Фото: artdoc.media

22 червня о 19:00 фільм "Безсмертний" буде відкритий для перегляду на DOCU/SPACE. Стрічка буде доступною онлайн на території України та таких країн: Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова, Росія, Німеччина.

Дія картини відбувається в Апатитах, промисловому містечку Мурманської області Російської Федерації, де колись був трудовий табір. З тих пір життя містян принципово не змінилася: вони працюють на тому ж підприємстві, живуть в однотипних будинках, схожих на бараки, рано вмирають, проте тепер роблять це добровільно. Діти навчаються танцям та вступають в Юнармію, за сюжетом. Чи здатна людина бути вільною в імперіалістичному суспільстві, чиї заплутані і таємничі структури панують над її свідомістю змалку? Фільм надає свіжий погляд на створення російського громадянина.

Картина отримала головний приз на фестивалі "Артдокфест" в Ризі, перемогла в документальній секції фестивалю в Карлових Варах і висунута від Естонії на премію "Оскар".

"Герої фільму – діти, які вступають в патріотичний рух "Юнармія" і відвідують танцювальний гурток. Вони народилися через 15-20 років після краху СРСР, але живуть в радянському світі, і виховують їх як піонерів брежнєвсько-андроповської епохи. Дівчата танцюють під гармонь, хлопчики вчаться вбивати ворогів. Наставники Юнарміі, путінського комсомолу, тупоголові солдафони, вчать їх любити батьківщину так, як любив її льотчик-камікадзе Гастелло. Десятирічним вселяють думку, що краща доля для чоловіка - загинути за батьківщину в Сирії. Це мертва петля історії, архаїчна п'єса, де ролі збереглися з часів ГУЛАГу, і головна мрія ув'язненого - зробитися наглядачем, - написав Дмитро Волчек, головний редактор сайту "Радіо Свобода".

"Це документальна антиутопія. Простір – постапокаліптичний: руїни, вмираючі будівлі, металеві конструкції. Час - радянське "завжди", час безсмертних подвигів і щоденної праці. Дійові особи - натовп або колона, людська маса, знята зі спини, підлітки, в крайньому випадку - самотній робітник чи одинокий пам'ятник, теж, втім, знятий зі спини. (Дорослі - це не люди, а функції: або машини по вихованню інших машин, або фотографії на кладовищі. Діти - слухняні, і тому щасливі - поки що відокремлені від функції, поки ще задають питання, поки що колупають в носі, поки ще живі. Але вже готові завмерти на місці, впасти і віджатися, стати героєм Вітчизни, - йдеться у рецензії Ксенії Рождественської для журналу "Искусство кино".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фестиваль "Тиждень швейцарського кіно" стартує онлайн

В Україні прем'єра стрічки відбулася у квітні в рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини. "Безсмертний" здобув головну нагороду підліткового журі.

" Цей фільм почався із питання, що таке свобода, - розповідає режисерка Ксенія Охапкіна з Санкт-Петербургу. - Мої батьки були дисидентами, боролися із радянською системою. Мали через це багато проблем. Вся радянська економіка була побудована на примусовій праці, рабстві. Коли подивитися на Апатити чи інші міста на півночі Росії - вони не створені для життя і волі. Там не було поселень до появи трудових таборів. Все, що в містечку є, - це робота на фабриці. І ця культура створює простір для пропаганди. Батьки зайняті, тож після школи діти змушені йти до будинків культури. Така ситуація використовується, щоб сформувати розум, мислення, цінності цих хлопців і дівчат. Те, що вони там роблять, схоже на шоу. У Радянському Союзі людям були запропоновані штучні ідеї, які так само переносилися на сцену. Я не знала, що в цьому містечку буде Юнармія. Спочатку були військові клуби, озброєні хлопці, репетиції. Потім з'явилася Юнармія. Цей рух почався з маленьких містечок як Апатити, перекинувся в Крим. Фактично це прикриття для пропагандистських експериментів.

Люди просто не знають, що таке війна. Афганістан, Чечня, Сирія, Україна - це щось від нас дуже далеке , що показують по телевізору. І є ідеологія, що ми виграли Другу світову. Тобто молоді пропонують взяти участь у грі, де вони можуть виграти. Росіяни не розуміють, що війна - це кров, вона може бути огидною. Що смерть за велику ідею це не приємно, що вбивати людей важко. Молоді не вистачає уваги, любові. А в таких клубах вони отримують відчуття, що є частиною спільноти. Мені їх шкода. І ще це страшно. Бо молодь не знає, в яку реальність потрапляє через це шоу".

×