Готові платити за мистецтво - запустили додаток для продажу картин

5

Продали літографічні принти Аліси Цой, графіку до 100 доларів Олександра Гребенюка, Ксенії Дацюк та Олександри Жумайлової-Дмитровської. Остання досліджує прояви жіночності, обігрує глянцеву естетику бездоганних тіл. Її героїні - homo televisius, тобто людина телевізійна. Розмовляють цитатами з фільмів і передач, розуміють світ за допомогою новин, харчуються продуктами з реклами. Також художниця виставила серію робіт VR_Rabbits. Зобразила дівчат з кролячими вухами, у всесвітах "Джокера", "Аліси в країні див" тощо.

Зареєструвалися та виставили свої роботи понад 100 митців. Є відомі, як Олександр Ройтбурд, Олег Тістол, Андрій Блудов, Юлія Беляєва, Ніна Мурашкіна, Анастасія Подерв'янська, Юрій Денисенков, Микита Цой. Також ще близько 200 художників подали заявки. Карантин довів, що потрібно переходити в онлайн і воно того варте. Мистецтво - це якийсь симбіоз прогресивного і консервативного. Інтерес з боку художників є, головне - такий же від покупців. Там теж є реєстрації, але більш пасивні.

 

З'явилися нові покупці, які не ходять у галереї, але залюбки продивляються новинну стрічку і куплять мистецтво за доступними цінами напряму у митців або у фейсбук-групах.

Знаю багато людей близько 30 років, з абсолютно різних професій, юристи та фінансисти, креативщики, які ніколи не ходили в галереї, але хочуть купити картину. Я купую декілька робіт в рік, хотілося б більше. Маю для них окрему кімнату.

Середовище має розширитися із декількох десятків колекціонерів, за якими "полюють" усі галереї Києва одночасно. Вони часто розбираються в мистецтві краще, ніж самі митці. Два роки тому заснували клуб. За весь час в ньому не більше десяти членів, на всю країну. Це закритий клуб, але тим не менш, така кількість завзятих колекціонерів про щось говорить.

Більшість українців готові платити за арт-об'єкт в середньому 500 доларів. Наприклад, якщо зайти в наш додаток, за 800 гривень є прекрасна графіка і тиражне мистецтво. Від 500 доларів починається живопис. І це відібрані нами цікаві автори. Можуть стати інвестицією. Гарні художники завжди дорожчають у ціні.

Ми проводили опитування. Основними мотиваціями покупки лишаються "сподобалось" та "на подарунок". Головний фактор - естетика, а вже на другому місці, зі значним розривом, ціна та доступність.

Є побоювання, що мистецтво – це завжди про великі гроші та амбіції дозволити собі мати колекцію вдома. Хочемо показати, що це доступне для всіх, на будь-який бюджет. В арті є свої "Сільпо" та Good Wine. Я за будь-які паралелі.

Однак наші художники не звикли створювати низькоціновий художній продукт, цим відлякують покупців. У галереях рідко бувають формати, дешевше тисячі доларів. Збирати колекцію дійсно дорого, але мають запропонувати, з чого можна почати. У Європі та Америці митці більш підприємливі. Мислять таким чином: якщо картини дорогі, надрукую з ними постери, каталоги, футболки з принтами. Могло б бути цікавим мати банальну сувенірку від українського художника. Це одна з опцій для зниження "бар'єру входу" до купівлі мистецтва, але не панацея.

Є значна проблема, що художники ніде не реєструються та встановлюють необгрунтовані ціни. Перше, що можуть зробити - хоча б оформити ФОП.

 

У Європі розповсюджена практика, що митець підписує контракт з галереєю і далі всім займається арт-дилер. У нас пальців однієї руки вистачить, щоб перерахувати таких. Майже ніхто не працює на ексклюзивних правах. У наших реаліях художник має бути наполовину бренд-менеджером. Береш себе в руки та доносиш ідеї своїх робіт не тільки візуально, а й словесно.

Зі свого досвіду як художника часто помічала, коли потенційний колекціонер почне фолловити мене в Фейсбуці, то десь за рік купує якусь картину. Наша платформа так само, в першу чергу - інструмент. Ми приводимо туди тих, хто цікавиться мистецтвом. А далі справа за художниками, вони самі викладають свої роботи. Ми не персональні бренд-менеджери, не можемо написати пояснення до кожної. Їх тільки на момент запуску було півтисячі. Але паралельно розробляємо маркетингові матеріали, щоб мотивувати художників. Інструкції, як вигідно розказати про свою творчість. Підкидаємо ідеї, щоб допомогти.

Українські митці відрізняються своєю стійкістю. Особливо ті, кому зараз близько тридцяти, їхнє професійне формування проходило саме на фоні революцій і нестабільності.

Офлайн залишиться, але самостійним не буде. Хіба що як показник авторитетності. У нас є опублікований ряд експертів та галерей, яким довіряємо. Відповідно й художникам, які з ними співпрацюють.

Коли починаєш задумуватися: а скільки ж насправді існує прибуткових галерей, то розумієш, що успішні історії поодинокі. Багато фінансується за рахунок донатів та меценатства. Досі немає музею сучасного мистецтва, який би транслював цінності та висвітлював надбання, яким маємо пишатися. Цей етап не вийде перескочити.

Ми самі не знаємо, що таке українське мистецтво, але хочемо, щоб знали інші. В уяві іноземців, це досі божевільний мікс Малевича, Примаченко і радянського впливу, у чому неможливо розібратися. Ще й внутрішній запит на це не визрів, українці не сильно зацікавлені в своїй презентації за кордоном. Митці, які реалізували себе там - це їх заслуга, а не наша.

 

Є іноземні майданчики для продажу мистецтва, як Saatchi та Artfair. Вони не дуже зацікавлені в українському ринку через його незначний обсяг. Тому не просувають себе активно в нас. Українські художники, звичайно, можуть там брати участь, але це не формує вітчизняний інтернет-ландшафт.

Найбільша частина ринку припадає на США - це приблизно 44 відсотки від глобального арт-ринку. Наступними йдуть Велика Британія та Китай, 20 і 18 відсотків відповідно. Сполучені Штати - лідер останні 50 років через одну з найбільших кількості людей з високим та вище середнього рівня доходу у світі. У них розвинена культура, у тому числі критика.

Політика адміністрації США останніх років породила занепокоєння. Впровадили нові тарифи на імпорт мистецтва та антикваріату з Китаю та Європи. Це може зміцнити ринки інших країн та послабити продажі в Америці. Її успіх полягав в зборі мистецтва з усього світу. Приваблювали не тільки американських, а й міжнародних колекціонерів.

Ринок Великої Британії скоротився через Brexit. Подекуди її посуває Китай. Домінування Китаю на світовому арт-ринку почалося 2005-го з відкриттям аукціонного дому в Пекіні. Стали першими в світі під час кризи 2008-2009 років. 70 відсотків картин на китайських аукціонах коштує до 5000 доларів. Сприятливе для бізнесу середовище Гонконг забезпечило статус ключового центру збуту мистецтва в Азії. Але через протести зменшилася кількість міжнародних відвідувачів.

 

У нас же проблема в тому, що весь ринок мистецтва - тіньовий. Приблизно 90 відсотків в тіні. Через це має стихійний характер. Взаємини не оформлені, немає загальноприйнятих законних практик. Покупець зустрівся з художником, заплатив готівкою, розійшлися. В онлайні ж все прозоро. Хоча нам жартома радять зробити в додатку функцію розплатитися кешем. Але ми хочемо вийти на професійний та легальний рівень.

Я розумію, що це стосується всієї нашої економіки, не тільки мистецтва. Якби картини купувалися і з них платилися податки, була б всюди інша ситуація. Якщо ж митець за рік продав п'ять картин, то від нього не можна чекати податків та контрактів. Це складно назвати бізнесом. З іншого боку, якщо поговорити про це з підприємцем, він скоріш за все скаже, що в прозору неможливо вижити.

Найдорожче обходяться розробники, має бути задіяно мінімум 3-4. Мають високі зарплатні. Навіть незначні корективи залучають одночасно 3-4 людей. Дорого обходиться утримання сервера та збір даних для аналітики.

Можна вигадувати все що завгодно, але ресурс розробників обмежений. Це не залежить від грошей, хоч ми й так економимо. Залучати нових програмістів на різних етапах складно та нераціонально.

 

Зрозуміла, що більше ніколи не буду подаватися на гранти. Тільки якщо справа всього мого життя, як цього разу. Багато часу витрачаєш на заповнення заявки. Поки її розглянуть, мине півроку і вже треба переписувати, бо щось змінилося. Зазнаєш неймовірного контролю, готуєш звіти. Є чутки, що можна отримувати гранти і існувати за їх рахунок. Але якщо таке комусь і вдається , то за цим стоять сотні годин роботи з паперами та звітами. Гранти - це більше про місіонерство, аніж про заробляння на них грошей. Насправді ж там й виводити нічого. Чим більше грант, тим більше зобов'язань.

Отримали декілька десятків відмов на пітчингу в Лісабоні, Португалія. Це було хороше заземлення. Мали ілюзії, що чимось відрізняємось від звичайних бізнес-проєктів.

У першу чергу отримали питання від інвесторів, як будемо себе поводити у проблемних ситуаціях та чи маємо запасні плани. Виявляється, прекрасні ідеї з'являються у багатьох людей. А реалізувати їх можуть не всі. Треба пропрацювати все, до короткого пітчу. На основі цих трьох хвилин питань-відповідей роблять висновок, чи давати вам гроші. Не завжди прогалини можна компенсувати харизмою чи проривною ідеєю.