Обрав карпатських буйволів замість коханої німкені

 

Усі фільми програми – про пошуки власної свободи та ідентичності. Герої певною мірою диваки, інакші. Кожен слідує за мріями, які не завжди прийнятні та зрозумілі для суспільства.

Про це каже Дар'я Бассель, програмна координаторка 18-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Розповіла Gazeta.ua про 5 стрічок Національного конкурсу.

"Рози. Фільм-кабаре" – реж. Ірена Стеценко

– Дебютна стрічка Ірени Стеценко розказує історії семи артисток театрально-­музичного гурту Dakh Daughters. Через їхні життя і творчість дивимося на новітню історію. Режисерка працювала над картиною 7 років. Почала під час Революції гідності, коли мистецтво для київського фрік-кабаре стало способом осмислення подій в Україні.

Знімала Dakh Daughters під час концертів, роботи в театрі, виступів на фестивалях. У кадр потрапляють шматки інтерв'ю. Бачимо артисток і на сцені, і за лаштунками. Зокрема під час Майдану.

Виконала велику роботу зі звуком. Записували й монтували, щоб слухати в кінозалах. З цього можна було би зробити альбом.

"Казка про Коника" – реж. Уляна Осовська, Денис Страшний

– Розповідає про громадського діяча, художника, монаха Анатолія Лютюка. Він українець, але з 1970-х живе в Таллінні. Нині – у кам'яній вежі. За СРСР вів підпільну діяльність за відновлення незалежності Естонії та України.

Події стрічки обертаються навколо Майдану та війни. Герой допомагає українським бійцям на Донбасі. З 2014-го доставляє гуманітарну допомогу у прифронтові міста. Паралельно знаходить матеріал для творчості. Змайстрував дерев'яного коника – це його вигаданий персонаж. На Донбасі збирав документальні історії, що відбувалися на фронті, і творчо обігрував. Зробив книжку ілюстрацій із цим коником. Про війну й те, що любов усе переможе.

Це другий повнометражний фільм пари кінематографістів Уляни Осовської та Дениса Страшного. Зробили в копродукції з Естонією. Працювали кілька років. Це споглядання життя героя. Були в естонській столиці, в його монастирі, їздили на Донбас. Фільмували все, що з ним відбувається.

"Сіль із Бонневілю" – реж. Семен Мозговий

– Назар і Макс – любителі мотоциклів і швидкої їзди. Проводять більшість часу в гаражі десь на околицях Києва, готуються до перегонів у США. Змагання відбуваються на дні висохлого солоного озера Бонневіль у штаті Юта. Це головний у світі майданчик із встановлення рекордів швидкості. Чоловіки доводять до ладу старий "Іж-49" і їдуть до Америки. Перемагають.

Це дуже чоловіче, споглядальне кіно з красивою операторською роботою. Показує шлях до успіху. Драма розгортається після перегонів. Бо один повертається додому, а другий залишається у США.

Не впевнена, чи можна назвати історію мотивувальною. Звісно, це українці, які стають чемпіонами. Тут є чим пишатися. Але їхня дружба розпадається. На початку ми бачили потужну команду. Наприкінці цим двом більше не по дорозі. Відчуття гепіенду немає.

2 роки тому "Історія зимового саду" Семена Мозгового отримала головну нагороду Національного конкурсу Docudays UA.

"Земля Івана" – реж. Андрій Лисецький

– Головний герой фільму-портрета – Іван Приходько, один з останніх народних художників України. Самоук, який живе в селі Дударків Бориспільського району Київської області. Творить наївне мистецтво. Стрічка – про його світосприйняття, взаємини з реальністю.

Є певний конфлікт і драма. Бо живе відсторонено, але в певний момент артдилери пропонують йому зробити виставку в Мистецькому арсеналі. Бачимо реакцію публіки на роботи митця та його самого в не дуже звичному просторі.

Це дебютна стрічка оператора. Певною мірою гібридне кіно. Андрій Лисецький міксує споглядання сцен із побутового щоденного життя Приходька з моментами, де той постає як шаман. Наприклад, коли треба бити в бубон, аби пішов дощ. Це гра, постановні епізоди. Через такий художній образ режисер розкриває містичний погляд героя на світ і надприродне в ньому.

"Май далеко – май добре" – реж. Ганна Ярошевич

– Німець Мішель мріяв жити далеко від цивілізації, в карпатському селі. Розводити й рятувати вид водяних буйволів, що вимирає. Що він і зробив. Купив землю, познайомився із сусідами, вивчив закарпатський говір. Жив у горах кілька років. Іноді повертався в Німеччину. Там закохався. Вона мала дітей від попереднього шлюбу й не хотіла їхати в Карпати. Мішель постав перед вибором. Слідувати за почуттями, але жити, як йому не подобається. Або за мрією, але без коханої. Врешті залишається в Карпатах із буйволами. Але потім трапляється інша німкеня, яка готова бути з ним і займатися фермерством. Розділила його мрії і любов до землі.

Найцікавіше тут, що лежить на поверхні, – це автентика Карпат. Місцеві жителі, природа, говірка. Але на глибшому рівні – універсальна історія. Показує людину, яка проходить шлях дорослішання. Постає перед вибором: іти до кінця за покликанням, навіть якщо воно іншим здається божевільним, або пристосуватися до соціальних норм. У цьому сенсі кіно апелює до кожного.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переїхав на Донбас, аби врятуватися від війни

×