16-річна руферка Олександра Київська встановила на столичних висотках понад сотню державних прапорів. Підкорювати дахи дівчина почала під час Революції гідності. Першим дахом, на який тоді піднялася — була на Майдані Незалежності.
- Вирішила туди залізти і подивитися на Майдан з висоти. Зі мною був друг, провів мене на дах. Сподобалось. Зрозуміла, що це моє. І ось уже півтора роки ми з друзями підіймаємося на найвищі будинки Києва.
Як даєте раду системам охорони?
Пробираємося на дахи нелегально. На крайняк можу домовитися з консьєржкою: підходжу, представляюся ким завгодно — ріелтером чи журналістом. Прошу пустити в будинок. Це іноді допомагає, іноді ні. Але частіше я з одним-двома людьми іду напролом — ламаємо двері на дах, відмикаємо замки.
Маємо професійні інструменти для зламування замків. Серед них тільки відмички — такі, як у злодіїв. Я не думаю, що злодії користуються болторізами і ровідниками — розвідними ключами, а ми користуємося. Болторіз — інструмент, який може перерізати петлі на дверях, в тому числі замок. Якщо ліньки зривати замок, просто перерізаєш петлю, якщо метал м'який. Якщо метал твердий — ти його розвідним ключем розбовтуєш, поки він сам не відривається.
Після наших вилазок на двері ставлять ще кращі замки. Але нам з друзями це не заважає відкрити і їх. Ми відкриваємо їх по-новому. Наприклад учора на Лівобережці приходимо на дах. А там нові решітки. Ми відкрили їх хвилин за 5. Коли виходили, акуратненько закрили і замок повісили. Ніби нічого й не зламано. Подивимося, скільки протримається.
Твоє вміння відмикати замки ще десь застосовувати довелося?
У мене інколи заїдає домашній замок. Він дуже складний. Раніше часто доводилося викликати майстрів. Тепер я зі своїми інструментами навчилася відкривати цей замок хвилини за дві.
Коли відмикаємо двері на дах і знімаємо решітку, перевіряємо, чи немає камер. Майже в усіх новобудовах вони є. Відмикаємо або просто ламаємо. У мене за півтора роки назбиралася колекція з камер, які я відламала — штук 10 стоять на робочому столі в мене, око радують. Такі в мене сувеніри. Я їх пригвинчую до полиць також. Виглядає прикольно.
У кожному домі свої приколи. Буває виходиш на дах, а бачиш, що це не дах, а одноповерхова секція. З неї спуститися на дах потрібно по мотузці.
Який з підкорених будинків був найвищий?
52-поверхова "свічка" на Позняках. Вибиралися на нього торік в кінці зими, коли було слизько. Тоді ще охоронця на вході не було. В будинку виявився дуже красивий рівний дах. З нього видно весь Київ, горизонт і Житомирську трасу.
Вдруге ми прийшли на цей дах недавно. Але тепер там уже сидить перед під'їздом охоронець. Через нього проблематично зайти. Хоча, якщо дуже захотіти, можна прийти в костюмі і сказати, що ти в офіс 45. Може, пропустить. Я так ще не робила. Траплялося просто відволікати охоронця. Кажу, наприклад: "Там надворі людині погано, Допоможіть, будь ласка". Поки він виходить подивитися, що там надворі, а я в цей час забігаю в під'їзд. Зловити нас намагалися багато разів. Але ноги в нас довгі.
Навіть взимку вдається втікати?
Раз узимку всімох зайшли в будинок еліт-класу а Оболоні. Це було дуже підозріло. Консьєржка на нас подивилася косо. На горішньому поверсі двері на балкон, звичайно, були закриті. Ми давай ламати замок. Аж тут голос знизу: "Що ви там робите?" Ми спустилися сходовим тунелем на поверх нижче. Біжимо, а двері до ліфта скрізь закриті на ключ. Думаємо — що робити? На 1 поверсі теж двері були закриті, ми чисто на сходах стоїмо. Думали, що вже вляпались. Аж тут дивлюся — там пластикове вікно. Ми його вибили, вибралися. Спускаємося вниз, а там консьєржка стоїть з якимись чуваками: "От вони!". У мене 7 років боїв за спиною, тому я відразу побігла, всіх розпихаю, вирвалася. Мій хлопець — за мною. Щойно вибігли з під'їзду, він каже: "Шапку там залишив. Піду за нею". Шапка була не з дешевих. Він повертається. Консьєржка стоїть, а в неї під ногами його шапка. Каже: "Чувак, ти сюди не зайдеш". Тоді він спересердя взяв камінь і зробив їй вікно. Це справедливість, бо що їй заважало віддати людині шапку?
Яке взуття одягаєш на дах?
Взимку - кросівки або черевики-мартенси. Вони доволі не слизькі. Раз мені довелося лазити по снігу на даху босоніж. Це була висотка на Академмістечку, мені доводилося пролазити через сітку, у мене застряг черевик. Довелося його зняти. Ходила по даху босоніж. У мого друга черевик упав вниз. Тому він теж був босоніж. Це був лютий. У мене хороший імунітет. Я практично не хворію. Ходити по слизькій поверхні можна. Якщо дощить — це нічого, якщо іде сніг — теж легко.
Ти користуєшся тросами, щоб підстрахуватися?
Не користуюся з принципу. Руфери бувають різні. Є й такі, що хочуть чисто пофоткатися на даху, а як вони туди вилазять — неважливо. Мені цього не треба. Страховка - це не оригінально.
У мене є така штука як передчуття. Якщо щось нам не піде, відчуваю печіння в дупі - у мене в цьому місці пригорає трохи — в прямому значенні. Кажу всім: "Хлопці, у мене горить дупа". І моя команда знає, що нас точно засічуть. Тікаємо. Така в мене фішка. Вона правдива. Ніколи не підводила.
Коли висиш над прірвою в десятки метрів на самих лише руках, маєш бути впевнена, що втримаєшся.
Сила рук у мене особлива. Я в групі з ММА одна дівчинка — решта 20 пацанів. Раз я лише день пропустила тренування. Приходжу, а тренер каже: віджимайся від підлоги 800 разів підряд. Віджалася за годину. З підходами, звісно.
Не раз висіла на висоті 100 метрів, 30-му поверсі, тільки тримаючись руками за металеві поручні. Щоб так повисіти, треба спочатку схопитися, а потім звісити ноги. Так висіти можу хвилин 5.
Висіла на руках на Осокорках, на житловому комплексі "Ріверстоун", там дуже крутий дах. Туди проходити реально складно.
Раз повисіла на руках під мостом закоханих — трималася за нижню його частину і так теліпалася. Раз так повисіла на перилах Південного мосту. Ніколи з мосту в воду не стрибала. У Дніпрі, може, є тільки пару місць, де води по 8 метрів глибини, а в основному по шию. Якщо стрибнути, можна роздробити собі всі кістки.
Вилізли на дах новобудови на Харківському шосе. Дивимося — на рівні горішнього 20-го поверху якийсь робітник висить в дерев'яній каретці і шпаклює вікна. Попросилася в нього теж пошпаклювати. Каже: "Залазь". Я залізла у вагончик. Трохи пошпаклювала: брала бетон, різні суміші, заклеювала, а зверху — пенопласт, це буцімто утеплює будинок.
Своє вміння балансувати на висоті мені трапилося використати і тоді, коли батьки замикали мене в квартирі. Батька їхали на дачу,я не захотіла. Вони залишили мене вдома і замкнули на ключ. Щоб вибратися, я полізла через балкон сусідки. Поверх всього 6.
Траплялися особливо цікаві дахи?
На Шулявці є доволі цікавий дах. Там конструкція з 4 планок, які сполучені і сходяться в одну. Там висить мій прапор. Пару разів траплялися дахи з садами. Але вибратися на них складно - вони дуже захищені.
1 
1
Коментарі