Куратори Катерина Радченко та Ер'я Сало видали фотокнигу "Фотографії розповідають" про візуальні символи в сімейних фотографіях, історичні зв'язки та впливи моди. Катерина розповіла про 7 трендів радянської фотографії за період від 1930-х до 1980-х років.
Знищені обличчя
Заборонені фото, які виникли примусово. Це період репресій в 1930-х роках. В цей час люди починають замальовувати, вирізати або випалювати обличчя на фото своїх родичів чи знайомих. Такі фото зустрічаються в архівах й у сімейних альбомах. Зіпсоване зображення - візуальний доказ того, що людина, або ціла сім'я мала зв'язок з політичнорепресованими людьми. Так вони намагалися знищити докази причетності, аби не бути наступними арештованими. Іноді спалювали повністю фото. Ті, що пошкоджені частково говорять про емоційну прив'язаність до людини на зображенні. Хоч обличчя його вже не видно, але його образ хотіли лишити. Пізніше ця тенденція перебралася у спокійніші часи у побут. Коли пари розходилися, або руйнувалися сім'ї на спільних фото теж вирізали обличчя людини, яку хотіли забути. Такий собі фізичний акт забування.
Розфарбовані фото
Фотографії почали розмальовувати в XIX столітті, але активне розмальовування фотографій припадає саме на радянський період. Процес розмальовування на нашій території називався "луріки", а люди, які це робили - "лурьйовщики". В Україні центром художньої ретуші був Харків. Туди переїхав фотограф з латвійської Риги Яків Данилевський. Щоб догодити клієнту, фотомайстр часто підправляв знімки, вдаючись до послуг ретушерів. Ретуш бувала двох категорій. Технічна - здійснювалася на негативі з допомогою туші і пластика. Художня - більш тонка. Застосовували олівці, пензлі, туш, акварель або пастель, так що нерідко знімок сильно змінювався. . Деякі ретушери досягали рівня, який можна було порівняти з роботами справжніх художників. Тоді могли б по праву підписувати розфарбовані знімки своїми іменами. Тенденцію підхопили в малих містах та селах. Люди хотіли додати до своїх фото фарб. "Лурьйовщики" їздили і пропонували додати до старих фото художньої ретуші. Іноді замовники просили домальовувати нові елементи до зображення. Наприклад зробити так, що людина стоїть не на полі, а біля озера. Або ж що скаче на коні, а не стоїть у фотостудії. Це був період 1960-х років. Це стало фінансово доступним. Мода поширилася, і згодом люди почали самостійно розмальовувати свої фото.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські вивіски та базарна торгівля - Київ 1970-х очима туристів зі США
Фотографії на фоні килимів
Ці фото відносяться до категорії зйомок на певному тлі. Все почалося з портретокабін, коли створювалися декорації, на фоні яких фотографувалися люди. Поширення популярності килима йде з Азії. В радянський час він був символом достатку, який могла собі дозволити не кожна родина. Виконував дві функції. Перша - обігріву приміщення. Друга - його прикрашання. Найгарніші вішалися на стіну - щоб зберегти якнайдовше. Так він ставав центральним об'єктом кімнати. Всі найважливіші сімейні події радянської людини, які хотілося залишити в пам'яті, відбувалися на його фоні.
Фото з символами достатку
Як тільки з'явилася фотографія, у людей виникло бажання не тільки запам'ятати певний момент, а й володіти ним. Коли радянські люди вперше отримали можливість побувати за кордоном перші фото, які роблять - на фоні архітектурних споруд. Наприклад Е́йфелевої вежі, чи Колізею. Найперше - хочуть запам'ятати цей момент, а друге - отримати выдчуття, що хоча б на фото вони володіють чимось недосяжним. Але на зображенні люди стоять струнко, не посміхаються. Головна ціль - зафіксувати себе тут і зараз. В період дефіциту виникають нові речі: джинси, магнітофони, мотоцикли. Ті речі, які формують образ успішної людини. Якщо в XIX столітті фотографувалися з велосипедами, то в кінці 1980-х фотографуються з мотоциклами, або з великими магнітолами, які висять на шиї. Тенденція популярна й досі, коли чоловіки фотографуються на фоні дорогих, часто чужих машин, а дівчата з позиченими квітами, як символами певного успіху.
Груповий портрет
В радянські часи груповий портрет слугував для формування ідеології. В цей період робили багато фотографій на тлі пам'ятників. На таких фото стільки людей, що іноді не можна розгледіти не тільки обличчя, а й постать - по 50- 100 чоловік. Важливим об'єктом стає не людина, а пропорція відповідно до пам'ятника. Люди сприймаються в першу чергу як колектив, що було частиною ідеології колективізації. Тоді й почалася мода під час конференцій, з'їздів, весіль обов'язково разом сфотаграфуватися на тлі умовного Леніна. За рахунок різних розмірів людини і пам'ятника показували важливість політичного впливу за спиною, який є більш вагомим, ніж людина в кадрі. Фотографії однієї людини були вкрай рідкими і знаходилася ця людина переважно вдома.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як виглядав Київ у 1985 році - фото
Жива архітектура
На фото з людських тіл формували певну конструкцію або архітектурну споруду. Поширилось це в 1920-1930 роки. Прикладом є фото з дитячих таборів та шкіл . Діти робили з тіл зірочки, акробатичні структури, серп і молот - ідеологічні символи. Так намагалися закласти думку, що здорове тіло основа сильної держави. Тіло було інструментом маніпуляції, а групові акробатичні структури мали формувати символи влади. Пізніше люди почали це робити й поза установами, під час власного відпочинку.
Фото з мертвими тваринами
Таксидермія була науковим винаходом і в першу чергу була цікава, як предмет дослідів. Фотографували їх виключно для наукових цілей. Але згодом почали створювати опудала й виставляти їх у зоопарках та зонах відпочинку. Це стало елементом розваги, як зараз фото з голубами на Хрещатику. Фотографи любили знімати опудала, бо вони не рухалися й фото не змазувалися. Та й зручніше було взяти опудало ведмедя, аніж використовувати живого.
3 
4880
Коментарі