Кінокритик Олексндр Гусєв назвав Gazeta.ua 4 найкращі українські фільми року, який минає.

Жанр: короткометражний фільм

Стрічка: Цвях

Режисер: Філіп Сотниченко.

В цьому році режисер представив свою нову короткометражну стрічку "Цвях". Картина викликала фурор спочатку Одеському кінофестивалі, а потім на кінофестивалі "Молодість". Фільм став кінопроривом у українському короткому метрі й додав ваги Сотніченку, як режисеру. Це цікава і чудово реалізована ідея псевдо документального кіно. Багато хто із глядачів вважали, що фільм дійсно документальний. Такого ефекту досягли завдяки специфіці зйомки, відмінній роботі художників і костюмерів. Через яскраві деталі Сотніченко відтворив атмосферу київської квартири 1990-х років. Зважаючи на його вік, це дуже незвично. Головна героїня Валентина працює в банку в Ліхтенштейні. До 13 років вона жила в Києві. Пам'ятає українську та російську мови. Грала на скрипці. 1996-го разом із матір'ю емігрувала у Швейцарію. У стрічці показані останні дні перебування Валентини в Україні. Це — її концерт у музичній школі та прощальний вечір. Уся сім'я зібралася за столом і обговорювала майбутнє дівчини. На прикладі однієї сім'ї розкривається історія всього українського суспільства за останні 25 років.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Трохи еротики, трохи божевілля, трохи матюків" - на "Молодості" представили програму "Національний конкурс"

Жанр: документальний фільм

Стрічка: Українські шерифи

Режисер: Роман Бондарчук

Документальний фільм "Українські шерифи" несподівано для багатьох висунули від України на кінопремію "Оскар" за найкращий фільм іноземною мовою. Він отримав спеціальний приз журі за найкращий повнометражний документальний фільм на Амстердамському міжнародному документальному кінофестивалі. Дія стрічки відбувається в селі Стара Збур'ївка на Херсонщині, де практично немає міліції. Функцію охорони громадського порядку беруть на себе двоє місцевих жителів — 50-річний Віктор Кривобородько і 44-річний Володимир Рудьковський. Віктор і Володя суміщають обов'язки міліціонерів і соціальних працівників: вгамовують сімейні сварки, присікають бійки між сусідами, шукають потопельників. Займаються усім, окрім кримінальних злочинів. Збур'ївка по своїй суті - це уся країна. Коли фільм показали, виявилося, що він орієнтований саме на українську аудиторію. Бо саме ми можемо побачити до якої міри метафорично в ньому показані наші спроби збудувати громадянське суспільство на руїнах диктатури. У назві є посилання до американського Дикого Заходу. Це не випадковість, не прикраса чи декорація. Ця картина описує своєрідний український рубіж між цивілізацією і варварством.

Жанр: історична драма

Стрічка: Моя бабуся Фані Каплан

Режисер: Олена Дем'яненко

Через "Мою бабусю Фані Каплан" зійшлися в масових суперечках і глядачі, й критики. В ньому донька вчителя закохується в одеського анархіста Віктора Гарського. Замість нього 16-річною потрапила на каторгу. Через 10 років заслання осліпла. Гарський призначив їй побачення біля заводу Міхельсона в Замоськворецькому районі Москви. Саме там трьома пострілами поранили Леніна. Фільм важливий, бо містить відхід від звичних тем і штампів українського історичного кіно. Ми звикли, що у вітчизняних картинах міфи з часів Радянського Союзу не просто руйнуються, а їм на зміну пропонують нові. По суті, це ті ж міфи, але їх ідеологічний виворіт. Тут ми бачимо повну відмову від міфотворчості. Ця стрічка змушує глядача засумніватися в знанні історичної правди. Показує, що за бронзою пам'ятників приховуються звичайні, нещасні люди. Вони мають свої вади і маленькі радості. Ці люди ховають своє розчарування за революційною боротьбою. Цікава жанрова гра картини: історичний фільм сплітається з псевдо документалістикою, детективом та мелодрамою. Негативні відгуки критиків закономірні. У фільмі багато підкреслено постановочних моментів, бо дія розвивається не зовсім у реальності. Історична дійсність поєднується з особистим сприйняттям героїв. Головна героїня Фані Каплан не може відрізнити об'єктивну дійсність від своїх уявлень та мрій. Режисер натякає, що у нашому сприйнятті минулого реальність ми не в змозі відрізнити ні від пропаганди, ні від самообману.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Паралельно з вірусом грипу по Україні ходить інший вірус - Філатов

Жанр: мелодрама

Стрічка: Гніздо горлиці

Режисер: Тарас Ткаченко

Зараз з'явилось багато картин, які описують нашу щоденність. Прикладом є цьогорічний фільм "Гніздо горлиці" режисера Тараса Ткаченка. За сюжетом після кількох років роботи в Італії жінка приїжджає в рідне буковинське село. Вона вагітна від заможного працедавця. Стоїть перед складним вибором: повернутися за кордон або спробувати зібрати докупи уламки сімейного щастя. Це перший фільм, присвячений проблемі наших заробітчан. Він розкриває трагедію звичайної української сім'ї. Розповідає про труднощі перебування людини у чужій країні. Показує, що повернутись на Батьківщину так само важко, як і жити далеко від неї. Героїні доводиться долати відчуженість зі своїми роботодавцями, які їй відмовляють у праві на людську гідність. Коли вона повертається, виявляється, що члени її сім'ї вже відділені від неї.

×