14 травня виповнюється 150 років від дня народження Василя Стефаника - українського письменника та майстра експресіоністичної новели.
"Стефаник зображував трагічну сторону людського життя. Якби всі писали, як він, це неможливо було б читати. Але уявити українську літературу без нього неможливо, - каже Gazeta.ua письменник Степан Процюк. 2010-го видав художній роман про Василя Стефаника "Троянда ритуального болю". - Ще Іван Франко з ним сперечався, казав: "Селяни не живуть так погано! Не можна вивчати їх економічний стан за новелами Стефаника". Дійсно, галичани не жили так бідно, як у новелах письменника. Але це не про матеріальне, а екзистенційне життя людини. Його цікавили межові випадки та стани. Вичитував їх у газетах. Портрети були трохи викривлені. Але це перебільшення генія, а не графомана. У його творах сконцентрована вся людська природа. Пронизливо відчував колективне підсвідоме. А воно складається зі страху, агресії, гніву та ненависті. Та є й багато прекрасного. В новелах Стефаника все ж є радість. До того ж велика й обнадійлива.
У смерті вбачав не трагізм, а шанс на очищення особистості, яка поринула в гріхи. Це туга за античним ідеалом людини та первозданними емоціями. Сам Стефаник був строгий і серйозний, порядний і чесний. Такі часто стикаються з брехнею та байдужістю.
Для нього акт писання був важкий священнодійством, яке вже неможливо відвернути. Пишучи, багато курив і плакав. Все, що міг і умів, робив, аби розширити власну свідомість і можливості словесного чародійства.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Україна святкуватиме 150-річчя Василя Стефаника
За радянських часів творчість Стефаника вивчалася, але була неймовірно однобоко трактована. Ви не могли прочитати його новелу "Марія", де три сини пішли воювати за Україну. Усюди вип'ячувалася цитата: "Стою на углі своєї хати та простягаю до вас руки". У ній радянська критика зображала Стефаника сльозливим дідком. Але він мав на увазі нашу Україну, а не радянську. Цензура підтасовувала та пересмикувала.
Книжки продавалися погано. Письменник такого трагічного світосприйняття не міг бути популярний. Його герої або безнадійно хворі, або безнадійно п'яні. Нещасливі чи самотні. Станіслав Пшибишевський, ідол тогочасного європейського руху, цілував Стефанику руку та дякував землі, що народила його. Стефаник точно міг стати письменником світового масштабу".
Василь Стефаник народився в селі Русів Івано-Франківської області в сім'ї заможного селянина. Навчався у Ягеллонському Університеті в Кракові. Розпочав свій шлях із модерністського жанру поезій у прозі, адже Краків був на той час центром польського модернізму.
1899 року в Чернівцях вийшла його перша збірка новел - "Синя книжечка", в якій зобразив трагедію селянства. Вона принесла майстру експресіоністської новели загальне визнання. Пізніше вийшли збірки "Камінний хрест" і "Земля".
Василь Семенович 1933-го відмовився від персональної пенсії від радянського уряду, коли дізнався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції.
3 
4880
Коментарі