З 25 лютого по 10 березня пройде португальський кінофестиваль Fantasporto, на якому вперше в історії буде показано українську стрічку. Свою картину "Delirium" на цьому кінофорумі представить режисер Ігор Подольчак.
На сьогоднішній день це найпровокативніший вітчизняний фільммейкер, який в своїх фільмах виходить далеко за межі кінематографу як такого. Його стрічки наповнені вишуканими візуальними іграми, гіпнотичною атмосферою та сміливим відеоартом.
Напередодні світової прем'єри фільму "Delirium", Gazeta.ua зв'язалася по скайпу з Ігорем Подольчаком, щоб розпитати його про те, як створювалась ця психоделічна картина, скільки було вкладено в неї і чи можна взагалі розібратись в її складній матерії, не входячи в стан зміненої свідомості.
- У чому особливість фестивалю "Фанташпорту"?
- Цей фест спеціалізується на дивному кіно, яке не вписується в специфіку інших кінофорумів. За рейтингом видання Variety він входить в 25 провідних фестивалів світу.
- Коли відбудеться українська прем'єра цієї стрічки?
- У першу чергу ми вирішили показати фільм на одному з більш авторитетних фестивалів, які приймають стрічки за умови, що вони показуються вперше. Але серед українських фестів немає таких, які б позиціонувались настільки високо. Думаю, що вперше в Україні "Delirium" буде показано на Одеському Міжнародному Кінофестивалі (12-20 липня 2013 року – Gazeta.ua). Після цього ми плануємо організувати обмежений прокат.
- Який бюджет стрічки?
- Близько 850 тис. євро. Але точно порахувати вартість його створення неможливо. Адже я сам і ще певні люди працювали безкоштовно. Як і мій попередній фільм "Las Meninas" – цю стрічку знято без держпідтримки. Але я розумію, що це нетипово для українського кіно. Вже третя моя стрічка буде знята за підтримки Держкіно. А до цього бюджет своїх фільмів я збирав частково по друзям. Відсутність грошей при створенні "Delirium" компенсувалась наявністю часу. Тобто я сам сидів і займався постпродакшеном. Хтось зі знайомих допомагав не грошима, а своїми силами. Наприклад, композитор безкоштовно написав музику.
- Чи можна взагалі повернути гроші, вкладені в таку стрічку, як "Delirium"?
- Я оптиміст і думаю, що в значно довшій перспективі – 50-100 років – можливо фільм і окупиться. Проте гроші повернуться зовсім не за тим принципом, за яким окупається звичайне кіно. Мені пощастило, що продюсерів взагалі не цікавило те, як можна повернути гроші за цей фільм. Тож я не відчував пресингу з їх сторони. Вони ставились до фільму – суто як до твору мистецтва.
- Тож, переходячи до питань про чисте мистецтво: чому в стрічці розмиті боки кадру?
- Весь фільм окрім першої і останньої сцени знято на спеціальну оптику, за допомогою якої ми в певних епізодах спотворювали зображення, а також міняли фокус всередині кадру. Все це ми використовували, щоб відтворити на екрані ефект зміненого стану свідомості.
- Помітив, що в українських фільмах останніх років часто лунає виклик телефону, на які ніхто не відповідає. Це наштовхує на думки про те, що наше суспільство розрізнене і люди в ньому просто не бажають чути один одного. У вашій стрічці "Delirium" також часто лунає виклик телефону, але відповідають на нього лише в самому кінці. Який зміст ви в це вкладали?
- Виклик телефону створює певний настрій очікування. Я хотів не стільки виділити те, що ніхто не відповідає на телефонний дзвінок, скільки створити певну емоційну напругу. Я не дуже добре знайомий з сучасним українським кіно, тож не помітив, що цей прийом останнім часом часто використовують вітчизняні кінематографісти. Мабуть це одна з тих ідей, яка літає у повітрі і ми живемо в такій дійсності, що ми телефонуємо – а нам ніхто не відповідає.
- Під час перегляду вашої стрічки я був близький до гіпнотичного ефекту. Фільм переглядаєш на одному диханні, при цьому до кінця не розуміючи, що в ньому відбувається. Як ви цього досягли?
- Я намагався створити ефект напівсну.
- "Delirium" знято за повістю українського письменника Дмитра Белянського "Індуктор". Ваш фільм – це цілеспрямована екранізація чи всього лише використання мотивів літературного сюжету?
- Звісно, ми використали лише окремі сюжети з цього твору. Ця повість дуже близька мені по духу і певні її інтенції мене зацікавили. Коли я прочитав цей твір, то відчув співзвучність між нею та своїм режисерським уявленням. Однак в процесі роботи над фільмом я достатньо далеко відійшов від першоджерела.
- Чому головних персонажів-чоловіків у стрічці озвучував один і той самий актор Віталій Лінецький?
- Це концептуальний хід. Кожен з них свого роду "альтер его" головного героя.
- У 1993 році на орбітальній станції "Мир" пройшла ваша виставка, яка стала першою космічною експозицією. Цей простір дав можливість відчути ваш живопис по-новому. Скажіть, в якому просторі краще за все переглядати ваші фільми?
- Це дуже суб'єктивно. Наприклад, я люблю показувати своє кіно у себе вдома. "Delirium" - фільм камерний, тож я запрошую максимум чотири людини. Гадаю, що цю стрічку варто переглядати в маленьких залах…
- Щоб атмосфера нагадувала сеанс у психотерапевта?
- Мабуть, навпаки. Адже "Delirium" – скоріше антитерапія. Багато ефектів, які використано в цій стрічці спрямовані на дратування глядача. Під час перегляду "Delirium", як, власне і "Las Meninas", важливо витримати перші 15 хвилин, після яких і відбувається дещо гіпнотичний ефект. При цьому важливо додивитись картину до кінця.
- Ви працюєте у Львові і Києві. Проте Львів – абсолютно не кінематографічне місто, ані кіноіндустрії, ані серйозних кінофестивалів там немає. Виходить, Львів для вас – джерело натхнення, а Київ – місце роботи?
- Львів для мене був джерелом натхнення, адже я народився та сформувався в цьому місті. А зараз це просто місце перебування – там я відчуваю себе абсолютно самодостатньо і займаюсь тим чим хочу. Сучасні технології перед- та пост-продакшену дозволяють бути де завгодно, тож я не прив'язаний до кіноіндустрії. Коли ж справа стосується технічної бази, то треба їхати в Київ. "Delirium" я вирішив знімати під Львовом не через те, що це моє рідне місто, а тому що там дуже зручна локація. В пошуках натури ми проїхали практично все Закарпаття і знайшли багато цікавих місць. Проте в результаті обрали Львів для мінімізації фінансових витрат.
- Ви займались фотографією, живописом, проводили перформанси, а останнім часом зосередились на кіно. Чи вдається вам поєднувати різні види мистецтва?
- Під час роботи над фільмом я не займаюсь жодним іншим мистецтвом. Кіно потребує повного занурення. Кіно дає мені ті можливості, які ніколи не давав живопис чи фотографія, тож я не відчуваю особливої необхідності займатись іншими видами мистецтва. Я і зайнявся кінематографом через те, що на певному творчому етапі зрозумів, що можливості образотворчого мистецтва для мене вичерпались.
- "Delirium" і "Las Meninas" об'єднує, як на мене, саме те, що це кардинально протилежні фільми. Хоча зняті вони в одному стилі. В першому гарячі кольори, в другому – холодні. "Las Meninas" наповнено світлом і ультракрасою, а "Delirium" – навпаки, панічною антигармонією. Мені здалось, що ці дві стрічки вкладаються в один цикл…
- Схоже, що це буде трилогія, адже я вже почав працювати над третьою стрічкою. Всі вони будуть пов'язані чисто концептуально. Крім того, "Las Meninas" можна назвати музичної стрічкою, а "Delirium" – антимузичною. В останньому музика звучить лише на початку і в кінці. Протягом майже всього фільму немає жодного музичного звуку. Гадаю, що кожен митець все життя малює одну і ту саму картину, говорячи при цьому про одне й те саме, а насправді – про самого себе.
2 
4880
Коментарі