Будь з ким будемо боротися, з ким треба — сценарист фільму "Екс"

 

В історичному бойовику "Екс" показується паралель між подіями минулого й сучасного. Історія ходить по видозміненій спіралі.

Про це розповів сценарист фільму, письменник Ярослав Яріш. Стрічка йде в прокаті з 23 січня.

Сценарій створили на основі реальних подій. Відбуваються 1932-го в містечку Городок на Львівщині. Тоді — територія Польської Республіки. Бійці революційно-політичної Української військової організації на прізвиська Чорний, Зюк, Явір і Терен спланували пограбувати поштове відділення. Гроші збиралися витратити на розвиток антипольського повстанського руху. Операцію назвали "Екс", від слова "експропріація" — примусове позбавлення власності. Коли потрапили до пошти, виявилося, що грошей там уже немає. Охоронці почали перестрілку і вбили кількох мирних людей. Підпільників заарештували і стратили, за сюжетом.

2015 року Ярослав Яріш отримав другу премію зі сценарієм фільму "Екс" на літературному конкурсі "Коронація слова". Там на роботу звернув увагу режисер Сергій Лисенко, який був членом журі. 2016-го проект стрічки став одним із переможців конкурсного відбору Держкіно.

‒ Чимало матеріалу мав ще до написання сценарію, був дуже зацікавлений історією цих хлопців. Також мене надихнули події Революції гідності та війни на Донбасі. І творчість режисера Квентіна Тарантіно, - розповідає Яріш.

‒ Мені дали багато архівного матеріалу люди, які його опрацьовували, а також проводили розкопки. Щиро поділилися зі мною зібраними даними. Зокрема, городоцький краєзнавець Любомир Світенко. Також знаходив різні тексти на цю тему в інтернеті.

Я не мав наміру відтворити конкретні історичні події. "Екс" про те, як ті події мають відгомін зараз. Бо кажуть, що історія ходить якщо й не по колу, то по якійсь видозміненій спіралі.

Фільм далеко не документальний. Створений для того, щоб показати образи, поставити глядачеві запитання. Аби після перегляду він узяв підручник з історії в руки і прочитав, зробив свій висновок. Це кіно про те, як кожна людина сприймає ту чи іншу подію. Про те, що й зараз є люди байдужі, а є ті, хто готові віддати життя за свої ідеали.

Що саме тоді відбувалося на Львівщині?

‒ До конкретної дати не прив'язуємо, але це приблизно 1932-й. Тоді Західна Україна була під владою Польщі. Тут діяла Українська військова організація — це була претдеча ОУН. Ми хотіли показати хлопців передусім не як членів конкретної організації, а взагалі патріотів, добровольців. Вони навіть не називали себе націоналістами. Але були революціонерами. У кожного — своя історія, мотивація, характер.

Ми прагнули показати кожного хлопця окремо. Щоб глядач замислився, як би він діяв на місці того чи іншого персонажа. Щоб співпереживав героям. Викликати емоції — власне це і є мета будь-якого художнього твору.

Ваші герої боролися проти Польщі?

‒ Історично так. Але ми не зосереджуємо на цю основну увагу. Це не є зведенням рахунків з поляками. Показуємо паралель між подіями минулого й сучасного. Зараз хлопці борються з росіянами. Тоді — з поляками. Був період, коли з німцями. Будь з ким будемо боротися, з ким треба.

Це фільм про дух молодих українців, який є й зараз. Просто в інших людях. Але мотивація та любов до батьківщини та сама.

Чому саме в Західній Україні боротьба проти окупантів тривала довше? Навіть тоді, коли Східна вже була підкорена радянською владою.

‒ Моя особиста думка — Польща була набагато слабша, ніж Радянський Союз. Там могли існувати такі організації, як УВО, а пізніше ОУН. Поляки не могли їм переламати хребет. Потім туди теж прийшла радянська влада. Але ОУН вже була створена. Була система, налагоджена логістика, підготовлені бійці, матеріальна база.

СРСР був сильніший у Східній Україні. Там здійснили Голодомор та репресії. Світ нації був знищений. Поляки не мали такої сили. Боролися з ОУН, але не могли дати цьому ради.

Українці скрізь однакові. У нас просто були кращі умови для опору, ніж на Сході України. Були якісь легальні політичні партії. Можна було сказати щось, на відміну від СРСР. Польська репресивна машина, яка боролася з революційними організаціями, була слабша, ніж НКВС. Це зрозуміло, бо проти радянської каральної системи просто не потягнеш, з ними нереально було боротися.

Чого прагнула досягти Західна Україна?

‒ Боролася за об'єднання і незалежність цілої України. Хотіли почати із Західної і перейти у Східну. У них була мета – визволення й відродження української незалежної держави. Вони боролися за це і за волю всіх народів від радянської системи.

Ваші герої – приклади для сучасної молоді?

‒ Я не хочу ставити за приклад. Бо якщо ми створюємо образи, на які треба рівнятися – це вже більше пропаганда, ніж література. Просто хочеться порушувати питання і викликати емоції. Будь-які. Злість, сльози, сміх. Вони означають, що я досяг успіху. Якщо глядач хоче знайти відповідь – це так само дужо добре.

Ваше головне питання – це наша історія чи як бути в нинішній ситуації?

‒ Тут змішані ці два моїх бажання. Хочеться, щоб люди зацікавилися історією. Але вона була і її не змінити. Але може повторитися в якійсь видозміненій формі. Тому хочеться і історію показати, і щоб люди зараз задумалися. Не сказали "це було колись, воно мені не потрібно". А знайшли в цих персонажах щось близьке, зрозуміле. Розібралися в темі навіть на глобальному рівні, а на особистісному.

Я пишу різножанрові твори на історичному ґрунті – я їх називаю так. Суто історичний роман чи сценарій мені створювати нецікаво і складно. Бо історичність дуже ставить в рамки. Деколи від цього страждає сюжет. Я ж стараюся передусім зацікавити читача чи глядача. Хочеться, щоб молода людина чи навіть і не молода, прочитавши твір, розгорнула якусь книжку чи ресурс в інтернеті і подивилася. Можливо, тоді її світогляд якось збагатиться і та інформація буде корисною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Неполіткоректна комедія про війну на Донбасі вийшла у прокат

×