Микола Жулинський на новий рік переодягся повією

Фото: Фото Валерії Радзієвської

На святкування нового 1985 року Микола Жулинський переодягнувся повією. Поруч сидять Ліна Костенко з дочкою Оксаною

У письменницькому будинку в Києві по вулиці Олеся Гончара, 52 20 років тому сусіди-письменники гучно відзначали свята.

Письменниця Раїса Харитонова згадує, що у 1995 році найбільше всіх потішив академік Микола Жуланський, який вбрався у коротку спідницю, майку й капелюшок, імітуючи повію.

"На Новий рік ми „водили козу". Пам'ятаю, як Жулинський з Яворівським прийшли до нас колядувати, а потім: – "А ну, Талалай, давай зважимо твій талант, – каже Микола Жулинський. – Неси свою книжку, чи ж потягне на Державну премію? – кладе тоненьку збірочку віршів на одну шальку терезів, а на другу – пляшку коньяку ставить. – Ні, - каже критик Григорій Сивокінь, - тобі, Льоню, до премії ще пити й пити, тобто писати й писати!" У 1985 році Микола Жулинський переодягнувся на новий рік повією. Був у короткій спідниці, в майці і капелюшку, з нафарбованими губами. Інші на мушкетерів часто перебиралися. Іра Жиленко шила всім костюми.

Поетеса Світлана Йовенко розповідає, що письменники Микола Жулинський і Володимир Яворівський були головними баламутами в будинку.

"Яворівський і Жулинський були завзяті парубки, приходили самі й колядувал, навіть якщо на вертепи їх не кликали. У нас в будинку хол великий — можна хороводи там водити. Ліна Костенко дзвонила мені на Різдво: "Світлано, беріть доньку і біжіть, в нас у холі вертеп". На вертепи до Ліни Костенко приходили сусіди вибрані, ті, кому вона дзвонила. А Жулинський сам приходив.

Дитячий письменник Анатолій Качан хвалиться, що на маскаради маски робили самі: "Серед письменників заведено так: спочатку було слово, а в кінці фуршет. Сусідські застілля ми дуже любили. В ті часи я на новий рік бджолярську маску одягав. А після Чорнобиля все як одрубало. Тепер у гості ходять вибірково. У Ліни Василівни — особливий статус, вона завжди трималася герметично. Я бував у неї, бо працював у Шевченківському комітеті, і потрібно було то те, то те передати. Дзвоню в двері. "Та заходьте вже", - каже. Коли вже говорила, там важко було слово десь вставити", - багатозначно хитає головою і підводиться.

Ностальгує за минулим веселим сусідським життям і письменник Павло Щегельський "Усе запросто тоді було: "Привіт!" — "Привіт". — "Що там у тебе?" - "Розетка розкрутилася. Зайди подивишся". - "Та я не тямлю в цьому нічого". - "А ти зайди просто подивитися". Ми розетку подивимося, по чарочці наллємо і пішло-поїхало. А потім якось погасло: той, цуцик, запанів, а той ще ніяк не до святкує, а треті вже обросли сім'єю".