Художник з Кіровограда Олександр Охапкін, 51 рік, створює домашні ікони. Каже, український іконописний канон гнучкіший за, наприклад, російський, і дозволяє іконописцю проявити більше творчості.
- Пишу свої ікони не у відповідності до іконописного канону. Думаю, якби українські іконописці завжди дотримувалися канону, то ніколи не було б української ікони. Українські іконописці обігрують канон: "вдягають" святих у вишиванки й очіпки, домальовують прикраси коло німбів, буває, тло забарвлюють орнаментами з українських обрусів. Оці речі я завжди шукав у репродукціях і старих оселях. Всі ці елементи я трансформую у своїх роботах. Хочеться, щоб через ікону Бог здавався людям ближчим до них.
Які ікони люди хочуть мати вдома?
Ікони Богоматері. Найчастіше просять написати Покрову. Вчора по телефону попросили написати. Вона - Берегиня. Потім - образ Божої Матері з Дитиною, образи Богоматері і Христа, якими благословляють на весіллі. Найменше замовляють іменні ікони: ікони святих покровителів замовника. А на кінець - образи Андрія Первозванного, Святого Пантелеймона, покровителя Києва Михаїла.
Ви вільні у творчості, чи замовники просять конкретні мотиви?
Бувають різні ситуації. Наприклад, у моєму доробку є кілька іконостасів - українські і російські. Росіяни більше наполягають на каноні. Український іконопис більше вільний. Я поновлював іконостас в одній карпатській церкві у Пирогово. Там чотири роки тому було зроблено 52 ікони за мотивами Рогатинської церкви. Тому я малював у стилі старих майстрів 18 століття. На Позняках є церква Петра і Павла. Там я робив більш сучасний іконостас. Стилістика змінюється залежно від задач, які ставляться переді мною.
Які відгуки людей?
Є невимовна сила, яка притягує. Люди дзвонять: "Лягла ваша ікона на душу. Я хотів би замовити". Коли я малюю, я не думаю, я відчуваю. Рука слухняна - виконує те, що диктує серце, і контролюється розумом. Роботи є, як у кожної людини, вдалі і невдалі. Невдалі перемальовую, переставляю акценти.
У вас були замовники, які просили відтворити їхні риси облич у ликах святих?
Були. Але не себе просили намалювати, а ту людину, для якої замовляли ікони. Я погоджувався відтворити тільки якісь риси, щоб невловимо нагадувало, а не малювати людину фотографічно. Адже це святотатство. Хоча мені неодноразово казали, що мої образи Богоматері ранніх років схожі на мою дружину. Тоді я зрозумів, що схожості бути не повинно. Стежу за тим, щоб образи не нагадували моїх рідних. Пояснюю людям, що не можна малювати конкретну людину в образі Божому, тому що можуть бути непереливки.
Які ще маєте табу?
До мене не раз зверталися з проханням поновити, реставрувати ікону, яка залишилася від дідів-прадідів. За це не беруся. Моя жінка десь вичитала, що коли одну стару ікону вирішив реставрувати митець і відкрив її, на нього пахнуло якимось застояним повітрям, він не звернув увагу, а потім почав задихатися і помер. Вочевидь, думаю, ікона була незадоволена тим, що довго пролежала на горищі, і так подіяла на першу-ліпшу людину. Або не допустила до себе, пам'ятаючи руку майстра, який її писав. Таке мене трохи насторожує. Пишу своє, але до реставрації зась. Цим мають займатися професійні реставратори. Вони знають до чого торкатися можна, а до чого ні.
Вдома маєте свої ікони?
Я ще для себе ікони не написав. Може, в майбутньому буде та, яка ляже мені. Живу не дуже в хороших житлових умовах, і мені нема де тримати роботи. Багато робіт пропадало. І я поставив собі за мету: хай мої ікони ідуть в люди. За 30 років я написав близько тисячі ікон. Приблизно по 40 на рік. Пишу ікони, вони ідуть в люди, і забуваю про них. Хай вони працюють. Але я можу відчути, що ікона віддячує мені.
1 
4880
Коментарі
6