Арт-бук "Скриня. Речі сили": погляд на етнокультуру як на народну духовну практику

12

Фото: Роман Шишак

 

Я з дитинства загіпнотизована старовинними візерунками української вишивки. Мені видається, що не ми вибираємо ідеї, а ідеї вибирають нас - українська традиційна культура чомусь вибрала мене собі на службу. Я досліджую цей магічний світ у різний спосіб - колекціоную старожитності, пишу про це блоги, створюю виставки, багато років співала у театрі пісні під керівництвом знаної співачки Наталки Половинки, де ми працювали з давніми ритуальними піснями. От тепер арт-бук і його анімована інтерактивна версія. Це та сама ірраціональна пристрасть до світу традиції, яку реалізовують у різних проектах. Є там якась непізнана таїна, яка не дає мені спокою.

- Розкажіть про процес створення книги: що було найважче, що найцікавіше?

- Я з моїми співавторами, художницею Юлією Табенською та ідеологом проекту Дмитром Осиповим, постійно наголошуємо - ми не етнографи, не професіонали. Ми любителі - ті, хто безмежно любить народне мистецтво, і ця книга - наше освідчення в коханні українському традиційному мистецтву, наша розповідь про інтимні стосунки з цим магічним світом, а в жодному разі не етнографічний каталог чи енциклопедія народознавства.

Найскладніше, напевно, було виокремити з величезного арсеналу артефактів те, що дійсно є найціннішим в українській культурі - речі світового рівня. А це - завжди велике поле для професійної дискусії. Крім того, у традиційній культурі немає єдиного канону - кожне село виробляло свої правила, свої ритуали. Тому у цій сфері складно робити узагальнення і єдиним критерієм істиності тут може бути - "так робила моя бабця", а значить - так правильно.

Найцікавішим у процесі створення книги було віднаходити нову стилістику. Ми тікали від стереотипних способів подання етноматеріалу, як могли, намагались уникати пафосу, патріотичної патетики, академічності.

 

- Чим книга унікальна?

- Ми спробували подати етнографічний матеріал сучасно, десь з гумором і самоіронією, втім з незмінною любов'ю і шаною до цієї культури, дозволили собі вдатись до кроскультурних алюзій, запросити на сторінки книги імператорів, психіатрів, кінорежисерів. Так у нас з'являється лірична героїня - маленька дівчинка зі старої фотографії, яку ми умовно назвали Аліса, бо вона, як Аліса Люїса Керола, стрибає у скриню і супроводжує нас впродовж усієї мандрівки чарівним світом традиційної культури. Також з нами мандрують імператор Франц-Йосиф, всесвітньо відомий психіатр Станіслав Ґроф, Далай-Лама, Микола Гоголь, Сергій Параджанов, звучать цитати з творів Шевченка і рок-гурту Guns'n'Roses. Тому ми жартували, що це - продукт дуже айтішний, адже саме айтішники, які працювали над мультимедійною версію, добре розуміли наш гумор і були у захваті від проекту.

Ми спробували розширити контекст сприйняття традиційної культури і подивитись на етнокультуру не як на декоративне мистецтво, а як на народну духовну практику. Для нас це все - рудименти давнього знання, іншого стану свідомості, властивого усім доіндустріальним культурам.

- Які типографічні особливості "Скрині"?

- "Скриня" - експериментальний проект на межі можливостей українських друкарень. Наш арт-бук - книга майже ручної роботи, яку треба було навчитись друкувати великим накладом. У книзі є мереживна висічка, що нагадує українські витинанки, друк на прозорій плівці, на кальці, ефекти об'ємності - тобто це книга, якої хочеться торкатись.

Ми ставили собі за мету створити елітний книжковий продукт, щоб підкреслити, продемонструвати інший статус народної культури. Для нас ця культура - високе мистецтво, а не дешеві етносувеніри, вироблені в Китаї.

Ми хочемо, щоб за цими унікальними артефактами - речами сили - нас впізнавали у світі. Адже кожен українець знає, що таке шотладський кілт чи японське кімоно. А тут не те, що шотландець чи японець, а більшість українців не знають, що таке полтавська плахта чи гуцульська трійця.

 

- Чому ці скарби, які століттями плекало село, це ж село зараз не цінує? Натомість, ці речі виходять на подіуми і ціняться світом. Чому відбулася така переоцінка цінностей на рідному ґрунті?

- Не знаю, чому так відбувається, просто спостерігаю цей феномен і дивуюсь. Чому саме міські жителі почали колекціонувати старі вишиванки та інші артефакти, які селяни 20 років тому викидали на смітник? Цей рух почався у 1970-х у колі дисидентів, міської інтелігенції. Саме міська молодь вивчає давній фольклор, організовує етногурти й етнофестивалі, тоді як селяни бажають слухати Вєрку Сердючку. Гадаю, це процеси діалектичні. Про опозицію села і міста багато говорять соціологи, антропологи, філософи. Це - широке поле для цікавезної дискусії.

Наш проект - це ще загальнонаціональна терапія, спроба позбутись національного комплексу меншовартості через пізнання себе справжніх. Це спроба закохати українців у самих себе і навчитись шанувати своє і себе.

 

- Які особисті ваші речі сили від предків маєте вдома і носите?

- Моя річ сили - це мій будинок, який я успадкувала від своєї бабусі, він наповнений її вишиванками, рушниками. Я дбайливо зберігаю клаптики її світу, світу мого дитинства. Втім, гадаю, найцінніше, що вона мені передала, це не щось матеріальне, а любов до свого, вміння безкорисно служити ідеї, творчий хист. Впевнена, бабця була б у захваті від проекту.

До речі, зараз проходить флешмоб від "Видавництва старого лева" - треба під хеш-тегом #моїречісили описати те, що наповнює вас силою, і поділитись цим на своїй сторінці у Facebook. Це - супернагода виграти спеціальні дарунки від нашого проекту.

Студія Nravo розробила інтерактивну версію арт-буку. На сторінках анімованого видання можна дізнатися, що прийнято складати у скриню як придане молодої дівчини, якими є весільні обряди у різних регіонах країни тощо. Тут ви побачите старовинні українські орнаменти, строї, головні убори, рушники та інші народні артефакти, зібрані з усієї України. Додаток дає змогу долучитися до творення власної скрині.

×