Донбас можети стати зоною, схожою на Чорнобиль, але набагато більшою - режисер фільму "Атлантида"

 

Столична прем'єра драми "Атлантида" Валентина Васяновича відбулася на 4-му Київському тижні критики. Показ проходив 23 жовтня у залі "Гегемон" кінотеатру "Жовтень". Після цього режисер спілкувався з глядачами та французьким кінокритиком Олів'є Пеліссоном, який приєднався до дискусії через Zoom.

Стрічка розповідає про Донбас після звільнення від окупантів. Події розгортаються 2025-го, за рік після закінчення війни з Росією. Регіон повернено до складу України, але через екологічну катастрофу його території визнані непридатними для проживання. За сюжетом, ветеран війни Сергій повертається в рідні місця. Не хоче їхати з малої батьківщини.

Головні ролі виконали ветерани війни - колишній розвідник, працівник благодійного фонду "Повернись живим" Андрій Римарук, парамедик Людмила Білека і доброволець Василь Антоняк.

"Ви сценарист, режисер, продюсер, оператор і монтажер фільму. Як змогли зробити все це?" - запитує Пеліссон.

"Це дуже просто, - каже Васянович. – Я йду інтуїтивним шляхом створення стрічки. Для мене передусім важливий не текст, не драматургічна конструкція, а енергія кадру, місця, фактур. І час, котрий пропливає в кадрі. Коли знаходжу потрібну локацію, у мене одразу з'являються думки щодо того, які люди мають у ній жити. Після цього будую мізансцену. У цей період мені важко вербалізувати свій задум. Беру камеру в руки і шукаю потрібний кадр".

"У вас потужна естетика фільму і робота з кадром. Як готувалися до зйомок?"

"Ми їздили разом із художником-постановником у різні локації. Робили фотографії. Шукали, поки фото не стане картиною. Розкадровок не робили. Одразу шукали місце, туди інтегрували героїв, придумували мізансцену. Потім запрошували наших акторів і решту групи та проводили у відібраній локації багато репетицій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм "Атлантида" показав життя в Україні за п'ять років

Для нас було важливо, щоб у фільмі знімалися не професійні актори, а люди, котрі були на війні. Щоб вони в цій локації видали сцени, правдиві на сто відсотків. Діалоги конструювали вже під час репетицій. Фактично я мав повністю готовий сценарій тільки тоді, коли зняв кіно".

"Як вам працювалося з акторами? Як вони взагалі до вас прийшли?"

"Акторів набрали випадково. Частково проводили пошук по "Фейсбуку". Нам радили своїх друзів, котрі мають бойовий досвід. За три-чотири місяці кастингу знайшли всіх персонажів.

Головний герой Андрій Римарук у нас з'явився тому, що я побачив його на відео мого копродюсера. Запросив на проби і зрозумів, що він типажний, фактурний, органічний у кадрі, не боїться камери, чітко формулює свою думку.

У другорядних ролях також є професіонали, котрих нам вдалося знайти. Наприклад, у сцені огляду розкладеного тіла зіграв головний судмедексперт міста Дніпро. В епізоді масового розкопу знімався головний лікар, судмедексперт Маріуполя. Також були справжні сапери. У нас усе було по-справжньому. І серед цих людей є дуже природні актори".

"Цікаво, як вам вдалося поєднати реалістичність – жахливі речі, які символізують війну – але при цьому ще й естетичну побудову, навіть поетичну канву".

"Я не думав про це під час зйомок. Просто брав камеру і шукав потрібний кадр інтуїтивно. Мав низку творчих обмежень, котрі я для себе вигадав ще на попередньому фільмі. Хотів, щоб картина була побудована на статичних, багатошарових загальних планах. Тому що мені завжди цікаво тло, на котрому відбуваються події. Коли знаходив потрібний план, ставив камеру перпендикулярно до об'єкту. У статиці завжди захована потужна енергія. Це початок до якоїсь трансформації, котра мусить відбутися або з об'єктом, або з героєм".

"Це створює цікавий досвід для глядача під час перегляду. А коли в деяких моментах камера рухається, ми фізично відчуваємо, що ми фактично у героя за плечима".

"Завжди намагаюся вирішити мізансцену на статиці, але є виправдана в певних сценах рухома камера. Наприклад, коли головний герой потрапляє до будинку, в котрому жив колись, ми потрошки відкриваємо для себе всю цю нежилу конструкцію, і це справляє враження".

"У вас дуже цікавий спосіб використання довжини планів. Ви експериментуєте з кожною послідовністю кадрів, кожною сценою. Вмієте таким чином передавати емоцію".

"Так, умію. Але ці всі експерименти відбуваються під час безкінечної кількості репетицій. Логіка, котра відштовхується від локації, сама мені підказує, як має розвиватися мізансцена. Яку довжину мусять мати плани. І якими мікроподіями треба наситити тканину кадру. Це все відбувається завдяки репетиціям і пошуку на місці тут і зараз. Це і є мій метод – якщо це можна так назвати".

"А як щодо назви?"

"Я мав на увазі те, що Донбас, де зараз відбувається війна Росії з Україною, колись був потужним регіоном із розвиненою металургією. Зараз ця інфраструктура, більшість підприємств зупинені. Територія місцями зруйнована. Із процвітаючої частини України ми можемо отримати в майбутньому нежилу територію. Зону, схожу на Чорнобильську, але набагато більшу за розміром. Тому назвав фільм "Атлантидою". Стрічка про землю, котра зникла".

 

"Мені здається, що цей фільм є вашим висловленням щодо того, як ви бачите 2025 рік, який буде зовсім скоро. Чи можна сприймати так, що це є ваш погляд на те, як буде виглядати ця земля?" - звертається до Васяновича глядачка.

"Я хотів показати, чого боюся. Я дуже не хочу, щоб так земля виглядала. Тому зняв це кіно. З іншого боку, я розумію, що до 2025 року навряд чи нам вдасться перемогти Росію в цій війні. Тим більше після зміни політичного курсу. Так, це справді моє висловлення. Моє сприйняття нашого майбутнього. Страхи, про котрі я хотів поговорити з глядачем".

"У вас дуже крута геометрія в кожному кадрі. І висока насиченість подіями у сценах. Чим ви надихалися в художньому плані?" - запитує глядач.

"Нічим не надихався. Можливістю знімати кіно – це дає найбільше енергії. Хоча, можливо, якісь візуальні референси є. Наприклад, директор меткомбінату в епізоді закриття підприємства схожий на Великого Брата, це одразу видно. Але коли прийшла ідея зробити таку мізансцену, я цього не розумів. Потім вже на плані під час зйомки дивлюся - йошкін кот, це майже цитата.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм про Донбас змагатиметься за "Оскар"

Моя стилістика – це довгі плани, статика кадру. Мене зачаровувало, коли знімаєш документалістику, вмикаєш камеру, і в якийсь момент, якщо пощастило, перед камерою починає розгортатися справжнє кіно. Такі подарунки долі мене завжди робили щасливим. Можливо, тому я почав це робити, коли отримав можливість самому конструювати подібні сцени вже в ігровому кіно".

×