За три дні сім художниць розписали коридори дитячої київської лікарні "Охматдит". Відділення хірургії прикрасили зображеннями риб і морських коралів. Працювали безкоштовно. Про благодійний проект розповідає дитяча ілюстраторка Світлана Рудикова, 36 років.
Світлано, як виникла ідея розписати приміщення лікарні?
- Усе почалося з того, що у відділенні хірургії зробили ремонт. Але одна із працівниць закладу, знову побачивши ці похмурі стіни, вирішила запросити творчу команду, яка вдихнула б у цей інтер'єр більше життя. Вона звернулася до мене, я написала у соцмережах, що потрібна підмога. Швидко відгукнулися знайомі, зібрали команду з семи художниць. Фарбу нам подарували, а працювати ми погодилися безкоштовно.
Яку ідею ви вкладали в малюнки?
- Передусім, хотілося подарувати позитивні емоції дітям і дорослим, які там перебувають. Ми розписали хол і коридор, яким пацієнтів везуть на операції. Можете уявити собі, яка там важка атмосфера - дитячі сльози, крики, нервування батьків і медперсоналу, гуркіт операційних каталок, запахи медикаментів. Під час ремонту дехто з майстрів сидів на заспокійливому, щоб усе це витримати. Мені хотілося підтримати, передусім, лікарів, медсестер, техперсонал - людей, які віддають цій роботі життя.
Як обирали персонажів?
- Вирішила малювати риб - вони універсальні для малюків і дорослих. Надала їм різних емоцій - тут я трохи відірвалася від професії дитячого ілюстратора, тому персонажі не лише нейтрально усміхаються, а й замріяно кудись вдивляються, пліткують, дивуються, хитрують. До того ж, морська тематика гарно розслабляє, допомагає зняти стрес.
Коли малюнки були готові, стали вигадувати рибам імена. Триметрового кашалота у тільняшці назвали Олександром, веселих рибок - Стасиком і Зіночкою, серйозніших - Валентиною Петрівною, Марфою, Пелагеєю (це була ідея батька одного з пацієнтів, який з нами познайомився). Одна з наших волонтерок за фахом - дантистка, вона назвала мальків медичними термінами - Фасція, Мамелон. Сподіваюся, медики наш гумор зможуть оцінити.
Ви маєте велику родину і багато творчих проектів. Як вам вдалося виділити стільки часу на цю волонтерську роботу?
- Так, у мене троє синів - Даниїлові 16, Маркові 8, Георгію 4. Старший вже самостійний, а молодших бабуся забрала на дачу, тож у мене з'явилося трохи часу. У художніх майстер-класах я зробила перерву, роботу довелось відкласти. Працювали по 8-10 годин, за три дні усе встигли.
Якими були перші відгуки публіки?
- Найбільше захвату чули від медсестер - вони одразу стали нам пропонувати каву, захоплювалися малюнками, підкидали ідеї. Ліфтерки іноді відкривали на шостому поверсі ліфт і не могли відвести очей від нашої роботи. Лікарі як люди стриманіші спілкувалися менше, але в їхніх очах теж прочитували радість і захоплення. Я розуміла, що морально там буде нелегко працювати, але тим більше відчувала необхідність бодай чимось підтримати лікарню. Дуже сподіваюсь, що наші роботи даруватимуть людям усмішки - це означатиме, що ми не марно старались.
Ваші персонажі з'являються й у житлових кварталах?
- Так, я розписала і свій будинок, і сусідній, малюю у Києві мікромурали. Роблю це власним коштом. І зупинятись не планую.
Чому ви за це беретесь, що вас мотивує?
- Ну... Група ДДТ має добру пісню, там є такі рядки:
Дураки нас считаю совестью рока,
Циники видят хитроумный пиар.
А я не желаю дохнуть до срока,
У меня в горле рвет связки дар.
Знаєте, у мене руки сверблять, я обожнюю малювати, люблю це робити на стінах. Бачу, що інші люди долучаються, радяться зі мною, прикрашають під'їзди, дитячі майданчики. Моє місто розвалюється на очах. Що я маю з цим робити? Я не президент, не мер, не власниця великої компанії і навіть не депутат. Усе, що я можу зробити - у творчому пориві схопити пензлі й зробити те, що залежить від мене. У цьому і є сенс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Які малюнки на стінах київських будинків – мистецтво?
Онкохворим допомагають поети й музиканти
Художники замалюють віршами 10 будівель
2 
4880