Це унікальна інституція, яка існувала у Львові із 1838-го по 1939 рік, — розповідає його директор Тарас Демко. — Привозили знаних у Європі артистів того часу, організовували найпродуктивніші музичні колаборації, дали початок існуванню у Львові ґрунтовних музичних інституцій та створили музичну інфраструктуру регіону.

Прототипом ГМТ було Віденське музичне товариство. Такі були поширені у країнах Скандинавії, Німеччині, Польщі. Це була звична практика — створювати такі установи та фасилітувати музичне життя регіону. Декотрі товариства діють досі, декотрі трансформувалися. Частина перетворилася на філармонійні товариства, потім на оркестри та найпотужніші концерт-холи Європи.

 

Ліквідувала його радянська влада офіційним документом від 19 грудня 1939-го. Комуністи не могли визнати й легітимізувати автономний культурний процес на Галичині, який був не тільки інтернаціональним, а й прогресивним і професійним. По собі товариство залишило музичну інфраструктуру, якою користувалась нова влада. На базі товариства Львів отримав дві культурні інституції - консерваторію і філармонію. Нинішня будівля філармонії була, до речі, садибою товариства. Вулиця називаласч — Хорунщизни. Зараз — Петра Чайковського. Будівлю звели за членські внески ГМТ. Дофінансовували будівництво меценати та керівництво міста. Садибу частково здавали в оренду, і таким чином поповнювали свій бюджет. Бувало, що орендарі не платили, товариство судилося. Це створювало додатковий резонанс довкола й нерідко сприяло популярності товариства. В СРСР розбудовували шаблонну систему розвитку культури. У кожному обласному центрі створювали філармонії, прив'язували до конкретної будівлі. У інших країнах Європи поняття філармоній ніколи не асоціювалось із нерухомим майном. Лише з персоналіями та музикантами, з товариствами, які давали початок оркестрам.

Якби в Галичину не прийшла радянська влада, поступ класичної музики тут та в усій Україні був би значно помітнішим до нашого часу.

Ми разом з моїм колегою Іваном Остаповичем та докторкою мистецтвознавства з польського Ряшова та Львівської консерваторії Тересою Мазепою. Також вона працює в місцевому Інституті музики і є членкинею Ряшівського музичного товариства. Тереса — дочка Лєшика Мазепи, авторитетного львівського музикознавця та композитора, дослідника європейських музичних товариств. Учень Адама Солтиса, останнього директора Галицького музичного товариства. Він зберіг більшість документів організації, а потім передав Тересі.

Сама ідея поновлення роботи Галицького музичного товариства як офіційно зареєстрованої організації виникла в нас після знайомства з Тересою, яка професійно досліджує такі товариства на Галичині. Саме вона запросила нас з Іваном узяти участь у міжнародній науковій конференції, присвяченій анімації культури, у Ряшові. На конференції ми з Іваном Остаповичем виступили з доповіддю про нашу діяльність як незалежних культурних менеджерів та керівників Львівського органного залу. Доповідь викликала чималу зацікавленість, зокрема нам неодноразово на конференції проводили паралель із нашою діяльністю та діяльністю Галицького музичного товариства.

Для такої амбітної мети в нас було все — люди, репутація, зв`язки, велике бажання працювати та цікавий шар історії. Зокрема амбіції на інноваційність, не позбавлені смаку. Організацію довелося реєструвати заново, адже стару було засновано в Австро-Угорській імперії. За основу ми взяли історичні статути, проте розробили новий етичний кодекс ГМТ.

ГМТ завжди було інтернаціональним. Таку модель діяльності перейняли собі. Зокрема й три основні принципи: просвітництво, толерантність та новаторство. У своєму маніфесті ми прописали кодекс учасників. Це тактовність, ввічливість, повага до членів товариства, відсутність проявів неповаги до людини та нульова терпимість до дискримінації. А ще солідарність, доброзичливе ставлення та заборона фаворитизації та використання суспільної позиції члена ГМТ для особистої вигоди. Товариство створюватиме культурні проєкти та працюватиме на широкі аудиторії. Напрям задаватимуть члени правління товариства. До нього входять близько 10 осіб. Ініціативна група та засновники товариства - я, голова товариства, Тереса Мазепа, Іван Остапович — заступники, Любов Кияновська, Роксоляна Гавалюк, Віктор Пилипишин, Наталія Сиротинська та інші — члени правління.

Почесною президенткою товариства обрали українську оперну співачку, солістку Віденської опери Зоряну Кушплер.

Для артистки такого рівня насамперед були важливі репутація та наміри нашого товариства. Після тривалих переговорів вона зголосилась.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали лауреатів Шевченківської премії-2020

Усі члени товариства діляться на три типи. Почесні — ті люди, які мають особливі заслуги перед музичним колом. Ними вже є композитор Мирослав Скорик, легендарний диригент, який працював у Львівській опері, Юрій Луців. Членом товариства вже є відомий шведський диригент Данієль Хансон, один із найбільших промоутерів України у Швеції. Зараз запрошуємо як почесного члена товариства голову Віденського музичного товариства Отто Бібу, директора архіву "Товариства друзів музики" у Відні. Його згода буде великим репутаційним поштовхом для товариства в Європі.

Другий тип — благодійники.

І останній тип — активні члени, які братимуть участь у організації життя товариства, впливатимуть на нього. Вони платитимуть символічні членські внески, приблизно 800 грн на рік. У них буде картка члена ГМТ, яка дає можливість безкоштовного доступу до всіх подій товариства. Їх плануємо мінімум дві на місяць.

У товариство вступили вже понад сотню людей. Це не лише професійні музиканти, а й художники, скульптори, літератори та інші митці.

Нам дуже важливо наголосити, що товариство є інтернаціональним і його членами та членкинями можуть бути митці з усієї Європи. Але, незважаючи на це, товариство зосереджуватиме фокус на промоції саме української музики.

Першою великою акцією Галицького музичного товариства було експонування історичних документів із приватного архіву родини Тереси Мазепи. Виставку проводили у холі Львівського органного залу. Вона, на наше велике здивування, викликала фурор і була цікава не лише вузькому колу спеціалістів.

По-перше, це старі документи. Декотрим понад 200 років. Відвідувачі мали можливість доторкнутися до них, таким чином відчути себе причетним до минулого. Ці артефакти ілюструють історію успіху товариства, яке проводило свою активну діяльність та пожвавлювало музичне життя Львова протягом століття.

Серед експонатів були, наприклад, рахунок на закупки будівельних матеріалів для фундаменту Львівської філармонії.

Один із документів показує, хто і скільки платив за членство в товаристві. Частина тих імен уже стали хрестоматійними в історії української класичної музики. Також зробили репродукції афіш із заходів, які організовувало товариство. Так звані плей-листи того часу.

Афіші пояснюють культуру квитка того часу. Понад третину інформації було про те, де та як можна купити квиток. Для членів музичного товариства була одна ціна квитка. Для членів музичного товариства, які купували квиток своїм друзям та знайомим чи в подарунок, — інша. Вартість для нечленів організації та для студентів – ще інша.
Також тоді існував цілий сервіс позичання музичних інструментів для концертів. І на афішах завжди вказували їхніх власників.

 

Ні, це ще й інші види мистецтва. У нас уже є активна співпраця з різними галереями міста, зокрема налагоджуємо роботу з іншими галузями. Ми за синергію, бо саме так у наш час з'являється якісний культурний продукт. Завдяки цьому виникають потужні культурні фестивалі й вернісажі. Музика прекрасно поєднується з усіма іншими видами мистецтва. З іншого боку — в нас є неймовірна медійна команда. І далі працюватимемо в архівах, створюватимемо унікальний та крутий контент, організовуватимемо конференції, блоги тощо. Маємо дуже багато амбіцій, готуємо різноманітні проєкти. Але намагатимемося робити і промоцію класичної музики, становище якої не є вигідним зараз.
Загалом українська культура потребує якісної промоції, бо банально ми програємо й на цьому фронті нашому східному сусіду. Культура має бути відвертою, має шокувати, має стимулювати до роздумів, розвитку й рефлексій. Нам треба поспішати. Бо ми втрачаємо час намарно.