"Коли я народився, батько подивився на мої мізинці" - скрипаль Олександр Пільчен

 

У Європі є фонди, які дають можливість музикантам пограти на інструментах вартістю мільйони доларів. Є конкурси, спонсорські програми, на яких можна позмагатись за ці інструменти.

Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів скрипаль, композитор 30-річний Олександр Пільчен. Він родом із Одеси. Закінчив Московську консерваторію. Живе та навчається в Німеччині. З ним говоримо про скрипки Страдіварі, талант і концерт класичної музики, в якому допомагав Telegram-бот.

- Два століття тому поганого музиканта закидували яйцями або помідорами. Тепер глядач може хіба піти з концерту. Жодної взаємодії з артистом. Я вирішив підготувати концерт, у якому глядачі можуть висловлювати побажання до гри у мобільному додатку Telegram, - каже Олександр Пільчен.
У Львівському органному залі спільно з Ukrainian Festival Orchestra він презентував 2 програми: концерт для барокової скрипки і концерт для ансамблю, публіки та телеграм-бота.

Як це працювало?
- У концерті брало участь 11 музикантів. Для кожного я написав по 11 фрагментів. Глядачі через мобільний додаток могли обирати музиканта та фрагмент, який хотіли почути. Керівництву Органного залу так і казав: "Всі сидять у телефонах. То чому нам це не використати?"
Захід не приніс прибутку. Але дав можливість слухачам долучитись до мистецтва.

 

Класичною музикою можна заробляти?
- Жоден симфонічний оркестр у Європі не відбиває витрати за концерт. Класична музика нерентабельна. Залучаються гроші меценатів, кошти держави та фондів.

В Україні найталановитіші музиканти часто виїжджають за кордон. Там можуть побудувати успішну кар'єру та здобути визнання. Зрештою, там платять гроші. Тому в нашому суспільстві є стереотипне бачення музиканта: або він бідний, або живе за кордоном.

А ви як стали музикантом?
- Перше, що зробив батько, коли я народився - подивився на мої мізинці. Вони були достатньо довгі. Вважається, що люди із короткими мізинцями не можуть досягти майстерності у грі на скрипці. Та це не так.

Моя музична освіта почалась у 5 років. Батько - хормейстр. Мама — викладач гри на скрипці. Я почав із фортепіано. 7-річного мене віддали до спеціалізованої музичної школи імені Столярського в Одесі на скрипку. Грав по 4-5 годин на день. Коли виходило погано — 6-7. А в 11 років захопився гітарою. Пішов у звичайну музичну школу, бо у спеціалізованій гітари не було. Перше, що сказав мені вчитель — відростити нігті, щоб легше перебирати струни. Через це почались проблеми із грою на фортепіано: бо там нігті мають бути короткими.

Лише у 19 зрозумів, що отримую справжнє задоволення від гри на скрипці. Вступив до Московської консерваторії. Закінчив факультет історичного та сучасного виконавства. Продовжив навчатись у консерваторії Університету Тромсе в Норвегії. Зараз живу в Німеччині, вдосконалюю свою майстерність у консерваторії міста Троссінген.

Як можна дітей зацікавити класичною музикою?
- Якщо батьки хочуть, щоб дитина грала Баха, Моцарта, Бетховена, розпочинати треба з дитячих років. Розвивати техніку і музичний слух.
Я починав у 5, і це пізно. Зараз із дітьми займаються із 3 років.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли дружині залишилося жити місяць, вирішив зробити хоча б щось, що полегшить її страждання

До музики треба мати хист? Чи кожен може розвинути майстерність?
- Є поняття абсолютного слуху. Це здатність пізнавати та відтворювати висоту будь-якого звуку. Але є й інший вимір таланту - це техніка. Наприклад, зіграти "Каприс" Пагінні без жодного фальшивого звуку. Цього можна навчитись, як і писати музику. Талант — це поняття часу та зусиль.
Врешті, якщо не вдається грати Шуберта, спробуйте себе в етнічній чи сучасній музиці.

Чим різняться підходи до навчання у країнах, де ви навчалися?
- У Московській консерваторії одразу оцінюють твою гру - це добре, це погано. Так і в Україні. У Норвегії ніхто не скаже "це погано" про твою творчість. Кожен займається тим, чим хоче. Тому багато студентів у Тромсе грають справді погано. Але там розвиваються і потужні музиканти. Сказав, що хочу останній іспит зіграти на бароковій скрипці. Хоч це не був мій основний предмет. Мені дозволили. А в Москві з цим завжди були конфлікти.

У Німеччині навчаюся як бароковий скрипаль. Це зручна країна. Коли хтось каже "погано", то обов'язково знайдеться той, хто скаже "добре". Якщо не знаходиш куратора у своєму університеті, можеш знайти в іншому. Коли хтось міняв викладача у Москві, ображались, злились.

 

Чи правда, що музиканти, які опанували скрипку, з легкістю можуть грати на будь-яких інструментах?
- Дивне твердження. Я граю на скрипці, трохи на фортепіано та гітарі. Звісно, я знаю нотну грамоту, розумію, як працюють певні закони в музиці. Але не зможу сісти і зіграти на інших інструментах. Мені доведеться вчитись.

У школі в Одесі були такі стереотипи, ніби духовики тупіші, ніж піаністи чи скрипалі. Цю маячню можу пояснити історичними обставинами. 20 років тому в Україні школа духовиків була не такою сильною, як скрипалів чи піаністів. Але час не стоїть на місці. У музикантів, які працюють над майстерністю, є можливість повчитися закордоном.

Яке значення має інструмент для успіху музиканта?
- Скрипку, на якій виконував бароковий концерт у Львівському органному залі, позичив. У мене їх 7. Перша була зі звичайної німецької фабрики. Батьки знайшли її в комісійному магазині в Одесі. Найдорожчу скрипку купив за $300 на ринку в Одесі. Хоч справжня її ціна - $10 тис. Продавець не розумів її цінності.Зараз за допомогою майстрів переробляю її на барокову.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це належить усім: музей виставив у відкритий доступ 25 тис. зображень

Інструмент важливий. Можна блискуче виконувати на найпростішій скрипці. Та виграти конкурс із музичної майстерності з нею не вийде.
У мене немає прагнення мати дорогий інструмент у колекції. Гроші радше використав би на якусь інсталяцію, презентацію свого мистецтва. Та якби в моєму розкладі завтра був сольний концерт у Карнеґі Хол у Нью-Йорку, задумався би, де узяти хорошу скрипку. А може, тому, що не маю Страдіварі - унікального інструменту одного з кращих майстрів XVII ст. італійця Антоніо Страдіварі, - тому нема і концерту у Карнеґі Холі.

Уродженець Одеси Давид Ойстрах грав на Страдіварі. Її подарувала королева Бельгії Єлизавета. У музичних колах кажуть, що та скрипка коштує більше як $700 тис. Отримав він її після перемоги на Міжнародному конкурсі скрипалів Ежена Ізаї у Бельгії, 1937-го.

Чим відрізняється барокова скрипка від звичайної?
- У XIX ст. більше людей почали цікавитись культурою. Концертні зали були переповнені. Потрібно було міняти й інструменти. Скрипки відкривали, заміняли шийки, пружини, замінювали жильні струни на металеві. Інструменти ставали більш гучними. Барокові скрипки — значно тихіші. Звук у них більш м'який.

У наш час оригінальних барокових скрипок залишилось мало. Але якщо вдасться знайти оригінал не переробленої у XIX ст. Страдіварі, вона не коштуватиме і $100 тис. А перероблена — понад $3 млн. Через більший попит на оновлені інструменти.

Скільки часу потрібно звикати до нового інструменту?
- У мене на це йде тиждень. Деякі музиканти витрачають місяці. Бували випадки, коли скрипалі готувались до світових конкурсів, позичали хороші інструменти, але через брак часу їхні виступи були провальними. Інструменти реагують на погоду. Кілька років тому в мене був концерт на Тайвані. Було спекотно та волого. Мій інструмент перестав звучати. Купив спеціальну капсулу, яку занурив у воду, а потім поставив на кілька годин в інструмент. Скрипка почала дихати.

×