"Калідор" – тепер уже не будь-який коридор, а де є дві стіни, щоб ховатися під час повітряної тривоги" – блогерка-філологиня

Усвідомлювала, що український ютуб потребує подібного контенту. Канал завела на другому курсі навчання на філології у Києво-Могилянській академії. Спершу думала зосередити зусилля на ЗНОшниках. Перший огляд був про роман Валер'яна Підмогильного "Місто". Потім зрозуміла, що ЗНОшну теорію переросла і можу робити щось більше. На мій контент надихнули суперечки в інтернеті.

Не хотілося щоразу людям щось доводити. Навіщо, якщо можу зняти відео і поширювати його. Так з'явився мій другий ролик про суржик. Потім зрозуміла, що тема діалектів зовсім не освітлена, якраз тоді закінчила курс діалектології і мала трошки знань про це. Навіть не розраховувала на таку велику аудиторію. Все починалося із сотні друзів, які мене підтримали лайками та репостами.

Це була чиста удача. Одне відео випадково стало набирати дуже багато переглядів і я була шокована. Бо попередні дивилося максимум тисяча людей. А тут уже набирало за 100 тисяч. Фішка в тому, що намагаюся все максимально спростити і подати доступно своїй аудиторії.

 

Коли робила перше відео, списалася із викладачкою з фонетики і діалектології, щоб вона поділилася деякими матеріалами з Могилянського архіву. У нас там є аудіозаписи різних діалектів. А також науковими матеріалами, щоб мені було на що опиратися. І так перед кожним відео питалася у неї поради. Захистила дипломну на тему діалектів в українських відеоблогах і навіть про себе в своїй дипломній примудрилася написати. Там скромні пів сторіночки, але вже ж. На захисті випадково зайшла під акаунтом Ідеї Олександрівни. Викладачі тоді зізналися, що дивляться канал, підтримали. Сказали, що їм приємно, що могилянці цим займаються.

З дитинства це був такий фатум. Десь до дев'ятого класу була щиро впевнена, що піду на філологію і при чому в цей самий університет, де вчилися мама й бабуся з дідом. А потім усвідомила, що можу і чимось іншим займатися. Хотіла вступити на японську філологію, але швидко тим перегоріла. А коли мене не взяли на театральний, зрозуміла, що лишилася єдина дорога, якою буде йти просто і цікаво.

Хочу доносити аспекти, які випускали з уваги у шкільній освіті. Неймовірно часто отримую коментарі про те, що "Йой, чому мене про це не вчили в школі?". Багато таких моментів справді випускаються з уваги. Хочеться поширювати цю культуру, зокрема діалекти. Популяризувати науку. Вона у нас дуже консервативна, написана складною мовою і треба якось доносити її широкому загалу. Заодно хочеться зберегти часточку цієї історії, культурного діалекту. А раптом мої відео когось надихнуть записати стареньку бабусю і це мовлення проживе трішки довше, ніж старше покоління?

Якби ще не вчилася, то на відео міг би йти тиждень. А так, в цілому, йшов десь місяць. Це десь два-три дні активної роботи над сценарієм і потім монтаж ще 30 годин, але це все треба було вписати у навчальний графік.

Зараз я вже відзняла нове відео і почала монтувати. В подальшому з Мальвочкою зможемо продукувати ще більше крутого контенту.

Мій патреон не працює з початку війни, бо розумію, що ці гроші можуть бути потрібніші в іншому місці. А ще закрила його й через геополітику з Росією, перейшла на інший ресурс. Зараз неймовірна підтримка контент-мейкерів. Люди донатять, підписуються на патреони і інші ресурси. Дуже багато розуміють важливість, чому нам треба писати коментарі, вподобувати відео, поширювати, кидати копієчку. Просто для того, щоб це все жило, потрібно дати поштовх. Після нього буде легше. Бачила, що мені й шведські крони кидали, канадські долари. Це прекрасно – спостерігати, наскільки йде велика підтримка людям, які роблять щось хороше.

Найбільший відсоток моєї аудиторії — люди віком від 23 до 35 років. Моїх однолітків теж багато, при чому навіть російськомовних. Зі здивуванням дізнавалася, що друзі, про яких б ніколи не думала, що їм може сподобатися такий контент, теж дивляться мої відео і захоплені ними. Є багато глядачів абсолютно будь-якого віку, професії і походження. Як почала робити англійські субтитри, то і закордонна аудиторія з'явилася.

Звісно. Бачу це на своєму прикладі. Вже кілька років намагаюся відмовитися від всілякого російського контенту. Поки що бракує зарубіжних аудіокнижок, озвучених українською. Дуже подобається, що зараз роблять великі ютубери, наприклад, "Клятий раціоналіст", "Загін кіноманів". У них регулярно з'являються відео з рекомендаціями різноманітних маленьких, але вже дуже цікавих ютуб-блогів. Поки що українським каналам бракує поширення. Є багато перепон натуральному росту охоплення через усілякі алгоритми. Тому найголовніше – лайкати український контент, коментувати і поширювати друзям те, що їм би сподобалося.

Мусять. Цей тип відео до нас прийшов із західного ютубу. Там неймовірно популярна ця тема і це тільки починає просочуватись у наш інформаційний простір. Маю надію, що таких блогів ставатиме все більше і більше. Людям буде цікаво послухати про складні речі простою мовою.

Конкретно ці мені здаються трошечки притягнутими за вуха, бо їх бачила тільки у дописах, але ніколи не чула у вжитку. У нас справді починає з'являтися здоровенний пласт лексики, зокрема сленгової. Думаю, що вони приживуться. Але можуть втратити частину свого значення. Найбільше мені сподобалося, що прижилася просторічна форма слова "калідор". Тепер це слово трошки звузило своє значення – вже не будь-який коридор, а саме той, де є дві стіни, щоб ховатися під час повітряної тривоги.

Якщо не враховувати всіляких росіянських ботів, які написують, що типу українська – це діалект, то зараз на обговоренні дуже цікаві теми. Наприклад, деякі східні суржики вважають діалектами помилково, іноді суржик помилково вважають діалектом. Думають, що в українських селах мовлення здебільшого суржикове. В основному ці стереотипи стосуються чистоти мови. Кажуть: "Я з Дніпра, звідки мені знати щось по-українськи". Хоча сам може говорити чистісінькою українською. Просто східним варіантом, а не західним, до якогось міг звикнути.

У східному варіанті можемо зустріти деякі слова, спільні з російською. Проте це однакова форма, яка пішла ще з праслов'янської, і ці слова можуть вважатися росіянізмами, хоча ми їх не запозичували. Наприклад, сковорода — її вважають менш українським словом, ніж пательню. Хоча пательня взагалі полонізм. Тому присутні такі якісь штуки, що якийсь варіант мови вважають чистішим за інший. Це мені дуже не подобається. Хай люди говорять і до них не чіпляються.

В сім'ї завжди була літературна мова. Майже нічого не набралася, крім м'якого буковинського "ч". Намагаюся впихнути певні діалектизми у своє мовлення. Як кундубаситися — це коли багато хмар, дощ. Але здебільшого поки що не нахапалася веселих слів або просто їх не помічаю. Почала вживати давноминулий час, раніше його не використовувала. А зараз можу сказати "Я була робила відео, аж тут приходить Мальва і починає нявкати".

Не слухати всіх виправунів. Багато читати українською й оточувати себе україномовним середовищем. Підписатися на новинні канали, ютуб-блоги, музику. Важливо знайти україномовних друзів. Є всілякі клуби, зустрічі. Варто зробити таку мовну бульбашку, щоби було комфортно у ній розвиватися. Бо що більше ви мову сприймаєте, то краще запам'ятовуються певні мовні кліше, конструкції. Бо зубріння правил рідко коли приводить до чогось хорошого.

Коли випустила відео про мовні репресії, спостерігала дуже багато коментарів типу "Я прозрів, відсьогодні говоритиму тільки українською, бо ніколи не задумувався, де в сім'ї взялася російська, якщо бабуся говорила українською". Такі коментарі дуже тішили. Бо часто люди не усвідомлюють, чому вони говорять російською в Україні, звідки це взялося. От власне завдяки просвіті мені вдалося донести думку, чому так сталося і чому нашому суспільству важливо перейти на українську.

Не маю нічого проти сленгу як такого. Звісно, такі слова запозичуватимуться. Але мені не подобається, коли певними англіцизмами замінюють слова, які є в українській мові з ідентичним значенням. Типу як мітинг, або колл. А от деякі так просто не заміниш, бо мають свої семантичні відтінки. Навіть "краш" – його можна описати одним реченням: людина, яка дуже подобається, але зазвичай є недосяжною. Утім, у певних колах навіть такі слова примудряються українізовувати. Наприклад, із краша вийшла крашанка – це дівчина, яка подобається. Така лагідна українізація. Але багато слів мають семантичні відтінки, а в нас нема точного відповідника. Його можна придумати, але так, щоб він поширився. Наприклад, вподобайка замість лайку гарно прижилася і багато хто її використовує. А от антонім не прижився. Тому головне, щоб мовлення не перетворювалось на англо-український суржик.

Суржик – наслідок колоніальної політики щодо української мови. Якби українську не пригнічували, якби не було цих мовних репресій, якби не намагалися позбавити свого статусу в містах, суржик би і не з'явився. Він витісняє власне український сленг, багато розмовних пластів лексики. І замість того, щоб придумати прикольне українське слово, ми можемо вживати суржик, бо вже звикли, що певні слова викривлені на цей манір. Тому й часто кажемо "кароче" тощо. І суржик витісняє й діалекти, багато українських особливостей зникає і мені це не подобається.

Наслідки цього ми побачимо у майбутньому. Часто натикаюся на українські сайти, які ведуться російською. І мене це дратує. Особливо, коли сайт двомовний, але автоматично завантажується російська. Хтось, може, звик ґуґлити російською, бо так більше знаходиться інформації. Але якби більшість українських платформ перейшли на українську, то стало би зрозуміло, що матеріалів нам зовсім не бракує. Так само як і квоти на радіо. Що менше там російської музики, то більше української. Тоді вона буде успішнішою, популярнішою, українські митці зароблятимуть більше.