Є яскраві спроби осмислити на сцені війну на Донбасі - мистецтвознавиця

Театральна картина України помітно змінилася за останні роки. Наш театр досягає європейського рівня.

Так вважає PR-фахівчиня, мистецтвознавиця Ольга Стельмашевська. Цього року увійшла до складу експертної ради Всеукраїнського театрального фестивалю-премії "ГРА", на якому визначили 12 найкращих вистав 2019-го у п'яти номінаціях. Розповіла Gazeta.ua про найцікавіші постановки фестивалю та стан українського театру.

Які тенденції сучасного українського театру ви спостерігали на прикладі вистав "ГРИ"?

‒ Встигла подивитися наживо 23 з 28 вистав довгого списку. Це репрезентативна вибірка. У переможцях опинилися не тільки київські театри і традиційні лідери Львів та Одеса. А ще й Харків, Суми, Полтава, Івано-Франківськ. Постановки високого рівня, талановиті актори та режисери, які видають конкурентоспроможний продукт, з'являються не лише у найбільших містах і майданчиках. Можуть сприяти також і культурному туризму. Особливо зараз, коли не можемо так активно бувати за кордоном.

Те, що ми бачили в рамках фестивалю – це вже сучасний, євроінтегрований театр. Не соромно показувати престижному міжнародному журі. При цьому спостерігаю поєднання високого мистецтва і розуміння аудиторією побаченого. Вистави – цілком глядацькі. Здатні збирати аншлаги. Навіть при карантинних обмеженнях. Український глядач не дурний. Він відкритий. Багато подорожує, дивиться в онлайні – має є з чим порівнювати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні досі сприймають культуру як сферу обслуговування - режисер

Окрім номінації "драматична вистава", особливо потужною була музична категорія. Такого злету ще не було. Музичний театр зараз, мабуть, найбільше потерпає. Усім важко виживати в пандемію, а тут ще й оркестр і хор. Великих збитків вимагають і будівлі. Але наш лонглист – це найпотужніші роботи за три роки фестивалю. У кожному театрі свій грандіозний експеримент, який увінчався успіхом. Наприклад, комічна опера "Любов до трьох апельсинів" Харківського театру опери та балету імені Лисенка. La Traviata Одеського театру опери та балету – нове, тонке прочитання XXI століття.

Проривом є німецькомовний "Лоенгрін" Львівського театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Це перша повноцінна постановка Вагнера в репертуарному театрі в незалежній Україні. У Європі всі його ставлять. Не може бути опери без Вагнера. З такими виставами вітчизняна сцена піднімається на інший рівень.

Цього року побачили якісно новий виток нашого театру. Мені здається, з кожним роком і вистави, і премія будуть набирати. Усі міста мають відчути себе спроможними перемогти, зробивши крутий спектакль.

У чому європейськість нашого театру?

‒ Склад театрів якісно змінила контрактна форма роботи й конкурсна процедура призначення керівників, прийнята 2016-го. Прийшли молоді директори й режисери, які прагнуть змін і працюють у поті чола. Наприклад, Стас Жирков, Тамара Трунова, Максим Голенко, Євген Лавренчук. Вболівають за те, щоб їхній театр став найкращим у місті, а потім і в країні.

Між театрами відбувається обмін артистами. Створюють копродукції з іноземцями. Збільшується конкуренція, а значить, і потреба видавати якісний продукт. Постановники відпускають внутрішню цензуру.

Один із показових прикладів – вистава "Дванадцята ніч, або Що захочете". Провідний актор Івано-Франківського театру імені Франка Олексій Гнатковський ставить Шекспіра англійською мовою з непрофесійними акторами-ветеранами АТО, які потребують реабілітації. Мають змогу одужувати за допомогою слова, гри. Така інклюзія – звична практика для Європи, а для нас експеримент ще.

Які були ключові теми у виставах фестивалю? Чи є тема війни провідною?

‒ Не завжди. Щоб осмислити драматургією і театральними засобами війну – треба, аби минув час. Нині важко дистанціюватися і зробити витвір мистецтва. Але вже є яскраві спроби. Художній керівник столичного Молодого театру Андрій Білоус у "Ласкаво просимо до пекла" рефлексує на цю тему без загравання, сентиментів, вижимання сльози. Дуже поетична, тонко зроблена вистава.

Так само й "Енеїда XXI". Абсолютно феєричне видовище. Це оригінальний текст. Сучасною мовою, через гротеск розказує те, що колись написав Котляревський. Давні проблеми українського суспільства все ще актуальні. Головна декорація – основа малайзійського "Боїнга", збитого на Донбасі 17 липня 2014-го. Стоїть на сцені великим знаком оклику, а навколо розвивається фарс. Цього образу достатньо, щоби сміючись, зрозуміти всю прірву, в якій ми опинилися. Вистава дуже жива, розвивається зі змінами в нашій політичній картині. Додають свіжі репліки та скетчі на злобу дня.

Які ще постановки варто відзначити?

‒ "Альбатроси" Київського театру на лівому березі. Показують стосунки старших людей. Нагадують, що нічого не закінчується в похилому віці. Любов, вир і бурління життя можуть бути, і коли за 70.

"Пер Ґюнт" Сумського театру імені Щепкіна – велика вистава. Зайнята більшість трупи різного віку. Цікавий музичний фон, сценографія. Надзвичайно сміливо. Але цього не варто боятися. Треба себе відпускати, фантазувати. Тоді буде театр.

Інклюзивна "На хвилі" Полтавського театру ляльок – для дітей з обмеженими можливостями. Це різновид терапії. Має на меті побудувати простір рівних можливостей. Учасники постановки – діти з міського центру соціально-психологічної реабілітації. Буде цікаво і дорослим. Під час показу ми так само гралися на сцені, були включені у творення вистави.

Як оцінюєте ситуацію з державною підтримкою?

‒ Велика проблема в тому, що держава досі не розуміє, що креативну індустрію треба підтримувати. І не заважати. Культура є двигуном економіки та закладає основи національної ідеї, рівень сприйняття українцями себе. Це усвідомили не тільки США чи Польща, а й Росія. Недарма просувають свої скрєпи через лідерів думок, і не лише петросянів.

Це катастрофа. Але завдяки аншлагам, фестивалю "ГРА", пресі кладуться цеглинки для розвитку театру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В українському театрі стався прорив

×