




2 листопада у київському "Мистецькому арсеналі" відбувся прем'єрний показ другого документального фільму про життя та творчість Еріка Булатова, російського художника, який багато років прожив у Парижі. Автори фільму "Весна у Флоренції" - Олександр Шаталов та Тетяна Пінська. Зустріч з митцем відбулась у рамках щорічного міжнародного форуму ART KYIV contemporary.
Еріка Булатова вважають батьком соц-арту, його роботи є пародією на радянську дійсність та офіційне радянське мистецтво. На аукціоні картину художника "Радянський космос" продали за 1,4 мільйони доларів, а картину "Вхід - входу немає" два роки тому продали за 400 тисяч доларів.
- Коли Ваші картини стали коштувати мільйони, як до цього поставились і що відчували?
- Ці мільйони - це аукціонні ціни. Гроші отримують ті, хто дають ці картини на аукціон. Я абсолютно нічого з цих картин не отримую. Мене ці мільйони не стосуються, хоча з іншої сторони вартість на мої картини підвищується. Якість мистецтва ні в якій мірі не визначаються ринковою вартістю.
- Чи можете сказати, що сучасне мистецтво дуже комерційне?
- Художники, картини яких купують, необов'язково комерційні. Комерційний художник - це той, який спеціально намагається вгадати смаки замовника і догодити. Не обов'язково комерційний художник добре заробляє. Навпаки я знаю комерційних художників, які заробляють дуже мало. Не у них виходить зловити той смак.
- Чому Ви поїхали жити до Парижу? Чи стало головною причиною відсутність демократії у радянському союзі, про яку Ви говорите у своїх картинах?
- Я покинув країну зовсім не через свободу, я ніколи не їздив в еміграцію. Після моєї першої виставки у Європі я став отримав запрошення від різних галерей. У Москві я тоді займався ілюструванням дитячих книг. У мене з'явилась можливість витрачати весь свій час на живопис і я її використав, поїхав працювати.
- Як часто буваєте на батьківщині?
- У Росії приїжджаю не надовго, оскільки працюю в Парижі. Якщо раніше ми їздили за кордон відпочивати, гуляти, а працювали тут, то зараз навпаки. Я намагаюсь якомога менше виходити з майстерні, бо багато працюю. І у Парижі мало буваю. Я задоволений своїм життям, вважаю себе щасливою людиною. Київ я люблю, дуже хотів тут побувати. У мене є ностальгічні спогади пов'язані з цим містом.
- З чим асоціюєте червоний колір, якого так багато використано у ваших роботах?
- Червоний колір має багато значень, він дуже агресивний і жорстокий. У своїх радянських роботах я використовував червоний, оскільки розглядав проблему свободи і несвободи. Синій колір у мене був втіленням простору і свободи, а червоний - заборони на цей простір.
- Колекціонер Володимир Семеніхин, коли побачив Вашу картину "Чорний квадрат з білою крапкою" трактував її, як завершення кар'єри художника. Це правда?
- Це думка Володі Семеніхина, йому так здалося. Насправді, це був кінець серії картин із словами Всеволода Некрасова. І останньою картиною була ось ця чорна з білою крапкою.
Коментарі