Ексклюзиви
Субота, 11 травня 2019 21:45

Молоде покоління кримських татар має інше бачення майбутнього — режисер фільму "Додому" Наріман Алієв

Молоде покоління кримських татар має інше бачення майбутнього — режисер фільму "Додому" Наріман Алієв
Характери героїв — це збірні проекції кримськотатарського народу. Фото: Романа Батрак

Український фільм "Додому" потрапив до конкурсної програми "Особливий погляд" 72-го Каннського міжнародного кінофестивалю. Пройде 14-25 травня на півдні Франції.

— Каннський фестиваль - це світова прем'єра, початок шляху нашого фільму, - каже режисер "Додому" Наріман Алієв. - Сподіваємося, в майбутньому у нас буде можливість презентувати наше кіно в усьому світі, розповсюджуючи українські та кримськотатарські мотиви, розповідаючи нашу історію та культуру.

Після анексії Криму 2014 року двоє синів кримського татарина Мустафи поїхали до Києва. Старший син Назім гине на війні на Донбасі. Батько вирушає до столиці, щоб повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати в Криму згідно з мусульманськими традиціями, за сюжетом.

Gazeta.ua поспілкувалася з режисером Наріманом Алієвим на прес-конференції, присвяченій участі України в Каннах.

Що для вас було визначальним у сценарії стрічки "Додому"? Яка тема була основною?

— Проблематика фільму має кілька прошарків, але основне — це особисті взаємини між батьком і сином. Фільм базується на конфлікті поколінь. Тому це історія досить універсальна, але при цьому вона оброблена кримськотатарською тематикою та культурою. Завдяки цьому стрічка має цінність для глядача ззовні. Тому що він бачить історію, яку розуміє, але при цьому в обставинах, які йому не були відомі дотепер.

Характери героїв — це збірні проекції кримськотатарського народу. Старше покоління було народжене в депортації, в Середній Азії. Вони виросли поза межами батьківщини і зробили все, щоб повернутися сюди згодом, хоча ніколи не бачили Криму до цього. А молодше покоління — це те, яке народилося вже в незалежній Україні й не знало, що таке депортація та Радянський Союз. Має більш космополітичне бачення як свого, так і загального майбутнього.

У кожного з цих бачень є свої плюси й мінуси, але ми намагалися зробити певний конфлікт. Не біле й чорне, а щоб мати дискурс щодо нашого майбутнього та нашого місця сьогодні. На мапі світу, на мапі України та в житті Криму. Зрозуміти важливість коріння. Для того, щоб мати своє майбутнє, ти повинен знати своє минуле.

Ви звертаєтеся передусім до українського чи західного глядача?

— Коли ти розробляєш фільм, то робиш його для того, щоб його побачили. Якнайбільше глядачів - це найкраще. Це мистецтво, яким ти намагаєшся ділитися з іншими. Ти не робиш його для себе.

Ми дуже довго працювали, щоб історія була універсальною та зрозумілою в Мексиці, Колумбії, Китаї та Україні. Але водночас такою, що базується на кримськотатарській культурі, побуті, взаєминах між батьками й дітьми.

Якщо наразі в Європі культура глядача вища, ніж в Україні, це не означає, що ми робимо фільм виключно для європейців. Кіно — це мова. Є таке поняття — кіномова. Як і будь-яку іншу, її потрібно вивчати, аби зрозуміти.

Те, що зараз в Україні популярніші якісь більш мейнстримні закордонні картини - це не є ознака того, що українське кіно або глядач погані. Просто щоб люди розуміли більше, їм треба це розуміння давати. І це відбувається поступово. Як навчання читанню. Спочатку дітей навчають розрізняти літери, потім склади, слова, словосполучення, а після цього вже читати абзацами. А коли глядач може розрізняти тільки слова, йому важко прочитати, наприклад, "Сто років самотності" та зрозуміти, про що воно. Цей процес в Україні почався в останні десять років для того, щоб залучати глядачів в українські реалії кінематографа. Бо вони відрізняються від закордонного, яким був насичений український кіноринок протягом усього часу.

Окрім власне виробництва й випуску якісних фільмів, які ще шляхи навчання аудиторії?

— Це багатовекторна ситуація, яка не корелюється з одним тільки компонентом. Не можна сказати, що робиться тільки погане кіно. Чи що кінотеатри не хочуть щось показувати, а глядач - дивитися.

Для того, щоб індустрія у нас була краща, треба починати передусім із навчання та практики. Аби українські кіномитці мали змогу робити дедалі кращі роботи.

Щоб кінотеатри більше вірили в українське кіно, їм треба давати кращий продукт, щоб глядач до них більше йшов.

А глядачу потрібні як якісний продукт, так і змога дивитися його на великому екрані.

Тут усюди є свої аспекти й нюанси. Немає якогось одного рішення - що ми дамо мільярд доларів на розвиток кінотеатрів або вивчення історії кіно у школах, це не зробить весь процес одразу кращим. Це багатовекторна проблема, для розв'язання якої кожен із нас виконує свою роль та працює над своїм завданням.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розповіли про учасників Каннського кінофестивалю від України

Програма українських заходів у межах Каннського кінофестивалю має такий вигляд:

16 травня – український прийом, що пройде за підтримки Посольства України у Франції;

17 травня – бізнес-ланч Meet Ukrainian Producers, який проводиться четвертий рік поспіль Фондом Ігоря Янковського спільно з Держкіно;

22 травня – світова прем'єра фільму "Додому";

23 травня – світова прем'єра фільму "Анна".

Зараз ви читаєте новину «Молоде покоління кримських татар має інше бачення майбутнього — режисер фільму "Додому" Наріман Алієв». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі