15 червня 2010-го року помер від раку 74-річний Юрій Іллєнко, талановитий український кінорежисер, кінооператор, сценарист, актор, продюсер, автор кінострічок "Криниця для спраглих", "Білий птах з чорною ознакою", "Лебедине озеро. Зона".
Помер на дачі у селі Прохорівка Канівського району Черкаської області на березі Дніпра, у будинку, який збудував сам. Перед тим, як відійти, він склав список людей, яких треба покликати на його похорон.
"Перед смертю часто просив дітей його підняти і підвести до вікна. Помер у них на руках", - згадувала його дружина, актриса Людмила Єфименко. - За рік до хвороби побудував біля хати капличку. Казав: "Московський патріархат сільську церкву зайняв, я туди не ходитиму. Будемо свята відмічати біля своєї каплички". Спочатку хотів, щоб його поховали на цвинтарі у Прохорівці. Влітку поїхав туди. Кладовище йому не сподобалося. Попросив його кремувати і біля каплички прах закопати. Ми зробили все так, як він просив".
"Кажуть, що дерева все розуміють. Це точно. Після смерті Юри на нашій дачі засох персик і яблуня, а шовковиця навпіл розломилася".
Чоловік зробив люстру з барабана пральної машини.
"Ця машина працювала у нас 10 років, а потім зіпсувалася. Розібрали її, щоб викинути. Дивлюся, Юра вже на дачу цей барабан тягне. Каже: "Не сварися, я з неї щось гарне зроблю". За тиждень мали нову люстру. Ще зробив люстру в дитячу кімнату з велосипедного колеса. Хотів стати архітектором. Екзамени з професійних предметів здав на "п'ятірки", але завалив математику і диктант. У приймальній комісії не знали, що робити — бачили, що він талановитий. Кілька разів дозволяли перездавати, але не склалося. Може, й добре, бо Юра дуже для кіно згодився. А в ті совкові часи він не міг би себе в архітектурі реалізувати".
Іллєнко закінчив ВДІК. У 1960-му зняв дипломну роботу, перший в історії інституту повнометражний фільм "Прощавайте, голуби", і отримав за нього найвищі нагороди на світових кінофестивалях в Празі і Локарно за найкращу операторську роботу.
В 1963 отримав запрошення зі студії Довженка зняти режисерові Параджанову фільм "Тіні забутих предків".
Дебют в режисурі - "Криниця для спраглих" за сценарієм Івана Драча, про винищення українського села, було заборонено постановою ЦК компартії України на 22 роки. Наступний фільм "Вечір напередодні Івана Купала" - алегорична історія України, було знято з екрану рішенням Міністра культури СРСР Романова і покладено на полицю на 18 років. Фільм реабілітовано в 1988 році.
У 1971 році на 24-му з'їзді компартії України заборонено наступний, третій фільм Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" як "найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді".
Була дворічна еміграція в Югославію, де Юрій Іллєнко знімає фільм "Жівіо заінат", що перекладається як "Живу наперекір всьому". Фільм отримав "Срібну арену" на фестивалі в Пулі і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екран був не допущений. Наступний фільм "Мріяти і жити" за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка було 42 рази зупинено у виробництві на різних стадіях.
У різні роки було заборонено майже всі проєкти Юрія Іллєнка на стадії сценарію. З написаних 42 сценаріїв лише сім стали фільмами.
До проєкту "Молитва за гетьмана Мазепу" Юрій Іллєнко йшов близько третини свого життя. Фільм знято з кінопоказів, заборонено для показу по ТВ, не випущено на відео.
Юрія Іллєнка двічі запрошували до Голлівуда.
"Два американські продюсери в американській амбасаді у Белграді передали мені готовий контракт, — казав він. — Там я міг стати мільйонером. Та якби поїхав у Голлівуд, двоє моїх братів із кіностудії Довженка поїхали б до Мордовії — валити сосни".
За 48 років роботи в кіно рівно половину був безробітний як кінематографіст. Усе ж став Лауреатом державної премії імені Шевченка, народним артистом України, академіком АМУ, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним Доктором Міжнародної Кадрової Академії.
Пропонуємо спогади про нього.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Шукав пістолет, бо вішатися не хотів - неестетично"
Художник Сергій Якутович:
"Він був красивий, піжонистий, у джинсах, хрустів шкіряною курткою. 120 разів міг присісти на одній нозі. Юра робив годинники з дерева, які йшли. Тримав яхту. Побудував будинок навколо груші. Усе, що робив, було химерним, але практичним. Я питав: "Ну, як ви ікони на рибах малюєте?". Він говорив: "Якщо не сподобається, можна рибу з"їсти". Так мріяв про синів — і народив двох по 2 метри. Не міг жити без коханої дружини, хоча мучив і одну, і другу (актриси Лариса Кадочникова і Людмила Єфименко. — "ГПУ"). Вони обидві любили його. Не мав ніяких старечих маразмів. Я навіть запропонував, щоб сам зіграв Івана Мазепу, але він відмовився. Іллєнку завжди треба був спаринг-партнер. Цим партнером він вибирав себе. Через внутрішню боротьбу весь час був роздратований на себе, тому кругом шукав ворогів. Найбільшим ворогом був сам собі. На цьому ґрунтувалася його творчість.
Коли разом робили "Мазепу", Іллєнко о дев'ятій ранку вже чекав біля дверей зі стосом ескізів. Був заряджений на експеримент. Усе, що його оточувало, здавалося йому в'ялим. Не дуже розумівся на людях, тому весь час йшов на конфлікт. Але й був ніжним, міг підійти, сказати: "Давай просто посидимо".
Під час навчання у ВДІКу часто заходив у гості до поетеси Белли Ахмадуліної. Ходити із самвидавом по Москві було небезпечно, вона дозволяла йому читати вдома заборонені твори. Якось у двері Ахмадуліної довго ломився поет Євген Євтушенко — був напідпитку. Іллєнко спустив його зі сходів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У столиці з'явиться вулиця кінорежисера Юрія Іллєнка
Перша дружина актриса Лариса Кадочнікова:
"До мене якось мене підійшов Юра – він вчився у ВДІКу на операторському факультеті. Спитав, чи можна провести додому. Погодилася. Наступного дня попросив дозволу подзвонити. А через день – чи можна прийти в гості. Після третього побачення Юра зробив пропозицію. Сказала, що спитаю у мами. Вона була "за": "Ось цей хлопець по-справжньому тебе кохає".
"Я обов'язково стану режисером і ти гратимеш у мене всі головні ролі", – казав Іллєнко після одруження. Прожили з ним 15 років. Ніколи не готувала. Часто куховарив Юра. Варив смачний борщ, прекрасно запікав м'ясо. Говорив: "Отримую задоволення, коли щось для тебе роблю". Також ходили в кафе і ресторани.
Розлучилися 1975-го.
"Юрій мав складний характер, був вимогливим до себе й акторів. Якось у одному його фільмі я грала вагітну. Знімали пізньої осені. Мусила босоніж йти холодним піском, тримаючи у пелені яблука. Після цього захворіла, але Юрі не могла перечити. Ми обоє були творчі особистості, тому не могли вжитися разом. Хвору він вигнав мене з дому. Можна було розійтися красиво, але не вийшло. Ціною страшного скандалу я відвоювала квартиру. Машину, гроші, дачу він залишив собі".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Масовий глядач хоче, щоб його дурили"
Син Пилип Іллєнко, український актор, продюсер, політик:
"Я був спокійний хлопчик. Батько мені сказав: "Буду давати тобі рубль – кожного разу, коли в школі поб'єшся". Якось приходжу додому й кажу: "Батьку, я побився з однокласником". Він зрадів і дав обіцяного карбованця. Водити машину почав мене учити в 10 років. Я ще до педалей не діставав, то він на сидіння клав подушку. В нього тоді була "Волга". Якось від дядька Михайла поверталися на таксі, бо наша машина була в ремонті. Проїхали метрів 100, я й кажу: "Батьку, стукає карданний вал. Треба подивитися". Таксист ледь у стовп не в'їхав. Спитав лише: "А звідки він знає?", - згадував Іллєнко-молодший.
"У п'ятому класі я відмовився вчити вірш Михайла Ісаковського про Леніна. Сказав учительці: "Цей вірш пропагує культ особистості". Вона одразу ж подзвонила батькові. Він їй відповів: "Мій син правильно сказав. Я думаю так само".
Сергій Параджанов, режисер:
"Ильенко – это мафия. И сам, и всю операторскую группу настроил против меня… Мафия! Он не обращает внимания ни на какие мои требования, ни на какие предложения, игнорирует каждое слово, – скаржився помічнику Володимиру Луговському режисер фільму "Тіні забутих предків" Сергій Параджанов на головного оператора Юрія Іллєнка.
Конфліктували вони з початку зйомок.
"Я хто у фільмі? Оператор чи слухняний фотограф? – парирував Іллєнко. – За зображальний ряд у картині завжди відповідає оператор. Отож і хочу мати таке право, і нічим не поступлюся".
Параджанов надіслав із Верховини телеграму Василеві Цвіркунову, директорові Кіностудії ім. Олександра Довженка: "Требую убрать из съемочной группы эту сволочь оператора-янычара Ильенко Ю. Г. Его внедрили в группу специально убить меня". Іллєнко образився і викликав режисера на дуель.
"Завтра в шесть утра ты умрешь. Стреляться будем с шести шагов", – заявив.
Наступного дня Цвіркунов прибув до Верховини. Іллєнко взяв його за секунданта. Стрілятися вирішили гуцульськими пістолями. Та дуель не відбулася. Щоб потрапити до місця поєдинку, треба було перейти через річку Черемош. А напередодні злива зірвала місток.
Після скандалу Іллєнка усунули від зйомок. Відмовилася далі зніматися і його дружина Лариса Кадочникова. Їм придбали квитки на літак з Івано-Франківська до Москви. Лишалося тільки переглянути відзнятий матеріал.
"27 хвилин тяглися довше за життя. Там і було впаковане все моє 27-річне життя, – згадує той перегляд у верховинському будинку культури Юрій Іллєнко в автобіографічному романі "Доповідна апостолові Петру". – Я підвівся. Підвівся Параджанов. Ми, не дивлячись один на одного, вийшли з третього ряду і чомусь пішли до екрана. Знімальна група в останньому ряді оніміла. За першим рядом, під екраном, що вже згас, ми синхронно повернули один до одного і пішли назустріч. Вже дивилися в очі один одному. Між нами залишалися ті самі шість кроків, з яких ми вирішили стрілятися… Просто під екраном ми обнялися і довго, секунди 3, стояли так у тиші кінозалу".
Іллєнко залишився й продовжив роботу над фільмом.
Володимир Бортко, російський режисер:
"Іллєнко знімає геніальне кіно, але його ніхто не дивиться. Я знімаю погане, але моє дивляться всі".
3 
4880
Коментарі
1