Не кожна людина здатна кохати. А та, що здатна, не може кохати лише одну. Казав український режисер Леонід Кантер.

Рік тому 4 червня Леоніда знайшли мертвим на хуторі Обирок. Він власноруч закінчив свій шлях на землі та відійшов, за його ж словами, до кращого режисера цього світу - Бога. Перед смертю залишивши прощальні листи рідним і друзям.

36-річний Леонід Кантер був режисером, мандрівником, письменником і тележурналістом.

Закінчив університет театру, кіно й телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю актор театру та кіно, ведучий телепрограм. Згодом здобув другу вищу освіту – режисер телебачення. Створив кіностудію Lizard Films, що зняла 52 короткометражних, кілька повно­метражних і документальних стрічок.

 

2004-го у Леоніда Кантера з'явилася ідея – донести 4 табурети з київської кухні на береги 4 світових океанів – Атлантичного, Індійського, Льодовитого й Тихого. І Кантер та його однодумці це зробили. Вони довели собі та світові, що мрії здійснюються, якщо їх втілювати у життя.

Четверта експедиція, на основі відзнятого відео з якої й зроблений фільм "Людина з табуретом", пройшла до самого краю Землі – Мису Горн. Мандрівники автостопом проїхали через Канаду, Сполучені Штати, Мексику, Панаму, Болівію, Колумбію, Еквадор, Бразилію, Аргентину, Чилі.

Автор кінотрилогії "Із табуретом через Гімалаї" й книжки "З табуретом до океану" – у співавторстві з Павлом Солодьком.

2007-го Леонід із сім'єю оселився на хуторі Обирок Бахмацького району Чернігівської області. Проводив там мистецькі фестивалі "Мама-Африка", "Хліб своїми руками", "Кіносарай на Обирку". Об'їхав понад 50 країн.

Під час Революції гідності 1 грудня 2013-го загнав грейдер на столичну вулицю Банкову. 2014-го пішов воювати на Донбас добровольцем у складі 2 батальйону Нацгвардії ім. генерала Сергія Кульчицького. Там зняв документальний фільм про добровольців – "Війна за свій рахунок". Спільно з режисером Іваном Яснієм – автор документальних повнометражних стрічок "Добровольці Божої чоти", "Міф".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З'явився перший тізер історичної драми "Чорний ворон"

Пропонуємо вашій увазі декілька висловлювань Леоніда Канетра, що їх Gazeta.ua публікувала минулоріч після смерті режисера:

 

♦ Багато людей у світі ніколи не бачили снігу. Не знають, що таке обтертися ним чи стрибнути в ополонку. А ми можемо робити це запросто. Ми – багаті.

♦ Після того, як побував у Монголії, зрозумів: усі інші живуть добре. Вся країна, окрім невеликої зеленої території на півночі, – пустеля, де люди мешкають у юртах. Є тільки верблюди й вівці. Всі їдять лише м'ясо та п'ють молоко. Води мало, тому м'ясо варять у молоці. Українцям нема на що ­нарікати. Що посадиш у землю – виросте.

♦ Колись ми біля Радивилова на Рівненщині попросили у людей води напитися, то вони нам відро молока дали. Хто не мандрував, той бачить в Україні лише погане, все критикує, ганить і сварить. А хто трохи поїздив, знає: у нас є багато такого хорошого, що в інших зникло чи чого в них ніколи не було й не буде.

♦ Коли жив у місті, було страшно вийти на вулицю без грошей. Хіба це свобода? А тут не напружуюся з приводу того, скільки в мене є в кишені. Пішов у ліс – назбирав малини, травички для чаю чи обтрусив яблуню.

♦ Маю таке насичене життя, що телевізор дивитися нудно. Подобається хіба реклама, бо вона динамічна. Відеоряд і швидка нарізка захоплює, але сенсу її вже не розумію.

♦ Василь Сліпак був малознаний в Україні оперний співак, не став професійним військовим. Але після загибелі перетворився на крутішого за "Джавелін". І тепер співатиме так, як ніколи раніше. Його слухатиме навіть той, хто досі не цікавився оперою. І воюватиме він тепер так за серця людей, як ніколи з автоматом не зміг би це робити.

♦ Найкращі пригоди починаються тоді, коли закінчуються гроші. Бо доки є хоча б 5 доларів, економитимеш їх до останнього і почуватимешся дуже бідним.

♦ Діти навчили радіти дрібницям. Наприклад, ранку.

×