Тіло заморозили в американській лабораторії. Батьки сподіваються в майбутньому оживити померлу від раку доньку

До 10 травня тривають онлайн покази Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Про свої фільми режисери розказували з власних домівок. На трансляції програми "Суп з режисерами" автори трьох картин представили свої роботи, які піднімають тему смерті.

" Про смерть, втрату і загробне життя ми мало говоримо публічно. Про це розкажуть режисери трьох стрічок, які представлені на фестивалі. Маємо три різні історії: про реінкарнацію та попередні життя, як батьки переживають втрату доньки і дають їй надію на життя в майбутньому та як героїня зустрічає смерть як рівного і сприймає її позитивно, - інтригує модераторка Катерина Поправка. - Зараз у світі вирує пандемія, щоденно бачимо і чуємо новини про смерть. Якщо говорити про документальний кінематограф, смерть - не надто популярна тема. Іноді навіть табуйована у режисерів. Як прийшла ідея фільму, чи не боялися працювати з цією ризикованою темою?

" У нас в Таїланді про смерть говорять вільно. За постулатами буддизму життя складається з народження, хвороби, страждання і смерті. Тож смерть - частина життя. На похоронах тут люди говорять один одному, що це нормально і не варто журитися. Європейців таке шокує, - починає режисерка фільму "Заморожена надія" Пайлін Ведель. Картина представлена в конкурсній програмі Docu/Світ. У її стрічці йдеться про родину таїландських науковців, які вирішили кріоконсервувати, тобто заморозити свою 2-річну доньку Айнц. Щоб у майбутньому її оживити. Дівчинка померла від раку мозку. Її тіло зберігається в американській лабораторії.

HOPE FROZEN TEASER from Pailin Wedel on Vimeo.

- Ця історія стала відома журналістам, багато обговорювалася в Таїланді, - продовжує Пайлін. - Родину запрошували на ранкові шоу, про них знімали сюжет ВВС. Деякі люди вважали, що батьки загнали душу дитини в капкан, хтось сумнівався, чи достатньо вони заможні для цієї процедури. А були й ті, хто бачив родину, яка намагалася справитися зі смертю дитини. Для мене найбільшим відкриттям була зустріч з цими батьками. Їх донька - наймолодша людина, яку піддали кріоконсервації. Думала, які нормальні батьки будуть віддавати дитину на замороження. Уявляла божевільних науковців. Побачила адекватних людей з науковими ступенями, які вирішили, що так можна любити дитину після її смерті. Вони - відповідальні батьки, які прагнуть дати доньці можливість жити.

- Фільми з Південно-Східної Азії зазвичай присвячені бідності, диктаторським режимам, торгівлі людьми. А у нас інший сюжет - про науковців, які говорять про футуризм, - додає режисерка. - Намагаються зрозуміти зв'язок між буддизмом у наукою. Вірять у силу майбутнього. Сподіваюся, мій фільм спонукає глядачів до співчуття людям, точка зору яких відрізняється від їхньої.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це такий фільм, де кожен знайде жарт про себе"

Картина "Чорна діра" француза Емманюеля Грімо з конкурсної програми Docu/Світ розповідає про сеанси гіпнотерапії в Індії, на яких люди згадують попередні життя. Режисер розказує про своє дослідження реінкарнації в кіно.

" Мені сподобалося робота з гіпнотерапевткою, - розповідає Грімо. - Я сам антрополог, працюю в Індії. Моя матір має індійське коріння. Там люди ставляться до смерті мирно і грайливо. Ідея регресії минулих життів стала популярною в 90-х роках, зараз це лихоманка. На сесіях гіпнозу цікаво, що ніколи не знаєш, в яку форму переродишся, ким був у минулому житті. І для гіпнотерапевта це теж таємнича процедура, з великою кількістю випадковостей. Також в Індії існують центри, де придумують технології, щоб говорити з духами. Це сучасні мисливці за привидами. Вони відстежують духів в покинутих будинках. Все це показую у фільмі.

Точиться багато суперечок, що являє собою загробне життя, між представниками буддизму та індуїзму. Ще з 6 століття до нашої ери. Вони не можуть дійти згоди, що відбувається після смерті, які елементи душі перероджуються. Існує цікава теорія в Індії, яка зародилася в середні віки. Ніби ембріон має пам'ять про попередні життя. Але коли покидає лоно матері, усе забуває. Ми, європейці, якось не приписуємо здатність пам'ятати ембріону. А наприклад, мисливцям за привидами подобається квантова фізика. Вважають що після смерті перетворюємося на частки, які перезбираються десь у космосі чи в невидимому світі. І це не організований, а хаотичний процес. Коли в процесі перетворюєшся на щось інше, неочікуване.

- Більшість фільмів про привидів і реінкарнацію зняті як сенсації. Ми хотіли уникнути цього. Не зображати чи ілюструвати те, що люди бачать у своїй голові. У фільму ми дозволяємо глядачам уявити те, що бачать персонажі, коли вони розказують. Герої - самі пацієнти, які походили процедуру гіпнозу. Один з них, Джо, згадав себе як помічника Будди у 6 столітті до нашої ери, - описує події фільму режисер.

Фільмом-закриттям фестивалю став "Хороша смерть". Британка Дженет смертельна хвора. Хоче гідно померти і планує подорож до Швейцарії, де дозволена евтаназія. Словацький режисер Томаш Крупа шукав героїню через швейцарську клініку. Дженет - єдина, хто дозволив себе знімати.

- Їй було 72 роки, потерпала від м'язової дистрофії. Система охорони здоров'я в Великій Британії забороняє евтаназію. Тому Джанет зібралася в Швейцарію, - згадує Томаш. - Вона дуже сильна і хотіла мати останнє слово у своєму житті. Родині було складно прийняти таке її рішення, але Джанет логічно обгрунтовувала, чому хоче піти на цей крок. Вона була чудовим оповідачем, дуже харизматичною, щирою, з британським почуттям чорного гумору. Ми багато спілкувалися про особисте, потоваришували під час зйомок. Важко було з нею прощатися. Родичі і друзі не розуміли, відмовляли її. Вона знала, що не може тягнути, бо пізніше фізично не зможе подорожувати.

Нам було важливо зняти фільм, зі спокійною красивою атмосферою. Тема евтаназії викликає дискомфорт, хотіли загорнути її у красиву оболонку. Щоб була більш прийнятною, легкою для сприйняття глядачами. Події розгортаються у затишному будинку Джанет, оточеному садом. Показуємо її останні три місяці життя.

Відмова багатьох країн від прийняття евтаназії як доступного варіанту скорочує життя смертельно хворих. Їм доводиться тікати зі своєї країни туди, де евтаназія дозволена. Бояться змарнувати цю нагоду. Якби в Англії суспільство було більш відкрите, такі хворі проводили б більше часу з родиною. Вважаю, що право на вибір смерті має бути у кожного. Особисто я жив би легше, якби розумів: якщо щось піде не так, у мене буде цей варіант. Це означало б, що ми володіємо своїм життям, а не якась вища сутність, як в християнстві. Тому європейцям важко сприйняти евтаназію. Вона перегортає розуміння життя як того, що належить нам.

×