Сучасні українські письменники читають багато. Це не лише художня література - зарубіжні або ж українські новинки. Багато перечитують класиків. Gazeta.ua поцікавилася у письменників, що вони прочитали за 2012 рік.
Ірен Роздобудько
Нещодавно купила збірку 300 віршів Ліни Костенко. Почну читати. Загалом цього року перечитала всі нові книжки своїх подруг - Лариси Денисенко, Міли Іванцової, Лесі Вороніної, Галини Вдовиченко. Та й усі інші новинки українські також. Завжди читаю Діну Рубіну - все нове, що в неї виходило.
Прочитала кілька підручників по криміналістики. Готувалася до сценарію нового роману. Колись похапцем пройшлася по "Історії українського козацтва" Яворницького - цього року перечитала серйозно, із задоволенням. Нострадамуса читала.
Зараз мені добре йдуть протоколи й допити Жанни Д'арк та книга Марка Твена "Жанна Д'арк". Дуже люблю її як персонажа.
Галина Вдовиченко
Для мене рік почався з книги Андрія Куркова "Львіська гастроль Джимі Хендрікса", а закінчується романом "Червоний" Андрія Кокотюхи. А між ним був і роман Лариси Денисенко "Відлуння...", "Танго смерті" Юрія Винничука, "Уріж та його духи" Галини Пагутяк, "Лікарняна повість" Ірен Роздобудько (скоро вийде книжка). Із зарубіжного читала Туве Янссона "Донька скульптора". Хемінгуея перечитувала знову.
Купила Стівена Кінга "Під куполом". Чомусь чекала що Кінг випишеться, бо він як "динамо-машина" видає на гора багато текстів. Але сподобався сюжетом - як він тягне за собою читача і не дає розслабитися.
Я би виділила збірку романізованих біографій Віктора Домонтовича, які зібрала Віра Агеєва. Ця книжка дуже показова в тому сенсі, що може підштовхне сучасних письменників більше писати подібні твори. У нас стільки цікавих постатей є. "Червоний" Кокотюхи мене найбільше здивував. Довго готувалася до неї. Купила її собі на свято Миколая. Він взявся за тему УПА та протистояння в нашому суспільстві і зробив це так, що читач і з одного табору і з другого спробують одне одного зрозуміти, бо він нікого там не "озвірює", не робить "чорним персонажем".
Світлана Поваляєва
Грицько Семенчук "Внутрішній джихад" - збірка поезій. Подарував мені сам Грицько. Михайла Бриниха "Хрустальна свиноферма". Це просто "вибух мізків". У ньому вражає все - ясність та прозорість мислення, його шикарний "стьобний суржик". Його почуття гумору. Він грамотно та структурно пише. Нічого схожого в український літературі немає.
Прочитала книгу буддійського майстра. Це структуровані прозріння про все. Не дивлячись на те, що він вчений пише дуже поетично. За новинками не ганяюся. Зараз більше перечитую, особливо тоді, коли хочеться розслабитися. Я перечитую Жадана. Можу навіть "Гарі Поттера" перечитати в українському перекладі.
Я ще не читала "Біографію випадкового чуда" Тані Малярчук, але "стовідсотково" довіряю цьому авторові - тому купила би її книгу в подарунок. Також подарувала би "Хронос" Тараса Антиповича.
Світлана Пиркало
Як член журі премії Книга року ВВС, де я зараз представляю партнера премії - Культурну програму ЄБРР, я читаю досить багато сучасної літератури. За останній рік ознайомилася десь із трьома десятками сучасної української прози. Вразило кілька книжок. Юрій Винничук у "Танго смерті" - описом львівської тюрми на Лонцького і концтаборів. Я давно хотіла, щоб ця тюрма знайшла своє відображення в літературі. Ярослав Мельник "Телефонуй мені, говори зі мною" - хворобливою геніальністю своїх текстів. Він пише страшно: таке враження, що ти у чиємусь сні, і боїшся прокинутися, бо сон може виявитися твоїм власним. Роман Тані Малярчук "Біографія випадкового чуда" - це найвища концентрація співчуття в сучасній літературі.
Із дитячих дуже сподобалося "Таємне товариство боягузів і брехунів" Лесі Ворониної (нагорода "Дитяча книга року ВВС 2012"). Мені, як і героям, дуже хотілося подолати синьомордів, страшних інопланетних жаб.
Вважаю, що відкриттям року можна було б назвати - якби у нас була така категорія - юну киянку Олю Русіну, яка написала книгу "Сестричка", коли їй було 15 років.
Із зарубіжного зараз читаю в основному мемуари. Дочитую Алістера Кемпбелла, легендарного спін-доктора екс-прем'єра Британії Тоні Блера. Надзвичайно цікаво. Його книга спонукала мене піти на зустріч із Кемпбеллом, де вдалося з ним перекинутися кількома словами. Видно, що він хитрий жук.
Євгенія Кононенко
Я рідко читаю новинки. Мені цікаві книжки, які витримали випробування часом. Це скоріше виняток, але цього року із задоволенням прочитала "Duty Free" Оксани Форостини. Сподобалася атмосферою 90-х і те як загалом було передано атмосферу Львову. Тут в першу чергу не так характер людей запам'ятовується, як атмосфера епохи.
Читала "священного монстра" Жоржа Батая - його книгу "Моя мать". Перечитувала класиків. Наприклад, "Касандру" Лесі Українки. А буквально вчора її вірш "Як я люблю оці години праці".
На останньому книжковому ярмарку купила книги "Соціологія релігії" та "Психологія релігії". Читаю періодично.
Віталій Капранов
Є книги, які читаю по справі. Зараз одночасно читаю - чотири. Ми пишемо історичний роман, тому постійно читаємо мемуарну літературу, щоденники, історичні книжки і так далі. Довелося прочитати новинки усіх українських письменників і різні нашумілі штуки цього року також. Бо всі питатимуть "ну і як тобі" – і ти ж маєш щось відповісти.
Щоб тримати форму в іноземних мовах доводиться читати польською та англійською. За рік 3 англійські та 4 польські прочитав – це не першого ґатунку чтиво. А далі йде від настрою. Кожна книга під свій настрій.
Любимо з братом читати вголос поезію один одному. Наприклад, так робили з віршами Тараса Федюка. У нього дуже смачна чоловіча вікова лірика. Читали і просто "обсмоктували" її як льодяники.
Василь Шкляр
Найбільше мене вразила книжка - збірка новел Леоніда Мосендза "Людина покірна". Це дуже могутня книжка, яка на жаль у нас не виходила раніше. Вперше побачила світ у нас цього року.
Юрко Сангал "Львівська пані" - одна з останніх прочитаних. Сподобалася тим, що є людський характер, на що сьогодні слабує українська проза. Мирослав Дочинець "Вічник". Документальну книгу Романа Коваля "Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею".
Юрій Іздрик
Уживаю літературу як делікатес і якщо вже руки доходять до книжки – перечитую улюблені шматки. Роблю це не поспіхом – у дуже маленьких дозах. Найчастіше повертаюся до Пелєвіна та Набокова. Слідкую за новими текстами Пелєвіна. Хоча остання книга мені не подобається. Завдяки інтернетові слідкую за тим, що друкують друзі. Дуже подобається колумністика Жадана і Прохаська. Не зважаючи на те, з якого приводу писаний текст, ти знаєш, що це кайф.
Із нового цього року прочитав дві книги в рукописі. До однієї писав передмову - це "Піца "Гімалаї" Ірени Карпи. Карпу прочитають усі хто її любить. Думаю, що її проза останніх років легша і прозоріша. Друга книга – Оксани Форостини "Duty Free". Був вражений якісною манерою письма. Це приклад жіночої інтелектуальної прози. Але книга хитро написана від імені чоловіка.
Володимир Лис
На моєму столі зараз лежить книга Франца Кафки "Письма к Милене". Він показує людину, яка вагається, переживає і в той же час тут є так багато ніжних слів у його листуванні до коханки Мілени. Читав публіцистику Уласа Самчука від Костомарова, Куліша і так далі. Є вражаючі речі. Наскільки в нас виявляється була потужна публіцистика - відігравала ту роль, щоб остаточно не зрусифікувалася Україна.
Перечитав новий роман Тані Малярчук "Біографія випадкового чуда", який на превеликий жаль мене розчарував. Щось не вистачає. Це не та Таня Малярчук.
З часом дуже тягне перечитувати. Кожен рік беру до рук книгу білоруського літератора Володимира Короткевича "Дике полювання короля Стаха". Нещодавно прочитав з інтересом Михайла Слабошпицького "Що записано в книгу життя" - роман про Михайла Коцюбинського. У певних місцях виникло бажання подискутувати.
Сергій Жадан
Читав дуже різну літературу, переважно - не художню. Якщо чесно вразив "Коран". Перш за все своєю радикальністю. Окремо відзначу поезію Гарсії Лорка в перекладі Миколи Лукаша, 1969 року видання.
З сучасних українських літераторів нові книги Андрія Кокотюхи, Юрка Винничука, Тані Марярчук, Остапа Сливинського та й багатьох-багатьох інших.
3 
4880
Коментарі
8