"Одяглася в хустку, як з шоколадки "Оленка"

5

Фото: Фото надані Анастасією Любченко

Про навчання у голландській мім-школі враженнями ділиться киянка Анастасія Любченко. Розповідає, як їй довелося бути цирковим конем і танцювати п'ятнадцять днів поспіль лінді-хоп.

В уяві звичайного українця, мім – це скоріше П'єро у чорному костюмі та білих рукавичках. У голландській мім-школі тільки так і "вдягаються"?

- Ні. Зараз я навчаюся трохи іншому... В естрадно-цирковому училищі мені викладали класичну пантоміму за школою Марселя Марсо. А це звичні нам – білий грим, цяточки на обличчі та обов'язковий акцент на руках. Оскільки руки можуть трансформуватися в різні уявлювані об'єкти – невидима стіна, плече друга, фотоапарат, ручка.

А в голландській мім-школі використовують тілесні акторські вправи Етьєна Декру. Власне у студії Декру займався і Марсель Марсо, який потім вдосконалював мистецтво пантоміми. У школі я вчуся сприймати власне тіло в русі та жестах. Викладачі в першу чергу звертають нашу увагу на те, як актор може бути присутнім тут і зараз. Без маски. Можливо це своєрідний магнетизм , харизма, яка або є в тобі, або немає.

Тобто в Україні немає мім-акторів?

- У розумінні цього поняття європейцями – немає. Вперше я дізналася про театр мімів, коли потрапила на майстер-класи МАРА (Moving Academy of Performing Arts) 2007 року. Заняття тривали в Україні протягом трьох років. Нам викладали сучасне перформативне мистецтво, мистецтво тілесного театру. У керівника МАРА Іде ван Хайнінгена я дізналася про школу мімів в Амстердамі. У нас в Україні нічого подібного немає. Тож я прочитала на сайті умови навчання, оформила візу і поїхала вступати до школи. На 10 місць подавалося більше 200 людей. Було багато іноземців – бельгійців, французів, іспанців. Ця школа дуже відома у світі.

Вступні іспити як і в театральних вузах – показати своє соло?

- Соло – це вже останній етап відбору. Перші два етапи тривали три дні по шість годин кожної доби. Ти приходиш на урок до викладача, виконуєш його завдання – тілесні вправи, вокальні імпровізації, перевтілення в різних персонажів. І кожні пів години приходить новий професор з комісії і спостерігає за вступниками. Ставить якісь там галочки у своєму списку. У кінці кожного дня тобі кажуть чи пройшов ти на наступний випробувальний етап. І лише на четвертий день – показуєш власне соло. Я вступила до школи – на електронну пошту мені прийшов лист із запрошенням до навчання.

У Європі доволі дорого вчитися. Ти пройшла на стипендію?

- Навчання у мім-школі платне, стипендій немає. І кожного року вони підвищують вартість на 500 євро. Студентам, які приїхали з країн-членів ЄС, треба було заплатити лише одну четверту суми (три чверті покривав ЄС). Оскільки я з України, то мені треба повністю платити за своє навчання. Перший рік коштував 3500 євро. У мене не було таких грошей. Я писала в різні фонди – "Фонд Віктора Пінчука", Фонд "Відродження" аби мені допомогли з оплатою. Адже я єдина, яка поступила в мім-школу з України. Раніше ніхто не мав змоги отримати ці знання. Ніхто не відгукнувся. Рік довелося пропустити. Тоді мама твердо сказала: "Доця, не ридай. Продаємо нашу дачу під Києвом і ти їдеш на навчання в Амстердам!" Я вирішила, що піду ще на якусь роботу в Голландії. Але проблема в тому, що зі студентською візою ти не маєш права працювати. Ну, мені все таки вдалося підробити в кафе миттям посуду з 7 до 11 вечора. Я пропрацювала так місяці два і кинула. Бо навчання з 9 ранку до 6 вечора. І ти маєш багато тренувалися під час уроків. Було просто фізично важко підробляти в кафе. Але скоріш за все і цього року буду знову там працювати. Думаю, якщо хочеш бути артистом – треба і посуд мити. Одне важливо – аби сили залишалися на мистецтво.

Що за ці два роки виявилося найважчим у навчанні в такому насиченому режимі?

- Спершу важко було призвичаїтися до самого розпорядку. Голландці дуже організовані. У них все відбувається з точністю до хвилини. Взяти до прикладу курсування трамваїв. У нас в Україні не можливо уявити, щоб на зупинці висів розклад руху "15:02", "15:07". Так само і з навчанням. Ми отримуємо розклад на весь рік, розписаний погодинно, з прізвищами усіх викладачів, майстер-класами та канікулами. Але мабуть найстрашнішим для мене все таки був вокал. Я люблю співати, але я чую, що погано співаю. Наприкінці цього курсу ми мали підготувати соло і заспівати без музики. Я вибрала пісню Земфіри "Небо Лондона". Навмисне співала російською, щоб вони не розуміли слів...

Поза навчанням маєш змогу виступати в голландських театрах?

- Лише як стажер. Приміром цього літа працювала в театральній компанії Orkater. Протягом п'ятнадцяти днів ми показували виставу "The Promised Land" на фестивалі Over het Ij Festival in Amsterdam. Це історія про емігрантів, які на початку минулого століття хотіли потрапити до омріяної Америки. Найбільше їх приїжджало до острова Елліс. Виставу показували на двох локаціях – реальні паром та ангар. У європейців дуже популярно робити вистави на закинутих заводах, в лісі, будь-де. Отже, глядачів ділили на жіночу та чоловічу половини (такий розподіл діяв у ті часи). Вони йшли на паром і ми протягом п'ятнадцяти хвилин танцювали лінді-хоп – джазовий танець темних людей, насичений акробатикою і надзвичайно запальний. Потім глядачі йшли до ангару, де раніше розвантажувалися кораблі. Тут я була емігранткою з Росії. На мені – хустинка, як з шоколадки "Оленка" та пальто в клітинку. Крім п'яти музикантів (гурт Kofferband), які увесь цей час вживу грали спеціально написані для вистави пісні, було ще п'ять акторів з нью-йоркської драматичної школи та два міма (мої колеги по школі). Тексту практично не було. Надія на "золоті ріки" в Америці, розчарування, хвороби та нестачу грошей тогочасних емігрантів ми показували через пластику рухів, жестів, парних танців.

Крім експериментів з простором, тілом та глядачами, чому ще вчать у мім-школі?

- Наприклад, спостерігати себе в просторі. Просто стояти перед аудиторією і нічого не робити. Бути самим собою. Іншого разу нам дали вправу – помінятися статями. Дівчатам треба було уявити себе хлопцями і викладачка роздала нам чоловічі труси. Каже: "І покладіть щось собі між ніг. Адже сидіти ви повинні по-іншому, по-чоловічому". А ще доводилося грати циркового коня. При цьому показати коня в людському тілі. За два роки не всі студенти справлялися із завданнями. З 12 людей на моєму курсі залишилося вже 8.

Є роль, яку тобі було важко зіграти?

- Відмовилася від однієї вистави через нездужання. Тоді ще не знала, про що вона. Потім, коли побачила на сцені акторів, думала "Чи зможу так?". Усі виступали голими. І було дуже багато пластичних, акробатичних рухів.

Пластика тіла, жести – це головний інструментарій міма? Яким він є перед глядачем?

- Техніка тіла – це мова, яку має знати кожен актор. Все іде від власного тіла людини. При цьому актор може використовував текст, костюми, декорації, місце показу, проекції на стіну чи на себе. Мім в першу чергу за допомогою свого тіла задає атмосферу вистави. Коли на кілька днів я приїжджаю до Києва, то влаштовую для знайомих акторів, колишніх одногрупників майстер-класи. Думаю, в майбутньому майстер-класи розростуться в проект "Mime Wave" і ми зможемо залучати до занять та спільних вистав викладачів з різних театральних шкіл. А поки на майстер-класах я показую пластику вправ, ділюся тим, що дізналася у мім-школі. Вчуся прислухатися до власного тіла.

×