Міжнародний фестиваль історичного кіно пройде у Києві

Це єдиний в Україні фестиваль історичного кіно. Таких у світі небагато - у румунському Рашнові, бельгійським Ватерлоо та у Франції. Ще є історичний фестиваль військової тематики у Польщі. А також кілька фестивалів документального кіно, де є окремий історичний блок, наприклад в іспанській Сарагосі. Ми зареєстровані на найбільшому міжнародному ресурсі з кіновиробництва IMDB. І при цьому всі вісім років як громадська організація самостійно фінансуємо проведення заходу. Лише один раз, у 2019 році, нас частково підтримало Держкіно. Фактично ми організовуємо його силами свого театру Маскам Рад. Це ненормально. Адже наш театр незалежний, єдиний його дохід – з продажів квитків на вистави. Історичне кіно – це державна справа. Просвітницька складова тут важить більше, ніж кіно. Другий рік робимо фестиваль благодійний, вхід на покази вільний. Окрім українського кіно, презентуємо три зарубіжні стрічки.

З огляду на учасників фестивалю радує, що українське історичне кіно стає різноманітнішим. Після Революції Гідності дуже багато знімали про Майдан, коли розпочалося війна – про ці події. Цьогорічний фестиваль презентує картини дуже різні за тематикою і напрямками: минуле і сучасність, видатні постаті та певні регіони України.

Раджу всім подивитися стрічку "Незбагненна доля капітана Поля", яка відкриє фестиваль. Його зняла режисерка Галина Солдатенко за підтримки УКФ. Герой фільму Джон Поль Джонс – шотландець за походженням, громадянин США, шевальє Франції, контр-адмірал Росії, почесний запорізький козак. Герой трьох держав, що вмирає у безвісті. Його безіменну могилу знайшли через 100 років, останки переправляють через океан і хоронять під мармуровим саркофагом як національного героя США. Фільм цікавий тим, що підіймає тему, на яку раніше не звертали увагу, – міжнародні зв'язки України ще за часів козаччини.
Закриваємо фестиваль стрічкою на ще одну важливу для України тему. Це "Планета Сковороди" Ігоря Піддубного. Режисер є постійний учасник нашого фестивалю, двічі отримував Гран-прі. За "Повернення" про пошук останків Ярослава Мудрого і "Іван Мазепа. Призначаю тебе зрадником". Наступного року відзначатимемо 300-річний ювілей Григорія Скороводи. Це людина, яка мала великий вплив на українську культуру, У стрічці не просто розповідається його біографія, а ставиться багато питань. Вважаю, що історія – це не просто набір дат, а насамперед причинно-наслідкові зв'язки. Тому їх важливо досліджувати, тоді й дати запам'ятаються. Ігор Піддубний багато років працював журналістом, мав своє харківське інтернет-телебачення "Робінзон.ТВ", на якому також знімали багато телефільмів історичного напрямку. Кожна його робота - дослідження певної проблеми, через власний погляд. В більшості фільмів виступає як ведучий. На фестивалі він представляв картини "Степан Бандера. Україна між червоним і чорним", "Крим. Курорт суворого режиму". Всі стрічки вирізняються художньою якістю та науковим підходом. У нього можна повчитися і як знімати кіно, і як шукати на нього кошти.

Це В'ячеслав Бігун - кінематографіст і вчений-юрист із Закарпаття, який зняв вже 35 фільмів. У нас представить три нові проєкти. Фільм "Брат Іван" - це родинна історія сценариста фільму "Тіні забутих предків" Івана Чендея з Тячівщини. Сестри Ганна, Ольга та Марта розповідають про брата Івана та долю краю. Повнометражна стрічка "Magnificus. Дума про право" знайомить з професором Петром Рабіновичем, який надихнув покоління юристів Львівської правничої школи. Фільм "Я Тячів" - історичний кінонарис від імені Тячева з 77 кадрами сучасності. Марія Яремчук минулого року представляла стрічку "Жива УПА. Я не з неба" про 95-річного сотенного Української повстанської армії Мирослава Симчича з бойовим псевдо – "Кривоніс". Її нова стрічка "Шлях Самурая" розповідає про сучасного бійця. Харків'янина на псевдо "Самурай", який у 2014 році долучається до добровольчих лав на Донбасі, а пізніше стає військовим ЗСУ. Ще раз продемонструємо історичну драму "Схрон" Оксани Войтенко про події 1946 року. Командир повстанського загону Орест разом зі своєю вагітною дружиною Євою та кількома бійцями зимує в схроні. Повстанців розшукує загін НКВД під керівництвом капітана Змієва. Режисерка Лідія Гужва презентує вже другий документальний фільм про кіборгів - "98-й бій за Україну Донецький аеропорт та підступи до нього".

 

Австрійська режисерка українського походження Лана Рендл бере участь у нас не вперше. Минулого року показувала кіно про гастробайтерів часів Другої світової. Зараз презентує "Джерело". Розповідає історію про австро-угорських полонених, які в час Першої світової, будували дорогу у східному Казахстані, на кордоні з Китаєм. Їх нащадки сьогодні живуть по всьому світі. Долі цих людей – як ріки, що беруть початок в одному джерелі. Угорський фільм "Я не пішов" Давида Спаха розповідає про Гедеона Ріхтера, фармацевта та засновника компанії Gedeon Richter. Це видатна постать, угорці дуже ним пишаються. Вперше у нас буде французький фільм "В їх очах". Про свідків та учасників Другої світової.

Голова нашого журі, Іван Канівець прочитає кілька презентацій. Він пише сценарії, знімає кіно, викладає на кіно факультеті багато років. Розкаже про 3D фото, цей прийом використовує у своїх фільмах, наприклад у другій серії фільму "Українська революція". Прийом полягає в тому, що на архівній фотографії за допомогою комп'ютерної графіки зображуються люди, вона ніби оживає. Побачити такі 3D-фото в спеціальних окулярах. Розбере американську історичну драму "Александр" Олівера Стоуна про життя і смерть полководця Александра Македонського.

Сам факт того, що історичне кіно в Україні існує, це вже добре. Закордонні країни набагато більше приділяють йому уваги, розуміючи, що це презентація країни. Виділяють на це кошти. І фільми зроблені дорого, якісно. Щоб можна було показувати на міжнародних фестивалях з будь-якими технічними умовами. У нас цим займаються ентузіасти. У 2018 році я сама знімала документальний короткометражний фільм "Вбивство Столипіна, Міфи та легенди Київської фортеці". Робила фільм з нульовим бюджетом, писала сценарій, знімала, монтувала. Картина відбулася. Але я розумію, що його технічна якість залишає бажати кращого, бо не було ресурсів. Кіно – це насамперед виробництво, що вимагає інвестицій, вкладення коштів. Якби були гроші, можна було б зробити історичну реконструкцію, що вітається в документальному кіно. Так само і Іван Піддубний, який від держави не отримав жодної копійки. Збирає фінансування по друзях, у місцевої влади Харкова. При цьому робить кіно міжнародного рівня, що демонструє BBC, Viasat History.
На жаль, школа документального історичного кіно у нас втрачена. За радянських часів вона була, хоч і мала пропагандистське забарвлення. Якщо ми хочемо пропагувати Україну як велику державу, це обов'язок держави - фінансувати історичне кіно. І чим більше, тим краще. Якщо ми не будемо самі про себе заявляти, про нас ніхто не згадає.