"Треба було їсти огірок і посміхатися" - фотограф привезла з Непалу найколоритніші знімки

17

Фото: Фото надані Оксаною Заграй

У Львові в кав'ярні-галереї "Штука" відкрилась виставка фотографа Оксани Заграй. Експозицію "Непал в кольорі" показують до 31 серпня.

Упродовж чотирьох років Оксана Заграй працює за напрямком весільна фотозйомка. Каже, що пейзажна фотографія не її жанр, однак у Непал податися без техніки, те саме, що в засніжені гори без лиж. Це країна, де дрібними крадіжками займаються мавпи, а подібно до безпритульних собак вулицями гуляють священні корови. Про це вона розповіла в інтерв'ю Gazeta.ua.

"Прилетіли ми 13 квітня. Їдемо в таксі, довкола темрява. Вулиці освітлюються вивісками магазинів та свічками, люди усі метушаться, кричать. Питаємо: що сталося? А вони кажуть, що Новий рік святкують. І не просто новий, а 2070. Чому там саме цей рік нам так й ніхто з місцевих не зумів точно пояснити".

Поїздка в Непал виявилась спонтанною. Чоловік фотохудожниці займається альпінізмом. До цього часу державу в Гімалаях він вже бачив, однак підкорити найвищу вершину світу Еверест – так і не зміг. Тож вони вважали за обов'язок оглянути базовий табір гори.

"Перед поїздкою ми тренувалися півроку. Піднялися на висоту 5,5 км, на крайню точку базового табору. Там кисневе голодування, і мозок просто не витримує, починаються галюцинації. Багатьох людей звідти зносили на гелікоптерах. Нам пощастило, що зуміли піднятися. Сам похід тривав 12 днів: 8 днів підіймалися вгору, 4 – верталися назад. Щодня йшли впродовж 7-8 годин різноманітними східцями, стежками".

Ночували в гірських готелях. Але це точно не для любителів комфорту. За описом Оксани Заграй, це своєрідні бараки, без світла, опалення та води. Лише ліжко, і все це закривається на колодочку. Навіть вікна є не усюди, високо в горах – їх узагалі немає. Офіційна мова в Непалі – англійська, однак її вони знають дуже погано.

"Їхня англійська жахлива. Питаєш одну людину – вона тобі говорить одне, іншу – вона геть протилежне. Без гіда в гори йти заборонено. Але й він, працюючи 15-18 років з туристами, англійською володіє на середньому рівні. Я його постійно про щось розпитувала, тож він намагався йти все швидше і швидше вперед, щоб ми його не наздогнали. Коли ми йшли через чайні плантації, побачили колоритну сім'ю. Попросили, аби гід їх про щось запитав. Але він сказав, що не може, бо не знає їхньої мови. Тобто вони навіть між собою не завжди можуть порозумітися".

Непальці узагалі не мають поняття, де розташована Україна.

"Ми зустріли викладача університету, з ним розговорилися. Він знав, де Україна, але здивував іншим. Реакцією, коли дізнався, що в нас є своя окрема мова. Гадав, що ми розмовляємо англійською".

Рис у Непалі їдять на сніданок, обід та вечерю. Додають дуже багато спецій, що виходить не рис із спеціями, а навпаки. Жителі долини їдять м'ясо, переважно курятину. В гімалайську частину м'ясо потрапляє вкрай рідко - проблема в транспортуванні. Уся їжа принесена руками, зазвичай цим займаються портери. Ними можуть працювати, як маленькі дітки, жінки, так і чоловіки.

"Огірок – цінний делікатес. Його на прилавках виставляють поряд з фруктами. Ми в Катманду познайомились із сім'єю. Вони за нами бігли – хотіли сфотографуватись - ми, мовляв, незвично для них виглядаємо. А потім вирішили нас пригостити чимось смачним. Я думаю зараз спробую чогось екзотичного. А тут огірки,як на насіння, з перцевою поливкою. І треба було їсти й усміхатись".

Дивує і спосіб життя непальців. За словами Оксани Заграй буддизм для них не релігія, а тип життя. Вони не метушаться, спокійно ходять вулицями. В них же багато життів попереду, свято вірять в реінкарнацію. Тому в цьому житті не обов'язково щось робити, можна спати на вулиці, хату не будувати, а в наступному все надолужити.

"Серед міста гуляють бродячі священні корови. Уявіть собі дорога в чотири ряди, і тут посередині лежить корова. Ніхто й сигналу не подасть – всі об'їжджають. Ці корови бездомні, харчуються на смітниках чи крадуть із прилавків. Священний статус не обов'язково щось добре".

У джунглях можна кататися лише на слоницях, виявляється слони більш дикі і не пристосовані до того, що на них будуть кататися верхи. Одночасно на слоницю сідає четверо людей, п'ятий – погонич.

"Але й слон доволі специфічна тварина. Ми мали їздити джунглями. Та раптом їй стало спекотно і вона захотіла скупатися в річці. Що ми не викрикували, вона все одно вперто купалася впродовж півгодини. Ще й поливала нас хоботом і нервувалася, чому на неї вода не потрапляє. Потім захотіла ще й зануритись. Серед міста часто бешкетують мавпи. Варто лише засвітити бананами і ціла зграя мчить відбирати те, що впало в око. Правда мавпи дуже небезпечні. Після укусів гострими зубами погано і довго затягуються рани"

×