"Нині не існує країни, крутішої за Україну" - художник Нікіта Тітов

35

Плакати харківського художника Нікіти Тітова стали символами героїзму захисників України у війні проти країни-загарбниці Росії. Картини, на яких художник вже вісім років зображує українських воїнів і волонтерів, поширюють в інтернеті. Митець створює новий плакат щодня. Ще до початку війни Нікіта Тітов створив авторські герби українських міст, у яких підкреслив силу й міць України. Після захоплення Росією острова Зміїний, намалював картину з червоним кораблем-Кремлем, що тоне в крові. Тоді прикордонники острова Зміїний на заклик ворожого корабля здатися - сказали фразу "Російський воєнний корабель, іди нахуй", що стала крилатою. Картину Нікіти Тітова з цим висловлюванням-протестом проти окупанта розтиражували на білборди в різних містах України. Зображення з'являється на заставках телепрограм, його використовують на принтах одягу.

Gazeta.ua поговорили з художником-плакатистом про мотиваційні картини, які піднімають бойовий дух українців у час війни, про меседжі-картини до українців та іноземців та про те, якою художник зобразить Україну після перемоги.

Загалом був внутрішньо готовий, що станеться повномасштабна війна. Останні вісм років малюю про всі події, які відбуваються в країні, і про війну також. У мене багато знайомих військових, тих, хто був на фронті ці роки - і захищає країну зараз. Відчуття, що почнеться повномасштабна війна - було. Але ніхто не знав, коли це саме.

23 лютого був у Харкові, приїхав напередодні у справах і побачити друзів. Зустрілися з подругою Уляною. З нею в нас все життя збігалися графіки - ми ввечері працювали, а потім гуляли нічним Харковом. Тієї ночі теж зустрілися, гуляли містом десь до 3:00. Коли повернулися додому, вона лягла спати. А я як людина, яка зазвичай вночі малює - довго не міг заснути. Якраз о п'ятій ранку почав надходити сон - тоді почув вибухи. Розбудив подругу - побачили заграву. Одразу стало зрозуміло, що це не феєрверк. Це напад. Почалася війна. Але саме в той час був розпач, оскільки не розуміли, що робити далі, як все відбуватиметься. Від цього був шок.

До Харкова приїхав лише на день, увечері мав повертатися. Вдень сходив у літературний музей, в якому раніше працював. Побачив там колишніх колег. Здавалося, що вони спокійно складають колекцію музею. Насправді збирали експонати для того, щоб їх уберегти. Зайшов до подруги Ірини Іллінської - вона класна харківська художниця, з сильною громадянською позицією. Зараз всі, кого знаю, мають сильну громадянську позицію. А вона була така з початку війни - активна, займалася волонтерством, їздила тоді ще в АТО. Зустрівся з нею, поговорили - а потім поїхав на вокзал.

Людей на вокзалі 24 лютого було багато - стало зрозуміло, що виїхати складно. Пройшовся уздовж потяга. Питав провідників, чи можуть взяти до себе. Одна провідниця пішла назустріч, сказала: "Заходь". Я хвилювався, в Києві чекала мати, яка злякалася вибухів. Ми нещодавно переїхали з нею до столиці, мама залишалася там сама. Мені було важливо приїхати до неї якомога швидше, бо була сильно налякана. До Києва прибули вже вночі - була перша комендантська година. На вокзалі зустріли друзі, відвезли додому. Мама заспокоїлася.

 

З 24 на 25 лютого намалював плакат із обрисами острова Зміїний у червоних-чорних кольорах. Підписав "Героям слава!" Малюю щодня, і щодня це нова думка, нова робота.

Нову геральдику почав робити десь за місяць-півтора до війни. Намалював спершу герб Києва, потім Одеси, тоді Харкова. Згодом почали додаватися інші міста. Зобразив майже всі, окрім кількох міст на заході України. Була головна думка - зробити такі символи для міст, які розташовані вздовж кордону з орками. Міст, які перші зустрічатимуть цю навалу. Була думка показати міць, що Україна дасть відсіч загарбникам. Це була оборонна концепція, прагнув зобразити сильними ті міста, які першими зустрінуть ворога. Був упевнений, що дадуть потужну відсіч. Таке було відчуття - і, як ми бачимо, так воно і виходить.

Завжди знав, що українці здатні на великі речі, але не думав, що це буде настільки потужно. Я завжди вірив в Україну, пишався. Звісно те, що зараз відбувається - це за межами уяви. Як виявилося Україна - це країна надлюдей, суперменів. Це вражає й захоплює. Але однієї емоції тут бути не може. Коли розумієш, скільки людей гине, захищаючи свою землю від загарбника, скільки людей втрачає, все, що їм дороге - це важко. Тут не може бути однієї емоції захоплення - тут і біль, і гордість, і горе, і бажання допомогти, долучитися.

Не адресую жодних меседжів за кордон, принаймні навмисно. Створювати роботу для закордонного глядача виходить зрідка. Нещодавно зробив картину, щоби подякувати Європі, Штатам за те, що нам допомагають, бо це важлива підтримка. Хотів навіть казати не про військову допомогу, а про допомогу людей. Багато українців зараз отримують її від європейців, американців, канадців. Тут роботи вдячності можна ще робити й робити. Поки що створив дві. Але загалом створюю те, що мені близьке, що відчуваю. А мені ближче те, що відбувається саме в Україні.

Звісно, я розумію, що мої роботи зараз дивиться багато людей. Є велика відповідальність. Але головне для мене завжди - передавати те, що відчуваю, що важливо. Зараз час, коли багато художників долучилися до інформаційної боротьби. До активної фази цим займалися не така кількість людей в Україні. Андрій Єрмоленко, Максим Паленко, Олександр Ком'яхов, Олександр Грехов і ще деякі. Зараз долучилися й інші митці. Це тішить. Почали казати про героїзм воїнів, Україну у війні - і це потрібно. Візуальне мистецтво максимально наглядне. Легко розповідає людям про те, що відбувається. Меседжі чітко зчитуються і вони зрозумілі не лише в Україні.

Зараз, як завжди, роблю те, що можу і вмію. Про теми, на які пишу, спілкуюся із друзями. У мене є близька подруга Ліля Лилик - із нею часто обговорюємо, про що зараз було би потрібно сказати. Але при тому намагаюся у всіх своїх роботах бути максимально чесним. Кожна з них - це те, про що я думаю, переживаю.

Зараз українцем бути - це гордість. Нині в світі не існує другої настільки крутої й потужної країни як Україна. Те, що відбувається зараз, страшною ціною, але формує таку країну мрій. Раніше це було метафорою - скоро може стати реальністю. Майбутнє України саме таким і буде. Це великий шанс для України й українців змінитися так сильно, що станемо взірцем для всіх інших держав.

Фото: Нікіта Тітов

×