Шість хвилин триває фільм 20-11-7.mp4 режисерки Аліни Панасенко. Виграла Національний конкурс 50-го Київського міжнародного кінофестивалю "Молодість" та отримала приз 50 тис. грн.

Батько із 17-річним сином давно не бачилися та не спілкувалися. Вперше за кілька років вирішили разом повечеряти. Син слухає музику в навушниках, неохоче їсть. Батько змушує пити алкоголь. Сваряться. Хлопець тікає з квартири, починає танцювати на вулиці. Його наздоганяє батько й вони танцюють удвох, за сюжетом.

Головні ролі виконали Владислав Порожній та Віталій Новіков.

Аліна Панасенко розповіла Gazeta.ua про роботу над стрічкою, участь у фестивалі, ставлення до критики та наступний проєкт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На кінофестивалі "Молодість" переміг фільм про насилля

Чому вирішили зняти фільм?

– Я не хотіла нічого вигадувати, бо треба говорити про щось близьке. Ця маленька історія відгукнулася багатьом з команди. Діалог я також не писала з нуля, а просто списала з розмови певних людей, знайомих мені. Тільки від реальної ситуації, що була в житті прототипів, мою відрізняє фінал.

Як знайшли акторів?

– Навіть коли писала, вже бачила там Влада. Ми давно знайомі, живемо в одному гуртожитку. В ньому є щось бунтарсько-юнацьке. Я йому вірю. А Віталія Новікова до зустрічі знала як викладача в майстерні, де навчається моя подруга. Коли побачились наживо, то зрозуміла, що саме з ним і хотіла б попрацювати. Він багато чому мене навчив за той невеликий час щодо роботи з актором. Якщо казати про зовнішність, я спиралася на схожість із прототипами.

Скільки тривав та де проходив знімальний процес?

– У нас був один знімальний день. Знайшли квартиру на Русанівці, де живуть наші знайомі. Вони люб'язно дозволили там фільмувати безкоштовно. Готувалися десь місяць, робили репетиції з камерою, на локації, бо однокадровість — це був новий досвід для мене.

Розкажіть про особливості фільмування.

– Завдяки команді реалізувати задумане вдалося на 100 відсотків. Ми з оператором, художником та акторами одне одного добре розуміли. Вони мене підтримували, а я їх. Зйомка, на диво, проходила так спокійно, що ніяких несподіваностей не було. Ми відпочивали, працюючи. Було весело. Тому і фільм вийшов.

Один кадр обрали, бо не хотілося перериватися, а зробити цільний файл як запис на телефоні або комп'ютері, який ти несподівано знаходиш. Камера рухлива, бо нам важливо було тримати акторів крупно і передати динаміку діалогу таким чином.

На вулиці працювалося важче, бо в листопаді було вже прохолодно. Не хотілося, щоб потім хтось захворів. Та ще й сцена така емоційна. Ми там швидко впоралися, за три чисті дублі.

Як з'явилася ідея несподіваного фіналу?

– У першій частині стрічки батько шукає до сина підхід через розмову. Танець — її продовження. Як бачите, через нього знайшов таки. Танець кращий за бійку.

Чи продумували передісторію та подальшу долю персонажів? Які взаємини між ними можуть бути?

– Через те, що в наших героїв є конкретні прототипи, їхню долю я добре знаю. Між ними вже все добре. З часом усе налагоджується.

На яку реакцію глядача розраховуєте?

– Будь-яка реакція краща за її відсутність. Було б добре, якби хтось із глядачів зателефонував батькам. І просто поговорив.

Які відгуки чули та як сприймаєте, якщо це критика?

– Відгуки переважно позитивні. Але й були глядачі, які не вірили, що розмова героїв закінчилась би танцем. Комусь було дискомфортно дивитися через специфічний рух камери. Нормально ставлюся до критики. Будь-який фідбек вже класний за фактом своєї наявності.

Чому обрали саме таку назву?

– Ми спиралися на пам'ять. Не стільки на людську, скільки на оперативну. Хотілося, щоб фільм був як випадковий відеофайл, який ти знаходиш через декілька років.

У чому переваги та складності формату короткого метру?

– Коротка форма складніша через те, що за невеликий час треба розказати історію і дати змогу глядачу відчути емоції. Перевага, може, просто в тривалості виробництва.

Які фільми були орієнтиром, джерелом натхнення?

– Я не дивилася нічого перед створенням нашої роботи декілька місяців, спеціально. Щоб не надихатися кимось. І досі мало дивлюсь, так склалося. Сумую за фільмами.

У скільки обійшлося виробництво?

– Стрічка коштувала 11 тисяч гривень. Нам допомагали батьки.

Які виклики сьогодні стоять перед молодими кінематографістами?

– Лише фінансові. Усі інші шляхи повністю відкриті, мені здається. Тільки працювати над собою треба.

Які враження від "Молодості" та нагороди?

– Я не очікувала. Була вже рада змозі показати фільм на екрані, про перемогу навіть не думала. Які можуть бути враження, окрім позитивних? Я так багато вже давно не посміхалася.

Звісно, приємно бути частинкою фестивалю такого рівня. Рада багатьом знайомствам, що сталися за цей час. І дуже вдячна.

На що думаєте витратити грошовий приз?

– Або на певну техніку, або вкласти у наступну картину.

Над яким проєктом зараз працюєте?

– Наш наступний фільм "По кочках, по кочках, по маленьких квіточках, в ямку — бух" розповідає про 10-річну дівчинку, яка захотіла зіграти весілля, як дорослі.

Взялася за ідею, бо момент дорослішання здається мені одним із найтравматичніших. Хочеться попрацювати з цим.

Зараз шукаємо гроші. Провели кастинг, шукали локацїї. Перебуваємо на підготовчому етапі, але на скільки затягнеться — це питання. Бо цей фільм ми за свій рахунок точно, на жаль, зняти не зможемо. Там зовсім інший бюджет. Будемо старатися надалі.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україні потрібне кіно про домашнє насильство і токсичні стосунки

×