— Україна була важливим торговим партнером Сирії до війни. 2009-го посіла перше місце в імпорті товарів з-за кордону. Купували переважно українську сільськогосподарську продукцію, — говорить експерт із міжнародної політики аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілія Куса, 25 років. Він народився в Києві. Його мати — українка, батько — сирієць. Після народження Ілії сім'я жила в Сирії. Навчався в Інституті міжнародних відносин у Києві.
Якою Сирія була до війни?
— Середні зарплати — на рівні 500 доларів. Було чимало європейських інвестицій, автомобільні заводи, амбітні плани щодо туризму. Але потужно Сирія почала відкриватися 2000 року, коли до влади прийшов Башар Асад. Доти була закритою соціалістичною країною. Асад провадив прозахідну політику. Створив фондову біржу, вів реформи, хоч і повільні. Перед початком протестів мав укласти угоду про асоціацію з Євросоюзом.
Зруйновану інфраструктуру доведеться відновлювати років 20. Та життя триває: люди ходять на роботу, отримують зарплатню. З часу конфлікту виїхали 5 мільйонів сирійців. Залишилося десь із 12 мільйонів.
Сирія — це не демократія. Люди звикли до авторитаризму. Країною має керувати особистість, яка триматиме все в кулаку і буде гарантом домовленостей, що зшивають країну. Так склалося історично. Багато близькосхідних і африканських держав утворили штучно після Першої світової війни. Тоді британці і французи, як під лінійку, намалювали кордони і розподілили сфери впливу поміж собою. Коли створювали Сирію, Ірак, Йорданію, не дуже зважали, де і який народ живе.
Цим заклали фундамент для конфлікту?
— Щоб утримувати такі держави, потрібні авторитарні особистості. У Лівії Муамар Каддафі був ланкою зв'язку між племенами в одній державі. Його вбили 2011-го, і країна розвалилася. В Іраку 2003 року американці прибрали Саддама Хусейна, розпустили армію і партію влади. Країна досі нестабільна.
Сирія була однією з найбільш успішних серед близькосхідних держав.
Чому ж тоді сирійці вийшли на протести?
— Людям не подобалися повільні реформи, корупція, зовнішнє втручання регіональних країн.
Це боротьба між двома основними традиційними політичними опонентами Близького Сходу — ісламістської форми правління проти світської. Через посуху 2010 року врожай загинув. Чимало селян, які більш уразливі до пропаганди, переїхали в околиці великих міст. Для них ісламістська модель була зрозуміла через їхню набожність. Почалися масові збройні повстання під проводом місцевих проповідників-радикалів. Регіональні країни почали підтримувати різні сторони конфлікту, накачали Сирію зброєю. Почалась повномасштабна війна, яка з кожним роком посилювалася. Відкрилися всі кордони. Найдовший Сирія має з Туреччиною. Турки закривали очі на те, що там відбувалося. Терористи "Ісламської держави" почали проникати через відкритий кордон з Іраком.
Чому в Україні неможливий мир на Сході? Бо через відкритий кордон Москва перекидає зброю і танки.
Асад не просив у Сполучених Штатів і ЄС захисту?
— Ці країни зробили ставку на антиурядові угруповання. Почали їм давати гроші, зброю. Думали, скинуть Асада. А він не збирався йти. Його досі підтримувала більшість населення. Протести у Сирії були найменшими серед країн Близького Сходу.
Для США Асад був останнім великим союзником Росії. Якби американці прибрали його, то вона втратила б свою військову базу в Латакії і доступ до всього Середземного моря. Лишився б тільки Чорноморський флот у Криму.
Хто застосовує хімічну зброю у Сирії — Асад, Росія чи Іран?
— Асад не міг наказати застосовувати хімзброю проти власного населення. Це схоже на самогубство. Бо ставить країну на межу воєнного втручання з боку США. По-друге, її використали в місті Дума 7 квітня, коли сирійська армія перемагала в боях. Де логіка?
Хімію могли застосувати бойовики, щоб змусити Захід ударити по Асаду.
14 квітня США за підтримки Великої Британії та Франції таки вдарили по позиціях президента Башара Асада. Чи це була адекватна відповідь?
— Було три варіанти. Перший — просто збільшити санкції, постачання зброї антиурядовим силам. Так зробив 2013-го Барак Обама. Другий — це обмежені ракетні точкові обстріли, які не зачепили б російську та іранську інфраструктуру. Його ми й побачили — вражені п'ять цілей, на яких начебто виготовляють хімічну зброю. Так кожна зі сторін зберегла обличчя. Реалізували найкращий варіант для всіх.
Міг бути ще третій — масштабна операція зі знищенням військової інфраструктури Сирії і можливим усуненням Башара Асада з посади.
Чому до цього не вдалися?
— Якби західна коаліція знищила сирійський уряд, постало би питання: кого призначити замість Асада, щоб він мав легітимність? Як на це відреагували б інші гравці — Росія, Іран? Війна з ними завершилася б глобальним конфліктом.
Це більше громадянська війна чи конфлікт між Вашингтоном і Москвою?
— Це гібридна війна поміж Саудівською Аравією (підтримує сили опозиції у сирійській війні. — ГПУ) та Іраном (на боці режиму Башара Асада. — ГПУ), в яку з 2011 року втягнулися чимало тих, хто претендує на регіональне лідерство на Близькому Сході, і глобальних держав. Це Росія, Китай, США, Євросоюз.
Чимало іноземців приїхали в Сирію за ідею або за гроші. В одній лише "Ісламській державі" таких понад 50 відсотків. Як на Донбасі, де росіяни воюють за ДНР і ЛНР.
Тому в Сирії — регіональна війна з елементами громадянської.
Хто ж переможе у сирійській війні?
— Росія та Іран тактично перемагають. Саудівсько-катарський блок і США програють. Але чи отримають вони стратегічну перемогу — питання наступних років п'яти.
Через міграційну кризу європейські країни припинили активну підтримку антиурядових угруповань. США загалом погоджуються, щоб Асад залишився при владі. У них немає йому альтернативи. Також зрозуміли, що до влади у Дамаску можуть прийти терористи — це буде повна катастрофа.
Загалом, стабілізація Сирії — це питання двох років. Зараз ідуть торги — на яких умовах це зробити, щоб при тому ніхто не визнав поразки. Мир можливий, коли переформатують політичну систему, яка влаштує Туреччину, Ізраїль, Росію і частково США та Іран.
Є думка, що Путін затіяв сирійську кампанію, аби "виторгувати" у Заходу Україну.
— Україна для нього — набагато цінніша. Путін втрутився до Сирії, бо хотів розширити свою близькосхідну політику, захистити свої останні позиції у регіоні, закріпити за РФ статус глобальної держави через покращення іміджу серед арабів. Прагнув відновити контакти з гравцями на Близькому Сході, розширити вплив на регіональні ринки торгівлі зброєю, нафтою і газом. Україна і торги за Крим тут ні до чого.
Звісно, чим глибше Росія грузне у війні в Сирії, тим більше витрачає ресурсів — для України це добре. Але РФ витрачає на Сирію не так багато грошей (Донбас обходиться РФ приблизно у $6 млрд щорічно, операція у Сирії — $3 млрд, за підрахунками економістів. — ГПУ).
354 тисячі людей загинули в сирійській війні з 2011 року. Понад 106 тис. — цивільні, за даними правозахисників на березень 2018-го.
Кремль готовий покласти всіх своїх солдатів
Сирійська війна почалася 2011 року з протестів на хвилі Арабської весни — рухів за демократичні зміни в країнах Близького Сходу.
Незабаром у неї втягнулися інші країни, які підтримували ту чи іншу сторону. На боці урядових сил Башара Асада — Іран та Росія, за опозицію — Сполучені Штати, Туреччина і Саудівська Аравія.
З 2015 року російські війська воюють у Сирії. Офіційно — проти терористичного угруповання "Ісламська держава". Відтоді РФ втратила 13 літаків і вертольотів, за офіційними даними, і ще 10 — за повідомленнями преси. Загинули близько 40 росіян, кадрових військових. Але на боці Асада воюють також найманці з приватної військової компанії "Вагнер". Кремль заперечує зв'язок із ними. Лише в лютому цьогоріч від американського удару по проасадівських силах загинули від 100 до 200 вагнерівців, за різними даними.
— Російський контингент у Сирії — 4500 солдатів. Кремль готовий покласти всіх, щоб досягти стратегічних цілей. А європейці та американці — ні, навіть одного чи десятьох. Єдина причина, з якої РФ, країна з валовим внутрішнім продуктом меншим, ніж у штату Каліфорнія, стала загрозою у світі — це брак волі з боку Заходу платити життям своїх громадян, — вважає 51-річний Девід Семюельс, американський політолог і журналіст.
4 
1
Коментарі
1