У Національному Художньому Музеї у Києві триває виставка "Спецфонд. 1937-1939". Тут виставили 93 полотна, авторів яких радянська влада назвала "ворогами народу". Самих художників арештовували, ув'язнювали на різні терміни, багатьох розстріляли. Їхні твори оголошувалися забороненими і підлягали знищенню. У першому залі виставки висить картина "Погром" Василя Сильвестрова.
Митця розстріляли у 1937 році у Вінниці. Звинуватили в участі у антирадянській націоналістичній організації. Gazeta.ua поспілкувалася із онуком митця - Платоном Сильвестровим. Він також художник, мешкає у Німеччині.
- Мого діда заарештували у 1937 році і розстріляли як українського націоналіста. Хоча народився він у Орловській губернії в Росії, - розповідає Платон. - Навчався у Києві і Санкт-Петербурзі. Сам вивчив українську мову і писав вірші українською. Зі своєю дружиною, моєю бабцею, познайомився у Полтаві, коли робив там розписи. Оселилися вони у Вінниці. Дід отримав замовлення ілюструвати книжку М. Коцюбинського "Він іде". Це історія про погром євреїв. У Вінниці є такий район "Єрусалимка" - там жили євреї. Він ходив і замальовував усі будинки того кварталу. Пізніше із тих замальовок робив рисунки тушшю і пером, а ще пізніше - ксилографії: рисунок вирізається на дерев'яній дошці - з груші, накатується фарба і друкується. Маю вдома його відбитки із серії "Єрусалимка". Їх немає в музеях, як немає і тієї "Єрусалимки", що була за мого діда.
Батько мені про діда нічого не розповідав. Це була заборонена тема: я був дитиною, міг розказати комусь - нічого доброго з того не вийшло б. Коли він помер, я вирішив написати в Генпрокуратуру із запитом про мого діда. Це був кінець 80-х, я тоді мешкав у Львові. Мене викликали на зустріч, сказали, що маю їхати у Вінницьке КДБ. Там зі мною зустрівся симпатичний КДБ-іст - ми з ним спілкувалися кілька днів. Сказав, що маю знайти свідка, хто знав і пам'ятає мого діда. Я знайшов у Вінниці стареньку бабцю, яка справді його пам'ятала. Її чоловік був також художником. Його і мого діда розстріляли взимку 1937 на подвір'ї Вінницького КДБ. Місцеві люди чули постріли. За якийсь час у Вінницю зайшли німці і зробили ексзгумацію тіл на тому подвір'ї. Багато мешканців познаходили там своїх рідних. Пізніше прийшла вже Червона армія, і тих, хто знайшов своїх розстріляних близьких, арештували і відправили в Сибір за "клевету" на радянську владу.
На папці зі справою мого діда було написано червоним "расстрелять". Коли тримав її в руках, був шок. У ту мить зрозумів, який маю спадок, і яким талановитим був мій дід. Після того пішов до свого колеги і напився.
Те, що діда реабілітували у 1988-му, полегшення не принесло. Маю вдома свій власний "спецфонд" робіт Василя Сильвестрова: графіку, полотна, акварелі. У діда є маленька акварелька: з одного боку квіти, а з іншого ескіз до плакату із написом "Художники голодающим". Від цієї роботи у мене а сльози на очах - він думав не тільки про себе, а й про інших.
Під кінець життя батько розповідав таке: він учився в Києві, і друзі мого діда стали друзями мого батька. Один із них мав брата, що працював у КДБ у Дніпропетровську. Той розповідав, що їм надходили згори рознарядки, скількох людей треба заарештувати, скількох розстріляти. За невиконання норми по арештах, арештовували самого КДБ-шника. І тоді, і зараз страждають найкращі люди - інтелігенція, ті, що мають свою думку.
6 
4880
Коментарі
2