельницький його призначив полтавським полковником, спеціально створивши цей полк. Був впливовою, відважною людиною, соратником Хмельницького. І мав амбіції на гетьманську булаву. З повагою відношуся до нього, хоч Пушкар тут негативний герой. Фігурує в моїх романах і Іван Сірко. Так, він лупив татар і турків. Але підтримав Якова Барабаша і Пушкаря, виступив на боці московитів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Книжковий фестиваль повертається в офлайн
Які реальні історичні персонажі присутні у вас в романі?
Іван Виговський, Мартин Пушкар, Яків Барабаш, ніжинський полковник Григорій Гуляницький, польський король Ян Собеський, цар Московії Олексій Михайлович Романов, хан Криму Мехмед-Гірей. Вони часто опиняються поруч з головними героями. Також в мене є колоритний негативний герой, злодій, який продає дівчат татарам. І змовляється з московським таємним приказом, передає інформацію про дії Виговського та зрештою отримує завдання його знищити.
Ваші особливості роботи над рукописом?
На кожного героя я завів карточку, де написав, коли він народився, які події в романі з ним відбувалися, яку має зовнішність, як полюбляє говорити, слова-паразити та інші деталі. І коли він виникав у сюжеті, я дивився на цю карточку. Головних героїв у мене шість, це вигадані люди, які діють на тлі історичних подій. Але у кожного персонажа, навіть епізодичного, своя роль. Він як рушниця, яка має в певний час вистрілити.
Натхнення як апетит, який приходить під час їжі. Не будеш працювати - не буде натхнення. Текст спочатку пишу олівцем на папері. Бо на клавіатурі набираю повільно. Починаю з тез, що має бути, і поступово з'являється повна картина. Прочитав кілька тисяч пригодницьких романів, одні й ті ж самі ходи повторюються в книжках під різними кутами погляду. Намагаюся якомога швидше записати те, що бачу. А коли набираю, вже коригую літературно.
Конотопська битва - одна з найбільш знакових військових звитяг українців
До якого історичного часу плануєте писати продовження романів?
Події першого роману відбуваються наприкінці 1657 - початку 1658 років. У другому охоплюють 1658-й. В третьому романі, "Потреба під Конотопом" всі герої зустрінуться в горнилі Конотопської битви 1659 року. В облозі міста, яка тривала 60 днів. Про Конотопську битву знищували всі документи, стирали її з пам'яті українців. Відшукав матеріали завдячуючи українським історикам та друзям-письменникам. Це одна з найбільш знакових військових звитяг українців. Цикл "Нескорені" планую продовжити до Полтавської битви 1708 року. Готувати цикл історичних романів непросто, бо можеш повторюватися, дублювати історії героїв. Сам того не помічаючи. Тому паралельно дивлюся пригодницькі фільми, читаю книги. Шукаю вибрики, які ще не прийшли мені в голову. Останнім часом в захопленні від романів німецького письменника Фолькера Кучера.
Що ще хотіли б написати, окрім цього циклу?
Готую новий роман "Ван-Пєй". Як син уруса з Конотопа і болгарки потрапив в монастир Шаолінь. Провів там 40 років, і повернувся на батьківщину. Звісно, з купою пригод.
Маю ідею щодо циклу романів про сучасного героя. Це колишній спецназовець, який зайшов у конфлікт з керівництвом. Заснував власний бізнес, колекціонує раритети. Він виходить на слід бібліотеки Ярослава Мудрого, за якою також полюють генерал СБУ, кримінальні авторитети. Можна провести історичні паралелі між сучасністю і тим, що відбувалося в Київській Русі.
Також задумав філософсько-психологічний роман "12 днів". В якому хотів би розказати про шість днів до окупації ДНР міста Красний Лиман і шість днів після звільнення. Писати роман про війну непросто. Хтось намагається "вискочити на патріотизмі". Треба все це зрозуміти, осмислити. Тому поки відклав. Можна додати історичний ракурс, перегук з подіями в Борзні під час московсько-української війни 1659 року. 12 днів до приходу і спалення міста і 12 днів після того. Провести цікаві паралелі. За допомогу у війні з Московією гетьману Виговському Петра Забіли, який народився у Борзні та прожив 109 років, був генеральний обозним, у місті багато спалили та поруйнували храмів.
У 2020 році першу премію літературного конкурсу "Коронація слова" у номінації "Романи" отримав твір "Оля" Ольги Саліпи з Хмельницька. Це оригінальна біографія української письменниці Ольги Кобилянської. Руйнує стереотипи шкільних підручників та творить новий міф про Кобилянську як героїню любовної історії. Вийшов другом у видавництві "Фоліо". Другу премію дали роману киян Ірини Мельниченко та Вадима Геращенка "Живі. Всупереч". Розповідає про членів родини Вадима Геращенка, яких розкуркулили та відправили до Сибіру.
Коментарі