"Крутішого прізвища просто не існує": співачка, бандуристка Марина Круть святкує день народження

9

Альбом вийде через місяць. Приблизно в 20-х числах березня і називатиметься "Літепло" (тепла вода - Gazeta.ua).
Літепло – це старе українське слово, яке я знайшла в Карпатах у цьому році. І воно мені дуже резонує до того, що буде відбуватися в альбомі.
Ми поки не знаємо, яка композиція буде першою, але буде пісня, яка народилась у мене в Карпатах. Я йшла по дорозі, ловила попутку і поки я її чекала - написала пісню. Тож вже особлива історія, яка стосується однієї з нових пісень. Вона називається "Всипана зорями" - про стосунки чоловіка і жінки, і вона про вдячність.

Поки не знаю. Вірогідно, але не знаю. В планах на 2022 рік альбом, тур, восени буде ще один альбом.

Два альбоми буде, але другий альбом буде складатися з музики для кіно. В першому альбомі теж буде один саундтрек до фільму, який вийде цієї весни. Він називається "Я працюю на цвинтарі" Олексія Бондаренка.

Я не коментую нацвідбір Євробачення, тому що у ньому бере участь багато моїх друзів, з якими навіть в одному трекові звучить моя бандура, яку я записала для гурту Kalush. Не хочу коментувати це питання. Надіюсь, що цього року це обійде мене стороною і не хочу бути частиною цього.

Так. Можливо, це стратегія, можливо це вихід із ситуації, яка зараз є. В Україні не так багато майданчиків, де ти можеш показати себе, а конкурси це якась спроба знайти для себе новий досвід. Я не вважаю, що це погано, хоча якщо б я могла обійтися без них, я б напевно обійшлася без них.

Мій батько був дуже хорошою людиною. Меланхолійною і дуже творчою. Думаю, моя творча натура мені передалася саме від нього, а від мами - працьовитість і наполегливість. Тато мене виховував більше, ніж мама. Я була татова доця. Часто ходили на риболовлю. Він мене вчив риболовити, але для нас, мабуть, було важливішим сам процес - побути разом.

Мій тато грав на гітарі і часто музикував вдома раніше. І, мабуть, любов до музики він привив мені з дитинства.

І прізвище татове, так. Я його не буду міняти, коли вийду заміж. Бо крутішого прізвища, ніж Круть просто нема.

Зараз я одна.

Останнім часом я була ініціатором розривів у стосунках. Але є така річ як залежність від стосунків. І через те було боляче. Це погано коли рушиться світ, коли від тебе йде людина. Щоб цього уникнути треба займатися собою, світити в себе цей промінь. В себе, а не на інших.

Тому, що якщо твоя галактика неповноцінна, то ти завжди будеш чіплятися за інших людей. Тому треба зробити перш за все себе. Полікувати себе, вилікувати себе, зробити, і тоді вже можеш спробувати витягнути ту іншу особу, навіть ту, з якою був перед цим. Але якщо ти відчуваєш, що це твоя людина, то за своє щастя треба боротися.

Мені здається, що причиною, чому в стосунках люди бояться відпускати один одного - це є довіра. Її треба зрозуміти. Як на мене, довіра - це прогнозованість наступних кроків людини, коли ти можеш спрогнозувати, як людина вчинить. Тобто, ви зайшли в кафе - і ти знаєш, що вона зараз сяде поруч біля тебе, а не піде за інший столик і почне фліртувати з іншою дівчиною. Тоді є недовіра. А так прогнозованість дій партнера розвиває відчуття довіри. Людина може поїхати у відрядження на 3 місяці, і партнер знає що буде все ок. Знає, що вона не зрадить, що та інша людина буде їй вірною.

Ревнощі – це недооцінювання себе. Також це і про его. На віпасану (вид медитацій у буддизмі - Gazeta.ua) треба йти.

Насправді заздрість – це дуже прикольна емоція. Тому що, коли людина дивиться на іншу людину і починає заздрити, коли в неї виникає така емоція - це означає, що у неї є внутрішній потенціал жити так само чи робити так само, і навіть ще краще. Вона розуміє, що всередині себе має ту енергію, щоб досягти того ж. Якби у неї цього потенціалу не було, то і заздрості б теж не було, а так через те, що є відчуття власної нереалізованості і виникає такий стан.

Я, наприклад, в своєму житті також заздрила людям. Я чітко усвідомлюю кому: це були мої колеги по цеху, селебріті. Бачила, як у них все несеться - і я реально заздрила їм. І тільки тоді коли я сама це зробила, сама випустила альбом і сама була задоволена собою - перестала всім заздрити. Зрозуміла, що коли я тільки починаю відчувати цю емоцію - мені потрібно йти в себе, в себе! Починати в собі робити, починати змінювати купу штук і лише тоді це, здавалося б, руйнівне відчуття стане рушійною силою, яка змінить життя зсередини.

Я думаю однаково і тим, і тим. Хоча, може, чоловікам важче, бо вони не можуть показувати цих емоцій.

Мені подобається пробувати. Я хотіла би створити щось справжнє, що могло б назватися дуетом, фітом.

Так. Але це не можна назвати фітом, бо це твоя пісня. Ми не створювали її разом. Ми підігравали пісні Тимофія Мороховця і PanKe Shava. Для мене фіт – це коли ви разом створюєте пісню "з нуля". Коли разом ви долучаєтесь, 50 на 50. Зараз фактично ніхто такого не робить, мало хто робить таке.

В Китаї гарно. Мабуть, це мене зробило дорослою. Це мало сильний вплив на мою самостійність. Точно можу сказати, що не було б половини мене, якби не було цього досвіду. Китай змінює людей, він загартовує.

Якщо прийдуть, не дай Боже, то у мене є 65 струн на бандурі. І їх можна використовувати як арбалет. Це звичайно сюр і жарти, але я буду робити те, що я зможу зробити. Я точно нікуди не поїду, я точно буду лишатись тут до останнього. Така моя позиція.

 

Минулого тижня у мене була сильна паніка. Я не могла нічого робити. Один день я просто сиділа, це було 14 числа, і не могла робити свою роботу. Не могла нікому ні відписувати, ні писати пісень, навіть піти на студію. Нічого просто. Я просто лежала і забилася в куток. Відчула те почуття страху. Страх це і є мета для чого вони роблять ці маневри. Нас чіпляють за найголовніший нерв – страх смерті. І коли ти починаєш боятися, ти втрачаєш можливість чітко мислити, аналізувати і усвідомлювати реальність такою якою вона є.

Ти затискаєшся, ховаєшся під ковдру і боїшся – ти почасти вже помер, тому що ти перестаєш діяти. Ти перестаєш жити. А жити – це обирати дію, просто діяти. Будувати свої бізнеси, робити свою роботу, випускати пісні, мріяти. Тим паче в такий важкий час треба це робити. Треба продукувати музику, видавати книги і релізи, бо якщо не буде творчості, то що лишиться від цього світу.

Якщо мистецтво не буде розвиватися, навіть підтримуватися, то залишаться тільки базові речі і потреби, які нас нічим не відрізняють від тварин. Мистецтво завжди робило світ живим і яскравим, і воно завжди було. А в такий час воно не просто потрібне, а архі потрібне. І я вибрала просто жити і якщо буде якась річ, яка буде потрібна і може залежати від мене, то я її зроблю. І наразі моя громадянська позиція: все те, що я можу зробити – це не "кіпішувати", не піддаватися цьому. Тривогу треба спостерігати, але не бути в ній.

Ага, я більше за це. Треба просто бачити, що це є в мені. Ок, воно є, я його визнаю, бачу його, але не піддаюся цьому.

Треба створювати, відштовхуватися від того, що ти відчуваєш той смак і тобі хочеться ще більше поділитися з кимось. А поділитися з кимось ти можеш тільки тоді, коли ти маєш сам, коли ти збалансований. Тільки тоді ти можеш зробити когось іншого щасливим – коли сам маєш те відчуття.